Чому я став повстанцем, – спогади Богдана Бочана

(СПОГАДИ БОЧАНА БОГДАНА РОМАНОВИЧА)

Я, Бочан Богдан Романович народився 26 грудня 1916 року в Золотниках, Золотниківського району Тернопільської області. Крім мене в сім’ї був ще молодший брат і дві сестри. У 1938 році я став членом Просвіти. В 1939 році польська військова комісія мене до війська не допустила а видала запасову карту. Коли прийшли совіти у 1939 році, то спочатку тішилося все наше село. За кілька днів вони організували свою міліцію, начальником якої став Ціхоцький Володимир, а головою сільської ради став Гай Микола. Тоді я оженився на Лебяк Євгенії з села Бурканова. У 1941 році 22 червня люди в селі довідалися що почалася війна. Я пару днів переховувався, щоб більшовики не забрали мене з собою. 4 січня 1944 року до нашого села знову прийшли більшовики. Їх було спочатку вісім на конях, але вбрані в різну форму і різні шапки. Вони хотіли горілки і їсти. Люди їм не дали і вони кричали російською лайкою. Вже на четвертий день совіти почали забирати чоловіків з села на фронт. А через декілька днів почали арештовувати молодих хлопців. Арештували Бойківського Петра і приходили до мене, але не застали. Люди говорили що це енкаведисти. Через тиждень німці знову наступили і більшовики відійшли за річку Стрипу. Всіх людей, які були на східній стороні Стрипи німці погнали дальше на фронт. Я переховувся в селі Мужилова Підгаєцького району. Коли я повернувся у своє село та застав розбиту хату. Тоді я перейшов жити до хати жінчиної мами в село Бурканови. Через два тижні до мене прийшов голова сільської ради з Золотників в сказав, що мене викликають у воєнкомат. Коли я туди прийшов то там було багато чоловіків. Всіх перевірили лікарі і відвели в сторону шість чоловіків в тому числі і мене. До мене підійшов старший лейтенант Бичков і запитав чи можу я мурувати. Так я тоді почав працювати на ремонті воєнкомату. Я відробив чотири тижні. Потім мені прийшло повідомлення що я маю їхати на Донбас. З цією справою я звернувся до Бичкова. Він сказав щоб я приніс пів літри горілки і сказав що я пристроївся тут десь на роботу, а він все владнає. При цьому він мені тихо порадив, щоб я уникав працівників НКВД і воєнкомату. Старався не попадатись їм на очі. Я став на роботу до кооперативу. Там я працював три тижні. Але хтось його обібрав і я злякався щоб мене совіти не посадили, тому став переховуватися. 25 грудня мене затримали більшовики і забрали з собою в Золотники. Там мене привели на подвір’я де було вже до тридцяти чоловіків. Потім нас колоною почали перегонити, як худобу. По дорозі мені вдалося втекти. Я почав переховуватися ще з хлопцями які не хотіли йти в армію. За цей час я познайомився вже з повстанцями, а саме з “Майом” з села Соколова. Ми разом вирішили зробити криївку. Я знав що в Карпи Пилипа є старий запущений льох і там ми все поновили. На цьому дворі ніхто не жив. 6 червня 1946 року в цій криївці нас було четверо: я, “Май”, “Крук”, “Тополя”. В селі розпочалася облава. Скоро ми почули над криївкою гуркіт. “Май сказав що це більшовики добираються до нас і треба стріляти. А “Крук” сказав що коли більшовики відкриють вхід то ми вкинемо гранати. Коли більшовики відкрили криївку і почали кричати щоб ми здавались, то “Крук” почав подавати їм зброю. Він виліз першим, за ним “Тополя”, потім я і останнім “Май”. Коло криївки було озброєних 12 більшовиків. У селі ще розкрили одну криївку, звідки витягнули “Дуба” та “Шрама”. Всіх почали допитувати. Мене допитував капітан. Я сказав що мене вони зловили і привели до криївки щоб вияснити хто я такий. А тут розпочалася облава. Клички я ніяко не маю. Мене запитали що за хлопці сиділи в криївці, як їх псевдо, на що я відповів що з ними один день і нічого не знаю. Тоді мене роздягнули і сильно побили шомполом по голому тілі. При цьому сказали що будуть бити доти поки я не скажу правди. Так мене питали одне і те саме пару днів і весь час били шомполом по голому тілі. Там вже були рани які кровоточили. На четвертий день нас побитих пішим ходом відправили у Підгайці. В Підгайцях нас замкнули у старі хаті дяка. У кімнаті де був я було аж 20 чоловік, які були виловлені під час облав енкаведистами. Вікна були забиті дошками. Десь через чотири дні до мене прийшла дружина і принесла передачу. Вона підійшла до вікна і сказала мені що звідси можна втекти. Я сказав щоб вона переговорила з господарем, що жив через межу, і він нам передав сокиру. Через деякий час він нам дав у ночі сокиру через “істрибка” і ми всі вирішили втекти. Я відважив одну дошку і коли почав відколювати другу, та вона розкололася і наробила троскоту. Це почули більшовики і наробили шуму. Швидко прийшли до нас і почали всіх бити палками. Коли прийшла черга до мене, то більшовик почав копати мене ногою і кричав щоб я піднімався. Він кричав до мене, хто відривав дошки. Більшовики добряче всі побили і знову позабивали вікна. На другий день нас всіх перевели в другу тюрму до НКВД і вже порозподіляли по шість чоловік у камеру. Я був разом з “Шрамом”, з “Виром” з села Пробіжне, з Кравцем Петром з Тепликовець, “Дуб” та “Сова” з Калинового та Шевчуком Василем з села Саранчук. Коли я прийшов в камеру, то відразу почав шукати можливість щоб утекти. Я уважно оглянув вікно і побачив що така можливість є. Я з такою думкою поділився з “Шрамом”. Та на другий день мене викликали на допит. Допитував мене старший лейтенант Зотов. Спочатку говорив лагідно а потім почав бити. Коли я впав на землю, то він взяв палку і бив мене куди попало. Коли він змучився, перестав мене бити то знову почав питати як я попав до бандитів. Потім мене відправили побитого в камеру. 26 травня мене знову викликали на допит в той самий кабінет де мене били, але там вже був другий слідчий. Він дав мені якийсь пописаний лист паперу щоб я підписав. Я не підписав, тоді мене завели у другий кабінет і взяли відбитки пальців і завели назад в камеру. В 11 годині вечора нам вдалося відігнути металічний прут у вікні. Спочатку тихо переліз “Шрам”, а потім я. Інші хлопці не хотіли тікати. По другу сторону подвір’я був паркан з дротяної сітки. А зверху ще три ряди колючого дроту. Ми разом перелізли через сітку і почали тікати на Старе Місто, а потім на Загайці. Там ми перейшли через кладку річку Коропець, і пішли в напрямку села Білокерниці. Це вже була друга година ночі. У Білокерниці ми постукали до одної з хат, вийшла тітка, дала напитися молока і сказала щоб ми не йшли до Білокерниці бо там є польські “істребки”. Ми послухалися її і через поле пішли до села Михайлівка. Тут ми зайшли до “Шрамового” дядька, де поснідали і пішли спати. Але через декілька хвилин прийшов дядько і сказав що із сторони села Бронгалівки йдуть більшовики. Тоді ми почали тікати в напрямку села Кутузова. В селі ми побачили дівчину, яка сказала що в них спокійно. Тоді ми вирішили розійшлися по своїх домах. Але нас в селі побачили: “Дон”, а потім “Вихор” і “Гай”. Вони детально розпитували мене, як я втік з тюрми. Через деякий час нам донесли що в селах Хатка і Золоткиках великі облави енкаведистів. Ми вирішили переховуватися у “Корча”. Тут в старій стодолі нас заховалося вісім чоловік. Через деякий час ми побачили що шляхом їде шість фір більшовиків, а з другої сторони коло двадцяти більшовиків обходить село. Ми почали тікати на цвинтар. Це запримітили більшовики і ми почали бігти в поле. Вони почали стріляти по нас і двох енкаведистів скакали на конях. Вони кричали щоб ми здавались, нам нічого не буде, та ми не слухались і бігли дальше. Я перебігав і за щось зачепився та впав у рів, який виявився колишнім стрілецьким окопом. Я швидко прикрився травою і мене більшовики не запримітили. Я перележав до вечора і пішов до села Бурканова. Там я зустрів повстанців “Малого”, “Вітер” та “Жука”. Вони також розпитували, як я втік з тюрми. Так я почав переховуватися, то був у своєї сестри, то так був сам. Під осінь зустрів “Малого” і він дав мені зброю. Тоді я став справжнім повстанцем. Там я ходив з “Майом” і “Малим”. 16 лютого 1946 року я перейшов до “Жука” і “Бука”. На початку березня більшовики зловили “Малого”, а він знав всі криївки. Тому я, “Бук”, “Жук”, “Яр”, “Вітер”, “Циган” пішли в село Вагу до “Оленя”. 8 вересня 1946 року енкаведисти застрелили “Бука”. Я , “Вітер” та “Май” разом пересиділи зиму 1947 року. Потім я був криївці разом з “Циганом”. А “Олень” і “Май” перебували у другому схроні”.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ