Чи врятує новий Житловий кодекс ЖКГ?

Влада вдарилася в реформи. Всього і всюди. В реформи, як вона їх уявляє і у спосіб, яким вона його бачить.

Суспільству запропоновано проект нового Житлового кодексу. Подається це так, ніби лише від його прийняття залежить покращення нашого життя вже сьогодні. Чи так це насправді?

Не будемо торкатися суперечливих тем сутності права власності та його обмеження деякими з норм запропонованого проекту. Залишимо в спокої питання узаконеного диктату монополістів – надавачів послуг та управлінських компаній.  Зосередимо свою увагу на проблемі, яку, умовно, можна визначити віссю ЖЕК – ОСББ.

Одразу варто визначитися з ключовими поняттями. Ставши власниками приватизованих квартир, ми зіштовхнулися з одвічною дилемою – правами й обов’язками, які є породженням об’єкту власності. Маючи право на певний об’єкт, до нас автоматично переходять й обов’язки з його утримання. Від цього не відкрутитись. Це – назавжди з нами, принаймні, до того часу, доки існує наше право власності. А житло – це досить специфічний об’єкт ринкової економіки.

За існуючої нині схеми, власники приватизованих квартир є власниками житла, так би мовити, по внутрішньому периметру квартири. З внутрішніми комунікаціями включно. Те, що знаходиться за вхідними дверима, прибудинкова територія, зовнішні комунікації – стосується ЖЕКу. Додайте прибирання та вивезення сміття. Кожен власник окремо укладає договори на постачання послуг. Зі всіма.

Пропонується, на перший погляд, річ непогана, роздрібненим власникам самоорганізуватись в об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ). При цьому, новостворене ОСББ (через своїх співзасновників) буде власником житлового будинку в цілому. З тими ж таки зовнішніми комунікаціями та прибудинковою територією. ОСББ або перебирає на себе функції управлінської компанії,або таку підшуковує та укладає з нею угоду на утримання житлового будинку.

І це – добре. Але не для всіх. Добре для новобудов, де з самого початку передбачене індивідуальне опалення квартир, встановлені лічильники на все, що тільки можна,  гарантійний строк експлуатації внутрішньо будинкових та зовнішніх комунікацій, як мінімум років 50. Контингент мешканців – працездатні, працюючі молоді люди з середнім віком – 27 років. Будинок цегляний,дев’ятиповерховий щонайменше на 500 квартир.

А що робити мешканцям чотирьох під’їзних п’ятиповерхових панельок кінця 60-х, початку 70-х років забудови чи ще старшим? Де опалення – централізоване з вкрапленням індивідуалок, де при кожному ремонті внутрішньої мережі водопостачання молиш Господа, щоб не розсипалась загальна чугунка, де не кожен може собі дозволити встановити лічильник, бодай, на щось. Як їм саморганізовуватись? І чи є в цьому сенс? А новий ЖК – зобов’язує.

Для таких, як хоча б який-небудь вихід, необхідно організовувати ОС багатоквартирних будинків чи асоціацію. Хоча, таке утворення саме по собі нічого не дасть. Для цих утворень колишнім власникам будинків, а простіше органам місцевого самоврядування, слід передбачити фінансову і не тільки допомогу в питанні влаштування, скажімо, сучасної квартальної котельні,прокладання нових мереж водо-, тепло-, постачання. Виявити сприяння у встановленні в квартирах пристроїв обліку.

На певний період залишити для обслуговування подібних асоціацій комунальні управлінські компанії, якщо завгодно ЖЕКи. Тим більше, колись таки почнеться будівництво соціального житла і навіщо віддавати кошти на сторону, якій-небудь комерційній управлінській компанії, коли буде чи будуть свої.

Як бачимо, що справа не тільки і не стільки у житловому кодексі, а у цілому комплексі проблем. Головну скрипку відіграє нагальна необхідність реформування безпосередньо системи житлово-комунального господарства. Ось де коні, житловий кодекс – це віз. Не провівши докорінних змін ЖКГ, новий житловий кодекс лише забетонує існуючий стан речей. У якійсь новій іпостасі, за новим рецептом. Але ж це – не реформа.

Олег Мартинюк голова ТОМО ВГО «Фундація правових ініціатив»

Коментарі вимкнені.