Новий рік у Європі та Азії: дві полярності

У всіх народів світу так чи інакше дуже часто головні річні свята пов’язані із астролічним календарем. Українці – не виключення. Так, ніхто не буде заперечувати, що найважливіші свята українців – Різдво, Великдень, Івана Купала, Різдво Богородиці (Рожаниці) так чи інакше прив’язані до зимового та літнього сонцестоянь, а також до весняного та осіннього рівнодень.

Українці здавна святкують як споконвічні хлібороби, головні страви чи не на кожне свято переважно пов’язані із продуктами рільництва (кутя, великодня паска, пташки, які печуть на день весняного рівнодення тощо), рідше – присадибного птахівництва та тваринництва (ковбаси, шинка, писанки та крашанки).

 Натомість ритуальні страви кочових народів, що практикували відгінне (кочове) скотарство або ж практикували архаїчний привласнюючий, а не відтворюючий тип господарювання, переважно тваринного походження – молочні чи м’ясні, за походженням як від доместикованих тварин, так і диких.

А відтак цікаво простежити особливості, скажімо, святкування Нового року деякими із корінних народів Росії, щоб зрозуміти, чого ж у насс з ними все таки більше – спільного чи відмінного?

Візьмемо, до прикладу чукчів.

Надзвичайно поетичне їхнє свято припадає на 21-22 грудня, тобто на зимове сонцестояння, – Пегитті. Назва походить від чукотського найменування зірки, що сходить на небозвід саме цієї ночі. У традиційній астрономії її називають зіркою Альтаїр у сузір’ї Орла. Саме з цього дня чукчі починають відлік нового року, оскільки з 21-22 грудня світловий день починає більшати. Цього дня відбувалось ритуальне запалювання вогнища, танці з бубнами тощо. Свято Пегитті тісно пов’язане не лише з астрономічними уявленнями чукчів, але й з традиційним для них оленярством. Цього дня готували священну страву – нарізані на дрібні шматочки м’ясо і жир із шлунком (рорат) розкладали на дерев’яну миску (кемени), потім кожен, підходячи до вогнища, брав шматочок м’яса і кидав у вогонь, примовляючи при цьому слова подяки або якісь особисті прохання, а потім знову брав із миски трішки м’яса та жиру і кидав на всі чотири сторони світу, примовляючи пошепки свої побажання та прохання. Також найжирніші шматочки м’яса варили, а жир із нього збирали у особливі шкіряні чашечки. Потім ці чашечки у якості пожертви землі та зіркам розкладали скрізь по тундрі.Та найголовніше цього дня – думати про хороше і бажати усім добра.

У бурятів, тувинців та калмиків Новий рік називають за буддійською традицією Сагаалган, тобто «Білий місяць». Він триває упродовж цілого місяця. У цей час головним обов’язком кожного є відвідування родичів та знайомих. Кожна родина ще до свята намагається запастись продуктами, молочною горілкою (архі) і подарунками, аби будь-якої миті можна було накрити святковий стіл. Вважається, що у цей час страви на столі мають бути білого кольору (сагаан едеен): молочні пінки, сухий сир, прісний м’який сир, топлене масло. Голосною стравою майже завжди є саламат – страва із увареної жирної сметани. Готували також буузи, пельмені, бухлер, уураг, айран, тараг, орме. Архе – молочну горілку давали лише тим, кому минуло 50 років. Як правило, чоловіки та жінки сідають за окремі святкові столи.

Ті, хто сповідують Іслам, святкують новий рік навесні. А це – значна частина населення РФ.

Також Новий рік традиційно в кінці березня на початку квітня святкують ханти та мансі, називаючи його Воронячим днем, тобто днем, коли прилітала перша пташка – ворона.

А тому, коли ми підрахуємо співвідношення європейської частини Росії, яка сповідує християнство, до азіятської, більша частина якої – буддисти, мусульмани чи язичники, то стане зрозуміло, яким же насправді є Новий рік для росіян, які традиції та страви мали б проголошуватись національними. Християнські та європейські традиції ялинки, куті, дідуха, колядування були перенесені із Київської Русі на грунт Русі Московської разом із християнством, писемністю тощо, але, як би не хотілось цього нашим східним сусідам, корінні народи, що жили на землях Російської (Хозарської?) імперії від часів Адама, все одно свято бережуть свої традиції. Тому, може варто залишити хліборобам-європейцям-християнам їхнє, а святкувати таки своє кочове-азіятське-буддистсько-мусульмансько-язичницьке?..

Автор: Спадщина предків