Що вам варто знати про подячні молитви?, — тернопільський священик о. Євген Заплетнюк
Йдеться про п”ять молитов, які читаються віруючими після Причастя. Що це за молитви? До кого звернені? Чи їх слід читати лише після Святого Причастя?
Повноцінне християнське життя має своїм центром Христа та Євхаристію. Причастя Тіла та Крові Христових зцілює віруючим пошкоджену гріхом природу та максимально повертає їх до норми. Завдяки святому Причастю грішна людина ще живучи на землі робиться жителем Царства Небесного, споглядає Бога не лише ілюзорно, теоретично але реально, на власному досвіді. Саме така повнота Богопізнання і є сенсом нашого життя.
А якщо так, то потрібно прямо говорити, що сенсом нашого земного життя є Євхаристія – Причастя, богопізнання та богоєднання. Отже, не дивно, що всі богослужіння Православної Церкви побудовані довкола Божественної літургії та Євхаристії, яка її увінчує. Як церковний рік має своїм центром Божественну літургію свята Пасхи, так добове коло православних богослужінь сконцентроване на звершенні Євхаристії.
Розмірковуючи про велич милосердя Божого, яке дозволяє нам, грішникам, приступити до «божественного вогню, який нас не обпече та не спалить, але очистить» перша твереза думка: ми його не варті, не достойні. Чисто об’єктивно ми не заслужили своїми вчинками та думками такого дару Богожого – з перших грішників на землі знову бути прилученими до сонму всіх святих і праведних. Однак, святе Причастя потрібно нам саме тому, що ми грішні.
Пригадаймо слова Спасителя про те, що «лікаря потребують не здорові, але хворі» (Мф.9:12). Саме тому, Святі Отці постійно наголошували, що Причастя – це не нагорода людині за добру поведінку чи щиру Сповідь напередодні, але благодать і дар. Це дарунок грішній людині, який даний їй, як аванс, як «залог», як зернятко, яке потрібно зростити.
Тим не менше, розуміючи Святе Причастя, як і всі інші святі Таїнства Церкви, дарунком Господа своїм дітям, ми повинні добре розуміти, що прийняття кожного дарунку Бога це, в певному сенсі, повторення притчі про таланти. Ми можемо ці дарування примножити, а можемо й закопати в землю. За все отримане нам прийдеться давати відповідь на Суді Божому. А там, усе залежить від нас самих.
Не дивлячись на те, що це дар, дарунок, ми маємо ставитися до нього з величезним страхом Божим, (благоговінням) і вірою. Минаючи зовнішні умови, необхідні християнину для прийняття святих Таїнств, звернемо увагу на внутрішній стан, не обхідний нам на шляху до прийняття Тіла та Крові Христових. І найкращим шляхом до цього є молитва
За багато років викристалізувалися особливі молитви та чини, якими віруючі готують себе до споживання Євхаристії. Сукупність молитв, які читаються віруючими перед Літургією називаються «Послідуванням до святого Причастя» і поміщені в «Молиствослові» та «Служебнику». У сучасній традиції, звечора той, хто бажає причаститися, після початку звичайного читається 22, 23 і 115 псалми, і далі канон до Причастя. Вранці, в день Причастя, після ранкових молитов віруючі читають продовження цього «Правила». Воно складається з початкових молитов та десяти особливих молитов. Остання, одинадцята молитва перед причастям: «Вірую Господи і визнаю…» читається безпосередньо перед підходом до св.Чаші.
Церковні правила категорично застерігають: «Коли ж ієрей, чи диякон, або хтось інший, що до причастя готується, самовільно, через лінивство або недбальство, вказане церковне правило, належне до Божественного Причастя, не виконає а чи пропустить якусь його частину, то смертельно згрішить» («Навчальні відомості» п.31).
Після закінчення Богослужіння, християнин, який приступав до Святого Причастя одразу додому не йде, а читає з молитовника подячні молитви. Священик читає ці молитви після відправи, а архієрей – одразу після св.Причастя.
Ці молитви висловлюють найкращі та сердечні почуття подяки Богу за неймовірне милосердя до нас грішних і недостойних стати причасниками святих і животворчих Дарів.
Перша молитва Іоана Златоуста починається словами: «Дякую Тобі, Господи Боже мій, що Ти не відкинув мене грішного, а сподобив стати учасником Святощів Твоїх..».
Друга молитва, належить святителю Василію Великому і починається словами «Владико Христе Боже, Царю віків і Творче всього, дякую Тобі за все добре, що подав мені, і за причастя Пречистих і Животворчих Твоїх Таїн…»
Третя молитва Симеона Метафраста: «Ти, що дав мені Тіло Своє добровільно на поживу, Ти вогонь, що палиш недостойних, не спали мене, Творче мій…»
Четверта – «Тіло Твоє Святеє, Господи Ісусе Христе, Боже наш, нехай буде мені на життя вічне і Кров Твоя Дорогоцінна на відпущення гріхів»
Пята – до Пресвятої Богородиці: «Пресвятая Владичице Богородице, світло затемненої душі моєї, надіє, покрове, пристановище, утіхо, радосте моя, дякую Тобі, що сподобила мене недостойного бути причасником Пречистого Тіла і Дорогоцінної Крови Сина Твого…»
Далі – «Нині відпускаєш…», Трисвяте по «Отче наш», і тропарі святителю, якому служилася Літургія – Іоану Златоусту чи Василію Великому. А по цьому – звичний відпуст.
Ось, що належить пам’ятати не лише священику, але кожному християнину після прийняття Євхаристії:
«Наприкінці, по відправі Божественної Літургії і по спожитті Божественних Таїн, священик перед зніманням священного одягу або й після нього, не виходячи з вівтаря, повинен читати із всякою щирістю і вдячним серцем молитви подяки після святого причастя.
Вийшовши ж із церкви, хай одразу не береться за якесь інше діло, але деякий час перебуде в молитвах і роздумуванні, сподобившись такого дару у Святій Літургії, та дякує Богові і просить, щоб сподобив його у всі дні життя прийняти такий дар.
В цей день хай стримається від надмірної їжі і пиття та сну, а особливо ж, коли має дружину, від тілесних стосунків і всякої тілесної любови ради любови й чести Небесного Царя, що прийняв Його в храм і оселю душі своєї». (Там само. 86-87 пп.).
Звичайно, враховуючи особливий зміст подячних молитов, немає потреби читати їх у інший час. Натомість, із благословення духівника, упродовж тижня, що передує св.Причастя можна читати «Правило перед св.Причастям», готуючи власну душу та тіло до прийняття Тіла та Крові Господніх.
Ось, як пише про це преподобний Ісихій Єрусалимський: «Коли ми негідні сподобилися з острахом і трепетом причаститися Божественних і Пречистих Таїн Христа Бога і Царя нашого, тоді найбільше повинні показати свою тверезість, зберігати свій розум і бути особливо уважними до себе, бо вогонь цей Божественний, тобто Тіло Господа нашого Ісуса Христа, спалює гріхи наші малі і великі від усякої скверни.
Входячи в нас, він одразу проганяє з серця лукавих духів злоби і відпускає нам колишні гріхи. Розум наш тоді залишається (певний час) вільним від неспокійної докучливості лукавих помислів.
Якщо після цього, стоячи біля дверей свого серця, будемо ретельно охороняти свій розум, то знову сподобавшись Святих Таїн, Божественне Тіло ще більше буде просвіщати розум наш і робити його блискучим подібно зіркам».
Коментарі вимкнені.