Жорстокіші хижих звірів люди на Тернопільщині (фото)

Про те, що на території Бучацького району в неволі утримують ведмедя, люди розповідали давно. Маленьке ведмежа росло в Язловецькому лісництві. Місцеві пригадують, що грайливого малюка дуже любили, навіть медом годували. Згодом уже величенького косолапого з Язлівця кудись забрали. З того часу минув рік…
А минулого тижня Новій Тернопільській  зателефонували мешканці Золотого Потоку і розповіли, що вже тривалий час на території Золотопотіцького лісництва у клітці живе великий ведмідь. Точніше, не живе, а існує в далеко не “ведмежих” умовах: клітка мала, з неї не вичищають, тварина голодує, реве ночами, діти чи не з усього селища прибігають з булками, щоб погодувати нещасного. Батьки хвилюються, щоб, бува, яка дитина не просунула руку до тварини, бо тоді лиха не минути. Особливо мешканці селища захвилювалися, коли почули, що біля села Уторопи Косівського району на Івано-Франківщині ведмедиця напала на 55-річного грибника…
“До клітки в Золотому Потоці вільний доступ – раптом комусь заманеться випустити ведмедя”, — телефонувала схвильована жінка. Зверталися люди і до селищної ради. Отож, із селищним головою Марією Моспан вирушаємо до лісництва. Для бурого невільника Марія Климентіївна бере великий здобний калач. Без проблем знаходимо клітку – вона обладнана в одному із господарських приміщень, тільки замість дверей металеві грати з густою сіткою. Щоб добре роздивитися ведмедя, треба підійти до щілини без сітки. Стояти біля клітки не дуже приємно – видно, що від ведмедя давненько не вичищали, стоїть страшенний сморід. Поблизу клітки бачимо жінку. Вона тут працює різноробочою і доглядає за ведмедем. Жінка не дуже охоче розповідає, але дізнаємося, що вже рік ведмідь у Золотому Потоці, взимку не спав, хоча йому кидали сіно. Клітка не чищена, бо нема кому це робити. Ця процедура дуже небезпечна – можна потрапити у ведмежі пазурі, а вони великі – кожен як палець дорослої людини. Доглядальниця запевняє, що ведмедя годує добре: “Даємо йому зранку і ввечері відро каші, тісто, молоко, хліб, траву, яблука”.
Ідемо з Марією Климентіївною до адміністрації лісництва. Застаємо керівника лісництва Павла Штимика. Марія Климентіївна повідомляє причину візиту: “Хочу з’ясувати стосовно ведмедя. Люди звертаються до селищної ради, бо хвилюються і за тварину, і за себе, і за дітей. Мені розповідали, що в клітці стіна вимурувана в одну цеглу – ведмідь добре впреться і розвалить. Та й саме утримання тут недоречне – діти дивляться на тварину в неволі та ще й в таких умовах…”
Лісничий не особливо говіркий: “Всі питання не до мене. Це не мій ведмідь. Його залишили попередники. Я тільки місяць, як прийшов на роботу. Ведмідь не на балансі лісництва. Хто і за які кошти його годує – не знаю. Знаю тільки, що його годують добре. Найближчим часом ведмедя мають кудись забрати. Куди – не знаю…”
Звісно, виникає запитання: куди все-таки заберуть ведмедя? Відвезуть до реабілітаційного центру чи вб’ють, щоб поласувати лапами ведмедя? Суп із них, до речі, є дорогим делікатесом, м’ясо теж їстівне, кігті – талісмани, потім вже жир та шкура. Крім того, ведмедів відловлюють для задоволення викривлених потреб «нових українців».
Єдине, що втішило, це запевнення лісничого, що “в нас на території відстріл заборонений”. Відтак Золотопотіцьке лісництво ми покидали з надією, що спільними зусиллями вдасться привернути увагу до нещасного звіра і його переселять в Карпати. Навіть попри те, що реабілітаційні центри не можуть прихистити всіх ведмедів-невільників, їх там набагато більше, аніж у живій природі.
На жаль, сталося інакше. Наступного ранку із Золотого Потоку повідомили, що ведмедя в клітці вже нема. Люди чули вночі шум, звуки, схожі на постріли, рев та стогін ведмедя. Знову вирушаємо з Марією Климентіївною до Золотопотіцького лісництва. Клітка порожня. Робітники демонтують грати, вигрібають гній, перемішаний з чимось червоним, схожим на кров. Запитуємо, де ведмідь? У відповідь кажуть, що… жодного ведмедя тут не було (?!). Знову йдемо до лісничого. Він каже: “Не знаю, куди подівся ведмідь. Я прийшов на роботу, то його вже не було…”
Ось і вся сумна історія. Немає ведмедя – немає проблеми. Судячи з усього, нещасну тварину, щоб не мати клопоту, просто вбили, а тепер замітають сліди, прикидаючись байдужими і дурними. Вражаюча жорстокість. Хто за це відповість?

Коментарі вимкнені.