Геть дерева, спустити озеро… – для чого потрібна влада у Тернополі

Ну от… Тернополяни незадоволені рішеннями влади стосовно забудови. Кажуть, шо Файне місто буде тепер нефайним. Не йметься їм, холєра ясна! Ходять і вишукують квадратні метри муніципальної землі, відміряні комусь там за круглі суми.
Нічим вам зайнятись, дорогі активісти, так? І це в той час, коли влада і наш дуже дорогий в утримання міський голова, беруть на себе відповідальність навести в місті фист файний порєдок!
От дивіться: мені дохтор прописав бігати. От, щоб я не засиділась і не бачила міських гемороїв, мені треба бігати. 10 кеме щодня.
Питання – як? Як я маю то робити, якщо я живу на Бамі. А там у нас що? Правильно – Духовний центр і парк. А в парку навколо Духовного центру імені Данила Галицького стежки такі, що на них не лише кінь князівський підкови згубить, но і сам чорт ноги поламає.
А все – чому? Бо – парк! Дерева, кущі, малина, ожина, простір для гавкання собак, пісочниці для какання котів, “Чортове колесо” для огляду міста і лавочки для розмноження Свідків Єгови.
І поміж тим всім діти, діти, діти… Багато дітей. Всі хочуть на “Веселі гірки”, морозиво і лопнути бальона над вухом медитуючих пенсіонерів. Щоб пенсіонери з переляку вели себе, як коти і собаки одночасно.
Але справа не в тому. Як би хто не кричав, перекричати звук поїзда на “Веселих гірках” – нереально. Він реве і двиготить так, що в послідовників Парасюка і Семенченка безумовні рефлекси спрацьовують. І вони готові будувати редути і блокувати того поїзда. І пофігу, що то дитяча іграшка. Типу Парасюк і Семенченко на справжній залізниці не грались?
Парки їм треба!
А що за зиму забули вже, що в паркових кущах робиться? Га? Забули, що з першими розпущеними бруньками в тих кущах розпускаються ексгебіціоністи? І як вони агресивно розпускають поли плащів і люто розмахують перед вашою цнотливою свідомістю таким, що не знаєш, чи дати їм по зубах, чи поплакати разом з убогими?
Але мова не про те.
Курка на хаті! Та влада є для того, щоб будувати. Як вам не зрозуміло? Влада повинна будувати і творити. Щоб оті дітки з парку паровозика не боялись. Щоб жили краще від тих іржавих каруселей.
А як вони, скажіть мені, житимуть? І де? В парку одні дерева. Котрі затуляють сонце, приваблюють комарів і розмножують мух. Що не так?
Чи ви скажете, що в парку, окрім тернополян без власних квадратних метрів, більше ніхто не розмножується? Ага!
Ще є білки, дятли і їжаки. І їх написи “Обережно: кліщі!” не лякають. Вони самі кліщів розносять. Бо живуть на деревах.
Так ось. Моя думка така: геть дерева! Знищити всі впень! Як вороже для файної людини середовище. І на тому місці будувати, будувати, будувати! Весь світ пнеться вгору, будує хмарочоси та іншу нездаль, а в Тернополі досі по кущах заглядають і вірять, що дерева – джерело хлорофілу. До церкви треба ходити, дорогенькі. Там вам розкажуть у що потрібно вірити і скільки то коштує.
І, взагалі: треба, нарешті, спустити наше смердюче озеро коштом бездонного бюджету. Витрати перекрити продажем диких качок, риби, раків, битого скла, і сміття.
А от втоплені презервативи дослідити генетично, На предмет того, яка несвідома особина, мало того, що порушила шосту заповідь в мальовничій зоні, то ще й втопила генофонд Файного міста в озері.
І на виправні роботи таких! Хай розчищають дно. Бо на дні, якщо прикинути штанген-циркулем, можна побудувати цілий мікрорайон, три церкви і шістдесят дві каплички різних конфесій.
Озеро то – немаленьке. Не всякий камінь, кинутий у бік влади, долетить до його середини. Не всяке авто з кримінальних розборок можна витягти. І не всяка птиця на середині озера – лебідь.
Нарешті, пора позбутись цих сільських очеретів. І цих жахливих жовтих лотосів, що пахнуть рибою. І риби теж. Бо через неї щороку тоне не один п’яний рибалка. А риба ж то не золота!
От замість цього всього архаїзму маємо допомогти владі зробити наше місто нереально файним. Щоб скрізь урбаніка відчувалась. Тобто забудувати все так, щоб світу видно не було. Лише бетон, сталь і склопакети. І куполи церков поміж ними. Буде прекрасно.
І, навіть, місце для алейок лишиться. А їх можна встелити файною мерською бруківочкою. А на мерській бруківці ще ні один чорт ноги не вломив.

Дзвінка Торохтушко