На очах мешканки Тернопільщини вбили коханого

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Протокол допиту 19 лютого 1945 року. Місто Вишнівець.

Я. оперуповноважений Вишнівецькуого РВ НКВС Зарудний допитав затриману: Олійник Ніну Антонівну, що народилася у 1925 році і є жителькою села Старий Вишнівець Вишнівецького району Тернопільської області, українка, безпартійна, не одружена, освіта три класи, з селянської сім’ї, не судима, громадянка СРСР.

“Мене, Олійник Ніну Антонівну затримали о четвертій годині дня у моєї сестри на дворі, коли я вийшла з палаючого житлового будинку моєї сестри Дзьоби Ольги Демянівної. А затримали мене за те, що я втікала від червоноармійців, а коли бігла то з страху впала на вбитого невідомого мені чоловіка. До своєї сестри я прийшла 12 лютого 1945 року, щоб помогти її перекинути солому. Ніяких людей я у неї не бачила. У цей час коли я перебувала в сестри, на двір прийшли червоногвардійці. Я заховалася у ямі, що була у коморі. Там я сиділа одна і зі мною там нікого не було. Коли будинок загорівся я почула кругом багато пострілів, то вискочила із ями і в сінях почула викрики якихсь людей один до одного, “Богун” і “Костя”. Хто з них “Костя” і хто “Богун” я не знаю і що вони робили в хаті мені невідомо. Коли я бігла, то з переляку впала на вбитого чоловіка, який лежав на дворі. Я його не знаю і ніколи не бачила. Мене запитують чи знала я Свінтковського Петра Пилиповича, то відповідаю, що такого я не знаю і він не був моїм нареченим. Те що приписують що він мій наречений аж 1942 року то неправда, бо я ніякого нареченого не мала і не маю. Мій рідний брат Олійник Андрій Антонович напевне пішов на фронт, де саме він перебуває я не знаю.”

Протокол допиту 19 лютого 1945 року. Місто Вишнівець.

Я. оперуповноважений Вишнівецькуого РВ НКВС Зарудний допитав свідка: Свінтковську Анастасію Олександрівну 1920 року народження, жителька села Старий Вишнівець Вишнівецького району Тернопільської області, українка, безпартійна, одружена, освіта сім класів, з селянської сім’ї, не судима, громадянка СРСР.

Я знаю Свінтковського Петра Пилиповича, це рідний брат мого чоловіка Степана Пилиповича. Його я знаю ще з 1938 року коли вийшла заміж за його брата Степана і перебралася жити на Старий Вишнівець. Їхні батьки, мама і тато повмирали ще у 1935 році. Ми жили разом, мій чоловік, його брат, я і моя мама аж до 1940 року. Потім Петро почав пити і займатися крадіжками. Він в нас забрав хліб, харчі і ми тоді перейшли жити на інше господарство. Жив він сам і батьківській хаті аж до приходу радянської армії в 1944 році. Під час німецької окупації він займався самогоноварінням і приторговував. До нього постійно навідувалися чоловіки, які хотіли добре випити. До нього часто навідувався Нікітюк Василь, що проживав на Старому Вишнівці. Коли прийшли совіти то мій чоловік пішов на фронт, і я весь час думала, що і брат його також пішов на фронт. Тому ми тоді перейшли назад в батьківську хату і там зараз живемо. Петра я ніколи, як прийшли совіти не бачила. Я добре знаю Олійник Ніну, бо вона була нареченою Петра ще з 1942 року. Останній раз я бачила Петра і серпні 1944 року, він зайшов до мене в хату з Олійником Анрієм. Тепер я знаю що Петро був вбитий військовим в селі Федьківці. Мені здається що він переховувався від призову в червону армію через свою наречену Ніну. Більше я не можу нічого сказати.”

Протокол допиту свідка Свінтковської Анастасії Олександрівни та затриманої Олійник Ніни Антонівної. 1 березня 1945 року. Допит проводив працівник Вишнівецького РВ НКВС Мартіросов.

“ – Я, Олійник Ніна Антонівна, заявляю що добре знаю цю громадянку з 1938 року Свінтковську Анастасію Олександрівну і відносини у мене з нею добрі. З Свінтковським Петром я не знайома і його зовсім не знаю, може і бачила коли не будь, але не звертала на незнайомих мені чоловіків, уваги. Ще раз заявляю що Петра я не знала і не знаю і більше я нічого не можу добавити.”

“ – Я Свінтковська Анастасія Олександрівна, заявляю, що добре знаю Олійник Ніну Антонівну з 1938 року і відносини у мене з нею добрі. Мені також відомо що Ніна була знайома з Петром і чи були між ними близькі відносини я сказати не можу. Я бачила що вони були разом десь три рази. Вони прогулювалися по дорозі у 1943-1944 роках коло хати, де я проживала. Мені також відомо що Свінтковський Петро був нареченим Ніни. Більше я добавити нічого не можу.”

Протокол допиту. 29 березня 1945 року.

Я, старший оперуповноважений по Тернопільській області лейтенант НКВС Строгонов, допитав в якості свідка Свінтковську Олену Прокопівну 1921 року народження, жительку села Мала Квачівка Вишнівецького району Тернопільської області, одружена, має двоє дітей, безпартійна, громадянка СРСР, не судима.

“Олійник Ніна жителька села Мала Квачівка і я добре її знаю. На протязі 1943 року вона часто гуляла з бандитом УПА Свінтковським Петром по вулицях села. Також я чула в селі від якоїсь жінки, вже не згадую, що Ніна мала від Петра дитину, але дитина після родів померла. Більше я сказати нічого не можу, бо не знаю”.

Протокол допиту 29 березня 1945 року. Місто Вишнівець.

Я, начальник Вишнівецького РВ НКВС лейтенант Капустін допитав затриману Олійник Ніну Антонівну що народилася у 1925 році і є жителькою села Старий Вишнівець Вишнівецького району Тернопільської області, українка, безпартійна, не одружена, освіта три класи, з селянської сім’ї, не судима, громадянка СРСР.

“ Мені було показано дві записки, одна на білому листку, а друга на сірому, де було написано олівцем тексти. Це я сама писала, знаходячись тут під охороною в КПЗ Вишнівецького РВ НКВС на листку яким була закрита пляшка з молоком, яку мені передали з передачею продуктів. Цю записку я написала 15 березня 1945 року і намагалася передати з кошиком який мені передали з продуктами. Записку на сірому папері я написала 23 березня 1945 року і також положила в кошик. Цю записку я написала на ім’я підрайонованого коменданта СБ УПА у якого кличка “Костя”. Записку спочатку мала отримати Борейко Ганна, яка мала зв’язок з “Костею”. Олівець я знайшла в камері у вікні. У січні 1945 року до мене в хату прийшла дівчина, яку я перший раз побачила і сказала що мені прийшов лист. Цей лист знаходиться в селі Федьківці і я повинна там його забрати. Я пішла з дівчиною у село Федьквці і ми разом зайшли до хати. Я там була в перше і не знала до кого заходжу. Там сиділо багато озброєних повстанці. Вони мені запропонували поступити в УПА зв’язковою. В мої обов’язки входили поставляти грипси з Старого Вишнівця до села Бодаки. Мені сказали що проінформують до кого ходити. Але мене скоро заарештували і я там ні разу за грипсами не ходила. Я знала, що у селі Федківці керував повстанцями “Костя”, сам з Дедеркальського району. Це мені розказав Борейко, кличка “Чапай”. Там у хаті був “Чапай”, “П’явка” віком десь коло тридцяти років, звідки він не знаю, “Кармелюк” віком десь двадцять три роки, також не знаю і Свінтковський Петро, кличка “Богун” житель села Старий Вишнівець, вбитий при затримані надворі у моєї сестри. Також там був Заушейник Захар, кличка “Богдан”, Олійник Андрій Антонович, кличка “Борис”, це мій рідний брат, Борейко Ганна сестра “Чапая” яка проживала в селі Федьківці і Камінський кличка “Вир” був господарчим. Всі вони переховувалися у селі Федьківці по таких місцях:

1. В стодолі яка належала Камінському “Вир”. Це мені повідомив Борейко “Чапай”.

2. На господарстві Борейка, де саме я не знаю.

3. В селі Мишківці на господарстві у Марусі ( на проти млина). Там було в них основне місце для переховування. Є велика криївка, бо я була декілька разів з повстанцями.

Ці хлопці в січні 1945 року у Мишківцях взяли два мішки муки і завезли возом до Камінського на хату. Я сама бачила ці мішки що стояли за шафою. Вони постійно розклеювали націоналістичні листівки по селах. Я сама бачила у них ці листівки. Хто їм давав не знаю. На озброєні вони мали автомати і гвинтівки. Я була затримана при таких обставинах. 12 лютого 1945 року я мала зустрітись з комендантом СБ ОУН “Костя” і Свінтковським Петром “Богун” у хаті моєї сестри Дзьоби Ольги. Але нас тоді обступили більшовики і розпочалася перестрілка. “Костя” вискочив через вікно і побіг, а “Богун” вистрибнув з протилежної сторони. Коли він пробіг декілька метрів, то по ньому почали стріляти і вбили. Військові підпалили хату сестри і я також вибігла і впала коло Петра. Де подівся “Костя” я не знаю.”

Висновок начальники Вишнівецького РВ НКВС лейтенанта Капустіна про те, що Олійник Н.А. антирадянсько настроєна, у січні місяця 1945 року поступила в банду ОУН керівником якої був підрайоновий комендант СБ під кличкою “Костя”. Олійник Н. виконувала вказівки “Кості” і була зв’язковою між селами Старий Вишнівець і Бодаки. Вона брала активну участь у боротьбі проти радянської влади і радянської армії перебуваючи в нелегальному положенні. В лютому 1945 року Олійник Н. перебуваючи разом з бандитами була затримана на господарстві у учасниці цієї банди Дзьоби Ольги. В результаті стрільби банда була розбита, а Олійник Н. затримана.

Висновки по відношенню Олійник Ніни Антонівної по матеріалам кримінальної справи №18442

Військовим Трибуналом військ НКВС Тернопільської області від 16 травня 1945 року по ст. 54-І “а” КК УРСР засуджена на 10 років позбавлення волі та конфіскація майна. Олійник Н. визнана винною в тому що з січня 1945 року була членом ОУН та виконувала обов’язки зв’язкової.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Коментарі вимкнено.