Американський скульптор Беті Ліланд в Тернополі ловить момент у дереві (фото)

«Працюючи, я забуваю канони та закони мистецтва, відпускаю думки та занурююся в момент, вільний від розмірковувань. Я не вирішую, що правильно, а що неправильно – просто відчуваю мить і виражаю її», – каже Ліланд.

Говорить він англійською, тож намагаюся встигати за його словами та розглядати роботи – він створює їх на великоформатних дерев’яних плитах, а називає пласкими скульптурами.

liland-02

Ліланд Беті народився у Техасі, багато мандрує, зокрема, Україною. Останнім часом мешкає у Тернополі, тут минулоріч представив у галереї «Бункермуз» проект «Що кажуть дерева?». У новій серії «Плин» Ліланд продовжує шукання — відходить від традиційних понять про мистецький твір як конструкцію з догматів і правил, продукт логічних розмислів. Він постійно наголошує, що головне для нього відчуття моменту та готовність сприймати нову красу, вільну від попередніх вражень чи уявлень про красу як таку.

Ми спілкуємося у майстерні Ліланда. Тут розставлені його роботи. На підлозі лежить найновіша, власне, на підлозі він і працює:

– Скульптуру можна розглядати з різних точок, і таку багатоточковість сприйняття переніс у ці твори — працюю над ними на підлозі, тож ходжу навколо них, розглядаю з різних сторін – всі вони рівноправними. І, коли вони лежать на підлозі, — це їхнє природне положення. Тому тепер, коли маю думати, як розмістити їх у галереї, мушу визначити де верх, а де низ (сміється – А. З.). Вже думав розташувати частину з них на стелі, а частину на підлозі.

Роботи Ліланд – своєрідний сплав скульптури та малюнку. Від першої тут робота з фактурою, створення об’єму, від малюнку – використання фарб, пропрацювання нюансів відтінків, гри кольору.

— Якщо відносити їх до певної категорії, то це абстрактні пласкі скульптури. Ці роботи почалися із замислу дереворізів. Але після того, як зробив кілька робіт, мені більше сподобався власне процес вирізання на дерев’яній плиті: те, як різне заглиблення у неї дає різний колір, як з’являється фактура, як оголюється текстура дерева (це, зрештою, те, що я люблю у скульптурі). І я почав працювати у цьому напрямку. Спочатку це були досить ілюстративні твори, які ставали все більш і більш абстрактними. Я фокусувався на моменті творення — робота з деревом це своєрідна медитація. Я повністю віддавався процесу — ігнорував форму, композицію, не планував роботу наперед (зрештою, я працюю без ескізів уже багато років — вони мені не подобаються). Я припинив шукати щось логічним шляхом (і ці пошуки свободи тривали досить довго — це тільки звучить просто –  всі ці судження, уявлення, думання про форму, логіку, тримають тебе). Над цією серією я працював близько п’яти місяців.

Ліланд показує інші роботи, я розглядаю, він продовжує розповідати:

— Для мене важливо не диктувати правила красі. Важливо схопити природній момент, тому що він набагато вагоміший, ніж я. Я ніколи не зможу зрозуміти або ж контролювати процес творення. Я можу тільки поєднатися з красою, яка чекає на мене. І коли з такого природного творення народжується робота, я бачу, що вона ліпша за ту, що я міг би «сконструювати» чи надумати. І що мені найбільше подобається в абстрактних роботах — у тебе нема жодного іншого виходу, як досліджувати їх, але без логічного підходу, і якщо у тебе з’являється якийсь логічний ключ до них, — вони не працюють. Тому ці роботи треба просто досліджувати — візуально й тактильно.

Я приглядаюся до робіт: у мікробаченні відкривається їхній новий вимір – він ще хаотичніший: лінії, здається, живуть самі по собі, кожен слід від заглиблення чи то різця, чи то пили живе своїм життям – десь поверхня лиш трохи зачеплена, десь прорізана майже наскрізь, десь дерево шершаве, десь рівнесеньке…

— Власне тому мені й подобається працювати зі скульптурою — це не тільки візуальний твір, а й тактильний. На відміну від картин, до цих робіт можна торкатися, контактувати з ними, відкривати їх на тактильному рівні — відчувати всі нерівності, шерхлості, різноманітності фактури — це окремий дуже важливий пласт твору. Він відкриває шлях до первинного – інтуїтивного, природного пізнання.

Наостанок роблю кілька фотографій Ліланда та його робіт. Намагаюся залишити собі спогад саме про їхні мікрочастини – таким дерево я ще не бачила.

liland-01 liland-03 liland-05 liland-07 liland-08

До написаного:

Виставку «Плин» Ліланда Беті представлять у тернопільській галереї «Бункермуз» цієї п’ятниці, 23 вересня, відкриття о 19:00.

Анна Золотнюк.

Коментарі вимкнено.