Медики Тернопільщини «включають задню». Чому? І що робити?

Як це не парадаксально, але коронавірус приніс і позитиви. Люди стали більше замислюватися над реальними цінностями, починають допомагати старшим та немічним, багато хто сповільнив  галопуючий щоденний і зрозумів, що за тим галопом не встигав жити, не встигав приділяти достатньо часу дітям, своїм рідним, не встигав радіти дрібницям. Та найбільший плюс новітньої інфекції у тому, що влада нарешті починає цінувати людський ресурс. Однак може бути запізно. 

У Тернополі через загрозу захворіти на коронавірус з інфекційного відділення Тернопільської лікарні швидкої допомоги звільнилися вже 8 лікарів. Учора відмовилася виходити на роботу частина здорових лікарів Монастириської районної лікарні.

Часи, коли рятувальники в одних тряпчаних рукавицях гасили пожежу на ЧАЕС, виконуючи свій професійний обов’язок, відходять в минуле. Люди порозумнішали і тепер не хочуть чужі прорахунки компенсовувати своїм здоров’ям, а тим більше – життям.

Влада надто довго гралася в популізм і розкрадання держави. Було очевидно, що так не може триватиме вічно. Це як не звертати увагу на зубний біль. Чи іншу болячку. Наслідки таких дій прогнозовані і вони сумні. Але кожна влада продовжувала діяти в стилі «пронесе», сподіваючись, що «рване не в його зміну». І ось наслідки.

По фотографіях лікарняних закладів тієї ж Тернопільщини можна побачити, що в деяких можновладців будки для собак виглядають в рази краще. Що вже казати про наповненість лікарень необхідним обладнанням. Або про захист медиків. Його не виявилося! І в цих умовах державу влаштовує, що маски ділки продовжували продавати за кордон. Ця ж держава тепер очікує від медиків геройства. А де йому взятися?

На Тернопільщині медики починають «включати задню» ще задовго до піку захворюваності на коронавірус. Головний лікар швидкої Ярослав Чайківський чітко називає причину – боязнь за своїх малих дітей, власне життя в умовах підвищеної небезпеки є значно більшою, ніж сміхотворна зарплата у 4 тисячі гривень. Представники влади звикли гратися у пафосні промови з нагоди Дня медика і подачку у вигляді дрібної премії, роблячи вигляд, що цього достатньо. Що це і є те, на що заслуговують медпрацівники. І зараз настав час розплати за такі забавки.

Звісно, значно легше було встелити весь Тернопіль бруківкою, ніж модернізувати міські лікарні. Бо бруківку побачать усі, на цьому рейтинг будувати значно простіше. Так, недоліки міських лікарень, подекуди їх катастрофічний стан зрідка покажуть по всеукраїнському телебаченню. Але ж можна мільйони скерувати на самопіар і перекрити негатив райдужною «локшиною».

Однозначно, ці ж мільйони доцільніше було скерувати на щось путнє. Щоб потім з приїздом чергових телеревізорів Тернопіль не «славився» на всю Україну цинковими баняками, яким вже давно місце у музеях, а не харчоблоках шкіл міста. Чи скерувати, скажімо, на модернізацію каналізаційно-зливної системи, щоб потім після чергового потопу не називати найменшу зливу природнью аномалією.

Скерувати на модернізацію лікарень. Дбати не лише про те, щоб місячну зарплату у 60 тис. грн виписувати собі як меру чи наближеній  свиті, а й про рівень достатку жителів свого міста, які вчать, лікують, прибирають. Регулярно ставити питання необхідності підняття зарплати працівників соцсфери до достойного рівня перед керівництвом держави, волати про несправделивість.

Але ж ні, жити за формулою: собі мільйони, а решті – крихти, керівництво  Тернополя цілком влаштовувало. Як і всеукраїнську владу. Аж раптом припекло. Починає з’являтися    розуміння, що медики теж заслуговують на десятки тисяч зарплати. Причому навіть більше, ніж нардепи чи різного роду «начальники», під працевлаштування яких створювали цілі комунальні чи державні структури.

Наразі важко спрогнозувати результати пандемії. На думку вчених, коронавірус у разі невчасних заходів реагування взагалі міг забрати у світі життя близько 40 млн людей. Не зрозуміло до кінця, якими будуть й екномічні наслідки. Прогрес призупиниться. До кам’яного віку звісно не дійте, хоча в кам’яному віці  все було значно справедливіше. Уявіть собі, щоб знахар, який лікував плем’я, ходив недогодований і незігрітий. Або щоб вождем став популіст чи маніпулятор. Звісно, могло бути й таке, тільки в час природнього відбору та боротьби за виживання такому вождю швиденько давали під зад. Якщо, звісно, встигали. Бо через бездарного вождя все плем’я могло банально вимерти через неготовність до нападу іншого племені, через неналежні запаси їжі, недостатній прогресс.

Та з часом людство так еволюціонувало, що багато здавалося б очевидних принципів самоорганізації та існування соціуму перевернулися з ніг на голову. Вже нікого не дивує, що «вожді» крадуть, принципи «кожен за себе», «моя хата з краю…» набули толерації. І тепер спробуйте закинути лікарям Тернопільщини, що вони не хочуть ставати новітніми героями. В представників влади на це немає ні найменшого морального права.

Зараз передусім слід думати, як підтримати тих медиків, які не здаються. Створити належні умови для їхньої роботи. Щоб вони йшли рятувати жителів області захищеними, а не на голому геройстві. І щоб медпрацівники розуміли перспективи свого вибору.

Земельні ділянки за ризикування своїм життям лікарі, які в силу спеціальності змушені контактувати з хворими на кронавіррус, заслуговують не менше, ніж воїни, які пішли захищати свою державу на сході України. Якщо є ділянки для «інвестпроектів» та «своїм людям» на псевдогаражі, то для лікарів Тернополя міська влада теж цілком здатна розродитися.

Громада ж за власний порятунок може віддячити медикам щонайменше своєю повагою і моральною підтримкою. Бо уже стає зрозуміло, що багато хто буде в неоплатному боргу перед людьми в білих халатах. Дай їм, Боже, сили! І здоров’я!