На Тернопіллі при учнях заарештували вчителя – Борейка Леоніда

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Невеличке, чарівне село коло мальовничої річки Горинь. Село, яке було засноване в період кривавих походів татарської навали на землі України. Адже тоді люди вибирали місце для поселень, щоб було заховане від пильного ока загарбника. І цю місцевість тодішні люди, які переховувались від ворожих нападів, назвали Лози. Від лозини, яка своїми високими і широкими стеблами ховала від ворога всіх. Та в цей жорстокий час польської, німецької та радянської навали ці лозини не змогли заховати жителів села Лози.

22 квітня 1944 року. Сонячний ранок. До невеличкої початкової школи біжать дітки. В їхніх очах світяться промінчики щастя, личко покрите веселою усмішкою і радістю. Вони так хочуть сьогодні почути знову цікаві розповіді, навчитись щось нового, побачити свого улюбленого вчителя. Адже кожен день він їм розповідає щось нове, ще цікавіше, ніж учора. А саме головне їм розказував про колишній час, навали татар і турків, поляків і царських солдат, австрійських і німецьких нападів. Як люди захищали свій рідний край. А які вірші розказував вчитель, а як він вчив співати перші пісні про Україну. У дитячій пам’яті добре закарбувалися і творчі ранки присвячені дню Тараса Шевченка, Дню “Наша Україна” , “Я — маленька україночка” та багато інших. А скільки навчив дитячих колядок, поміг своїм діткам організувати на Різдвяні свята Вертеп. Томі бігли щасливі дітки до свого вчителя на уроки. А він завжди зустрічав у дверях, розпитував як справи, чи не хворі, чи поснідали, чи добре одягнені. Він піклувався за ними як за своїми рідними дітьми. Адже пів дня вони були з ними і цей час він був для них рідним татом, мамою, дідусем чи братиком. І вони відчували ласку і доброту.

Перший урок пролетів швидко. В цей час коли німецькі агресори відступили, а на наші землі прийшли нові поневолювачі, у класі було декілька старих читанок, але дуже акуратно змережаних. Тут навчались разом учні третього та четвертого класу. Але діти були різного віку. Війна стала причиною великої різничі в дитячих роках і у відсутності зошитів, підручників, ручок. Але писали, читали і головне вчились з таким великим старанням. Намагалися пам’ятати кожне слово, кожну букву, кожне число. І так уважно вислуховували все що скаже їхній молодий вчитель, Борейко Леонід Васильович. Другий урок математика. Цікаві задачки про козаків та приклади про рибки. Дітки так сприймали з любов’ю. Та наступила одинадцята година ранку. Тільки розпочався третій урок, як всі почули на подвір’ї школи шум і через вікно всі побачили четверо озброєних військових, та двох у цивільному. “Солдати!!! Солдати! Війна!” почали кричати діти. Сильний стукіт у двері і відразу наступила тиша. Учні глянули на свого вчителя і все відразу зрозуміли. Солдати енкаведисти прийшли за ним. Адже вони знали вже, хто такі ці військові і чого вони ходять по селі коли вже давно тут немає німців. Ходять і заарештовують українців в селі. А Леонід Васильович тихим та схвильованим голосом звернувся до своїх учнів, що сиділи залякано, щоб розв’язували приклад який він написав на дошці, а він піде поговорить з цими солдати. “І в минь він почув такий ніжний, дитячий схвильований, майже з плачем голос дівчинки: “ А вони вас з собою не заберуть, так як мого тиждень тому татка? Ви повернетесь і дальше будете вчити нас, Леонід Васильович?”. Як тяжко почути такі дитячі слова. Слова правди. І що на них мав відповісти Леонід Васильович? “ Так я повернусь, обов’язково повернусь до вас. І повернувся, але через допити, катування і Магаданські тюрми. Повернувся вже до дітей тих учнів, що навчав до арешту.

Вийшовши з класу Борейко і все зрозумів. Прийшли за ним. На російській мові запитали чи дійсно він Борейко Леонід Васильович і зачитали, що він затриманий і підозрюється в злочиних діях проти радянської влади. Дали декілька хвилин, щоб він зібрав свої речі, та одяг в школі і йшов з ними у Вишнівець. З сумним виглядом зайшов він у клас, глянув на дітей і сказав такі слова:” Дітки мої, я прийду до вас і ми напишемо невеличкий переказ про весну у нашому селі Лози. А зараз я повинен піти з дядями до Вишнівця”. Тут в розмову і втрутився один з військових. “ Он пойдьот с намі і много нам раскажет про село Лози, як учил вас і что делал. А счас вас будет учить кто то другой”. Наступила коротка пауза і в дітей появились сльози. Вони розуміли що вчителя забирають на довго і їм так стало боляче за їхнього любимого вчителя. Коли одягнений Леонід Васильович вийшов на подвір’я початкової школи всі діти вибігли на двір і до самих воріт проводжали його, а на очах у них були сльози. Всі вони махали ручками і просили солдат щоб не забирали їхнього вчителя. Навіть пташки притихли у шкільному саду, наче відчували що у дітки так сумують.

В супроводі охоронців Борейко був доставлений у Вишнівецьке НКВД.

26 квітня 1944 року . Вишнівець, Тернопільська область.

Протокол допиту.

“Я, оперуповноважений районного відділу Вишнівецького НКВД УРСР лейтенант державної безпеки Чикунов допитав затриманого громадянина Борейка Леоніда Васильовича, у 1921 року народився в селі Муховець Вишнівецького району Тернопільської області, вчителя Лозівської початкової школи, проживає в селі Лози, українець, безпартійний, не судимий.”

“Я, Борейко Леонід Васильович. Народився у 1921 році в селянській бідній сім’ї. Мій батько мав 1,5 гектара землі. У 1929 році я пішов вчитися до школи і у 1935 році закінчив 7 класів навчання. З 1936 по 1939 роки я помагав батькові по господарству, але багато читав, навчався грати на різних музичних інструментах та ходив співати до церковного хору. З приходом радянської влади у 1940 році мене направили вчитися у місто Збараж на вчительські курси. Після закінчення навчання я отримав направлення в село Лози. Де почав працювати вчителем початкових класів і навчав там дітей аж до червня 1941 року. Коли на наші землі прийшли німці то у вересні 1941 року мене направила німецька влада вчителем у село Великий Кунинець. Я там працював вчителем аж до жовтня 1942 року. У листопаді мене знову перевели в село Лози у початкову школу. У 1943 році я проживав у селі Мухавець а на роботу кожен день ходив в село Лози. Освітою в цей час керували підрайонові з Вишнівця по відділу освіти з ОУН. У навчальному класі була розміщена українська націоналістична символіка, тризуб і Український прапор. В селі Лози було багато молоді в ОУН. Тут проводили військові навчальні курси членів ОУН. Я також відвідував ці заняття. А проводив їх Зеленко Петро кличка “Чорноморець”.

ЗЕЛЕНКО ПЕТРО ЯКОВИЧ. Член ОУН, сотник УПА. Народився 2 червня 1894 року в місті Радзивілів Рівенської області. Проживав в селі Лози Збаразького району Тернопільської області. Заарештований 28 квітня 1944 року Вишнівецьким РВ НКДБ. Слідство проводилось у Вишнівці. Утримувався у ізоляторі (підвальні приміщення Вишнівецького монастиря).

У січні 1944 року до мене прийшли хлопці з УПА. Це було двоє незнайомих мені повстанців. Один з них представився мені як “Богданко” і розпочав проводити агітацію щодо вступу в ОУН. Мені розповіли про діяльність ОУН і Україна повинна бути незалежною державою. Вони агітували мене щоб я працював в селі станичним. Я спочатку відмовився, але через пару днів дав згоду. Я відразу розпочав виконувати свої обов’язки. Я збирав одяг для повстанців по селі, а саме: ватну одежу, штани, піджаки, тепле взуття, рукавиці, шкарпетки та продукти харчування. Молоді дівчата та жінки в’язали багато одягу для повстанців. Все це загрузилося на підводи і доставлялося на склади. А приймав цей товар і проводив облік Самборський Іван Якович. Йому помагали Черній Федір, Брега Петро, Волохатий Володимир, Горошко Матвій і Гуменюк Яків псевдо “Мок”. Возили Трачук Степан та Лукащук Олександр.

В селі Лози повстанцями керував “Богданко”, сам родом з Олексенця Почаївського району. Господарчим підрайоновим був “Запорожець”, а головним пропагандистом “Чайка”.

Я мав кличку “Крук”. Розпочав збирати одяг і продукти для повстанці УПА 10 січня 1944 року. Я при зборі проводив детальний облік і все записував хто і що здав та такі письмові звіти про виконану роботу передавав “Богданку” через зв’язкового Гуменюка Якова “Мок”. Я зафіксовував кожну пару взуття, кожний кілограм продуктів, адже все це йшло для повстанців. Всім збором керував господарчий села Лози Самборський Іван, а я був станичним. А коли прийшла радянська армія я перестав проводити збір і тоді пішов працювати дальше вчителем початкових класів. У селі я співпрацював з таким повстанцями:

Самборський Іван Якович, господарчий, псевдо “Туча”, Брега Петро, Волохатий Володимир Петрович, Горошко Матвій, Гуменюк Яків, Дячина Іван, Трачук Степан, Лукащук Степан, Косяк Григорій, Звеков Федір.”

Так закінчився перший день допитів Борейка Леоніда Васильовича. Заарештований 22 квітня 1944 року. Спочатку йшов психологічний тиск. Щоб застрашити людину потрібно потримати декілька днів в камері. Щоб побачила як приходять чи приносять покаліченого+++++++++ після допитів, нічних чи денних. Як стогнуть, як не можуть спати, як мучаться. Приниження і побої основна тактика страшних допитів у Вишнівецькому НКВД і не тільки у Вишнівці, а по всіх тюрмах.

Продовження буде.

ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ