У Тернополі засудили організатора наркобізнесу та його спільників
Минулого року тернопільські міліціонери обірвали канал постачання на «чорний» ринок психотропного препарату. Тоді оперативникам вдалося затримати організатора злочинної групи та його спільників. З цією метою було розроблено оперативну комбінацію за участю працівників відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків. Після розслідування троє молодих людей зайняли місця на лаві підсудних. Кожного з них суд покарав відповідно до вини. Вісім років позбавлення волі отримав іноземець — організатор наркобізнесу, а його тернопільські спільники мають провести за гратами п’ять і чотири роки. Учасники злочинної зграї півроку збували «білу» смерть. На виручені за продаж амфетаміну гроші влаштовували собі веселі розваги.Свого часу молодий чоловік винаймав у Тернополі квартиру, де разом з ним певний час мешкав і приїжджий із Польщі. Спільний дах познайомив їх, але невдовзі шляхи обох розійшлися. Минуло місяців зо шість, як поляк зателефонував колишньому сусідові. Сказав, що знайшов дешеве житло і запропонував знайомому переїхати до нього. А чого б і ні?! Ціна справді прийнятна, господар навідувався не часто, у кожного з квартирантів — своя кімнатка, що замикалася. Ключ кожний мав свій.
Якось хлопець в холодильнику за нижньою шухлядою для овочів натрапив на коробку від парфумів. Зазирнув, що там, всередині – десяток поліетиленових пакетиків, в яких, зазвичай продають золоті вироби, містили білий порошок. Поцікавився в сусіда, що він зберігає в холодильнику. Іноземець тільки підморгнув, мовляв, порошок, який допомагає зваблювати дівчат. Забрав пакуночок до себе в кімнату. А через тиждень в тій квартирі працівники міліції проводили обшук…
В іноземця якраз гостювала його знайома, коли хтось почав стукати у вхідні двері. Заглянув у вічко, але не відчинив. Грюкання звучало все наполегливіше. Дівчина побачила, що її знайомий збентежений. Наказав їй сидіти тихо, а сам на кухні метушився, чомусь заглядаючи в шухляди. Два поліетиленові пакети з білою порошкоподібною речовиною правоохоронці знайшли в кишені куртки, що висіла в шафі…
Водій таксі отримав від диспетчера по рації замовлення і вирушив за вказаною адресою. На околиці Тернополя неподалік магазину на нього чекав пасажир. Загальмував і до авто швидко попрямували двоє молодих чоловіків. Коли вони вже збиралися зайняти місця в салоні, сталося несподіване. До таксі підбігли незнайомі водієві люди. Відрекомендувалися оперативниками відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків обласної міліції та затримали обох хлопців.
Так настав кінець діяльності організованої злочинної групи, до складу якої крім іноземця входили двоє тернополян. Як з’ясувало слідство, наркодилери майже півроку поширювали дурман. Знали, що наркобізнес — серйозний злочин, але йшли на ризик заради грошей. Хильнути пива, відвідати сауну, розважитися в нічному клубі, одне слово, весело проводити час, хотілося усім. Потреба відчувати шурхіт банкнот у власних кишенях зблизила і згуртувала трьох молодиків.
Кількатомна кримінальна справа нагадує детектив. Якщо сюжет літературного твору — витвір уяви автора, навіть якщо він відштовхувався від реальних подій, то ця історія сталася насправді. І все починалося абсолютно безвинно.
Купувати автівки в Німеччині та потім перепродувати їх приїжджим у Польщу з України й було бізнесом молодого підприємця. І в Тернополі йому доводилося бувати не раз — теж з комерційним підходом до поставок транспортних засобів та секонд-хенду. Чи то доходи не задовольняли і хотілося мати більше, чи вигода спокусила, але поляк вирішив тишком-нишком переправляти через митний кордон в нашу державу наркотики. Він, до речі, не заперечив, що раз привіз амфетамін, але наполягав, що тільки для себе і з лікувальною метою.
А насправді? В Тернополі іноземець близько зійшовся з місцевим жителем. Той пізніше, під протокол допиту як підозрюваного, сказав, що торішньої зими вони зустрілися, розмовляли про всяке. Отоді вперше й почув від знайомого, що той може дістати для продажу амфетамін. Тернополянин задумався над пропозицією допомагати з реалізацією. І звабила спокуса заробітку. Втім, не тільки його. До «вигідної» справи пристав ще один молодий тернополянин — друг з дитинства (колись хлопці навіть мешкали в одному будинку).
Так і починався кримінальний бізнес трьох наркоторговців, об’єднаних спільним планом корисливості на незаконному придбанні, зберіганні і перевезенні з метою збуту психотропної речовини. Кожен учасник чітко знав коло своїх обов’язків. Іноземець брав на себе нелегальну закупівлю на своїй батьківщині амфетаміну, який пізніше незаконно перевозив в Україну, переховуючи від митного контролю. Наркоту зберігав в квартирі, яку винаймав. Частину дурману передавав двом місцевим «партнерам», а дещо й сам реалізовував. Дехто із «споживачів» навідувався за психотропним препаратом прямо до його житла. Іншим амфетамін доставляв на обумовлене місце. Виручав за грам в основному півтори сотні гривень. Інколи відступав від «тарифу» на плюс-мінус двадцять гривень.
Чіткі фінансові взаємини були вибудувані й з «партнерами». Вони мали за грам препарату віддавати постачальнику 150 гривень, а те, що вдавалося виручити більше, залишали собі. Коли сто гривень перепадало, коли — п’ятдесят… Треба було за акуратним поліетиленовим пакетиком із застібкою, в якому пересипався грам білого порошку, приходити до постачальника.
Один із свідків розповідав, що свого часу пробував «диміти» коноплею. Захотілося сильніших відчуттів. Бажанням поділився з приятелями. Так, видно, карта фатуму лягла, що ними й виявилися «компаньйони» іноземця. Хлопці не тільки не відмовляли, здавалося б, не зовсім чужу їм людину від небезпеки, яка криється в порошку, а один із них запропонував сприяння. Коли в потенційного покупця знайшлися гроші, за «товаром» затримки не було. «Амфетамін треба нюхати», — пояснив постачальник. Додав, що це «нормальна річ. Із-за кордону, то варта двохсот гривень». Дві сотенні купюри перейшли з одних рук в інші. Змінила власника і наркота. «Спраглий» відчути дію сильнішого за марихуану наркотичного засобу попрямував додому, поклавши пакетик в кишеню. Через кілька днів вирішив на самоті відчути «кайф». Вдихнув порошок через ніс — потекли сльози з очей, в носоглотці запекло. Решту порошку розвіяв через вікно. Ця перша, казав, спроба і була останньою.
Так настав кінець діяльності організованої злочинної групи, до складу якої крім іноземця входили двоє тернополян. Як з’ясувало слідство, наркодилери майже півроку поширювали дурман. Знали, що наркобізнес — серйозний злочин, але йшли на ризик заради грошей. Хильнути пива, відвідати сауну, розважитися в нічному клубі, одне слово, весело проводити час, хотілося усім. Потреба відчувати шурхіт банкнот у власних кишенях зблизила і згуртувала трьох молодиків.
Кількатомна кримінальна справа нагадує детектив. Якщо сюжет літературного твору — витвір уяви автора, навіть якщо він відштовхувався від реальних подій, то ця історія сталася насправді. І все починалося абсолютно безвинно.
Купувати автівки в Німеччині та потім перепродувати їх приїжджим у Польщу з України й було бізнесом молодого підприємця. І в Тернополі йому доводилося бувати не раз — теж з комерційним підходом до поставок транспортних засобів та секонд-хенду. Чи то доходи не задовольняли і хотілося мати більше, чи вигода спокусила, але поляк вирішив тишком-нишком переправляти через митний кордон в нашу державу наркотики. Він, до речі, не заперечив, що раз привіз амфетамін, але наполягав, що тільки для себе і з лікувальною метою.
А насправді? В Тернополі іноземець близько зійшовся з місцевим жителем. Той пізніше, під протокол допиту як підозрюваного, сказав, що торішньої зими вони зустрілися, розмовляли про всяке. Отоді вперше й почув від знайомого, що той може дістати для продажу амфетамін. Тернополянин задумався над пропозицією допомагати з реалізацією. І звабила спокуса заробітку. Втім, не тільки його. До «вигідної» справи пристав ще один молодий тернополянин — друг з дитинства (колись хлопці навіть мешкали в одному будинку).
Так і починався кримінальний бізнес трьох наркоторговців, об’єднаних спільним планом корисливості на незаконному придбанні, зберіганні і перевезенні з метою збуту психотропної речовини. Кожен учасник чітко знав коло своїх обов’язків. Іноземець брав на себе нелегальну закупівлю на своїй батьківщині амфетаміну, який пізніше незаконно перевозив в Україну, переховуючи від митного контролю. Наркоту зберігав в квартирі, яку винаймав. Частину дурману передавав двом місцевим «партнерам», а дещо й сам реалізовував. Дехто із «споживачів» навідувався за психотропним препаратом прямо до його житла. Іншим амфетамін доставляв на обумовлене місце. Виручав за грам в основному півтори сотні гривень. Інколи відступав від «тарифу» на плюс-мінус двадцять гривень.
Чіткі фінансові взаємини були вибудувані й з «партнерами». Вони мали за грам препарату віддавати постачальнику 150 гривень, а те, що вдавалося виручити більше, залишали собі. Коли сто гривень перепадало, коли — п’ятдесят… Треба було за акуратним поліетиленовим пакетиком із застібкою, в якому пересипався грам білого порошку, приходити до постачальника.
Один із свідків розповідав, що свого часу пробував «диміти» коноплею. Захотілося сильніших відчуттів. Бажанням поділився з приятелями. Так, видно, карта фатуму лягла, що ними й виявилися «компаньйони» іноземця. Хлопці не тільки не відмовляли, здавалося б, не зовсім чужу їм людину від небезпеки, яка криється в порошку, а один із них запропонував сприяння. Коли в потенційного покупця знайшлися гроші, за «товаром» затримки не було. «Амфетамін треба нюхати», — пояснив постачальник. Додав, що це «нормальна річ. Із-за кордону, то варта двохсот гривень». Дві сотенні купюри перейшли з одних рук в інші. Змінила власника і наркота. «Спраглий» відчути дію сильнішого за марихуану наркотичного засобу попрямував додому, поклавши пакетик в кишеню. Через кілька днів вирішив на самоті відчути «кайф». Вдихнув порошок через ніс — потекли сльози з очей, в носоглотці запекло. Решту порошку розвіяв через вікно. Ця перша, казав, спроба і була останньою.
Коментарі вимкнені.