Народжені для смерті

Ми бачимо їх щодня на вулицях нашого міста. У будь-який час року і при будь-якій погоді вони обов’язково трапляться нам на очі, не залежно від того, яку посаду ми займаємо і яким видом транспорту приїхали на роботу. Їх бачать і знають про них всі, починаючи від мера міста і закінчуючи простим двірником. Ми звикли до них з дитинства, і дуже їх любили, але з віком ставлення до них змінювалося.

Одні люди, як і раніше бачать у них друзів, інші ставляться з абсолютною байдужістю. Але, на жаль, є такі, хто вважає їх тільки злом – яке підлягає знищенню. Для таких людей вони є проблемою міста, а з проблемами, як відомо потрібно боротися і не просто так, а в рамах всіх відомих прав і законів. Тільки треба відразу зауважити, що всі правила і закони на боці людини, а на їх боці тільки довірливий погляд і віра в людей, яку вони підтверджували не одне століття.

Існує думка, що погляд собаки діє на людину гіпнотично, збуджуючи в її душі почуття жалості і співчуття. Може бути, що чотириногі бездомні істоти змушують багатьох з нас не байдуже ставитися до їх долі, до болю відчуваючи в душі мимовільну провину за байдужість і знівеченість до їх життя. Долею людини керує вищий розум, віддаючи кожному по заслугах, а доля собаки з моменту появи на світ, повністю в наших руках. Може бути ставлення до них це наша перевірка на звання називатися людиною в повному розумінні цього слова. Саме від нас з вами повністю залежить, який штамп ми поставимо на їх путівку до життя, яка чітко і невідворотно, як вирок долі, вирішить їх майбутнє. А штампів то всього два, однин світлий й життєстверджуючий, а от другий абсолютно чорний і холодний як смерть – бездомний. Так, так саме так в державних документах і підрозділяють братів наших менших коротко і ясно. Хазяйна – це собака, що має господаря, з усіма наслідками, що випливають для неї охоронними привілеями та перспективою нормального собачого життя. Безхазяйна – собака, яка не має господаря. А це означає, що згідно з усіма наявними правилами, законами та інструкціями, підкреслюю найсучаснішим, повинна бути виловлена і знищена спеціальною наявною для цього в місті службою, будь-яким методом яким би варварським він не був.

Давайте разом замислимося про долю новонародженого в підворітті, ще сліпого цуценятка, чи має він право на життя. Відповідь на таке запитання звучить як вирок, який не підлягає оскарженню – згідно з наявними на сьогоднішній день, правилам і законам – НІ. Так було, так є і найстрашніше, що так може продовжуватися.

Ми провели історичний аналіз у відносинах між людьми та бездомними собаками за період більш ніж у сто років.Відправною точкою був узятий 1898 рік, самий чорний рік в історії собак нашої країни. У цей рік вийшла постанова про стягування податку на собак. Як свідчать факти тих років, багато власників простих дворняжок, не бажаючи платити податок, викинули собак на вулицю, а найвідданіших, які поверталися, просто втопили в річці. Особливо багато трупів тварин плавало в річці Лопань. Минуло сторіччя, але відзначимо відразу, що особливих змін не відзначено. Тоді гіцельска будка їздила на конях і величезний бородатий мужик вирішував проблему за допомогою сачка і палиці. У міру прогресу, будка була поставлена на вантажівку, а до сачка і палиці додалася мисливська рушниця. Багато хто пам’ятає, як з п’ятдесятих до кінця вісімдесятих років, починаючи з 4 годин і до 6 ранку в місті лунали постріли. Було чутно гавкіт, виття і скиглення, а на тротуарах було видно сліди крові і клаптики закривавленою собачої шерсті. Деякі поранені собаки, які отримали в груди або живіт заряд дробу ховалися в густому чагарнику, де потім тихенько вмирали в оточенні місцевої дітвори.

Наприкінці вісімдесятих і на початку дев’яностих стріляти перестали, ви напевно подумаєте, що це товариш Горбачов, визнав у цьому варварство і безкультур’я, ні Ви помиляєтеся, все набагато простіше – стали дуже дорогими патрони. Гіцельская служба взагалі років на 6 припинила свою роботу. Цікавий факт, але кількість тварин при цьому різко не зросла, природні умови, хоч і міські згідно зі своєю системою природного відбору досить успішно контролювало цю ситуацію. Слід визнати вже з наукової точки зору на підставі підрахунків і математичних розрахунків, що кількість бездомних собак постійно коливається в певних межах, вони були, є і будуть. Але давайте простежимо хід подій далі. Вже в середині дев’яностих так звана в народі Будки відродилася, і м’ясорубка закрутилася далі. Однак, слід зазначити, що науковий прогрес зробив крок вперед, рушниці і палиці замінив абсолютно безшумний ШПРІЦЕМЕТ. Цікаве це пристосування – пневматична та шприц не простий, а з технічною хитринкою. Як тільки голка встромлюється в тіло собачки так шприц і уприскує …. А тепер поцікавимося, що. І на це питання відповідь буде не втішним. Дана речовина у всіх цивілізованих країнах для такої роботи не застосовують. Препарат цей під назвою дітілін, має одне дуже підступну властивість, при найменшому передозуванні у тварини зупиняється дихання. Відмінна знахідка для гицелів.

Застосування дітіліна повинно бути строго дозовано, а це означає, що потрібно знати точну вагу тварини, її загальний стан, вік, особливість судинно-серцевої системи, потім зробити відповідний розрахунок і тільки тоді точно вибрати дозу, яка викличе міорелаксацію, тобто розслаблення м’язів і не більше, що дозволить відловити тварину і десять днів утримувати її в пункті перетримки для остаточного вирішення її долі. А насправді, хто буде під час вилову займатися такими складними спостереженнями і розрахунками. Для чого і навіщо. Набагато простіше і економніше завищити дозу в кілька разів і вирішити всі питання відразу і на місці. Як зараз прийнято говорити, два в одному і відловив начебто за всіма правилами і як би ненароком, у зв’язку з не відкоригованим передозуванням, вбив.

Існує поняття евтаназія – гуманне умертвленням тварин з використанням спеціально для цих цілей препаратів, так от в нашій країні такого препарату немає. Завезти імпортний немає ніякої можливості, оскільки в його склад входить наркотик. А що ж наука, невже за сто років не було, хоч якихось спроб якщо не захистити і врятувати, то хоч підійти до проблеми бездомних.

Убивства по-християнськи з почуттям гуманізму і співчуття. Ми були здивовані нашим відкриттям, але у всіх статтях, звітах, наукових пропозиціях і розробках повністю був відсутній навіть натяк на гуманний підхід. Зате вимоги, рекомендації та пропозицій щодо посилення боротьби з бродячими тваринами шляхом їх повного тотального знищення найвитонченішими засобами і способами ми знаходили в достатку. Це і спеціально отруйне підживлення, яка розкидається в місцях скупчення тварин і всілякі шпріцевистрілюючі пристосування. Апофеозом наукової думки, на наш погляд, була розробка пересувної газової камери, приєднаної до глушителя машини. Як тут не згадати гестапівські методи, які можуть з чиєюсь подачі відродитися в 21 столітті.

Цікава доля бездомних собак, вони продовжують служити людині всупереч людській логіці. Щоденно виконують санітарну роботу з очищення засмічених двориків і сквериків від залишків їжі, знищують і розганяють скупчення щурів, не допускають проникнення в місто здичавілих в лісах та покинутих селах тварин. Проводять абсолютно безоплатно охоронну роботу на будівництвах і автостоянках. Під час війни, в блокадніх містах саме вони врятували безліч людських життів від голоду. До теперішнього часу їм треба подякувати за велику кількість наукових відкриттів і розробок у медицині. Усі дослідження Павлова проводилися саме на бездомних тварин виловлених на вулицях. У всьому світі вважається, що ставлення до бездомних тварин характеризує культуру країни. Ми скаржимося на байдужість і байдужість до нас самих з боку окремих людей і влади в цілому. Так було і за царя й за соціалізму і тепер ми всі розуміємо, що це наша проблема, яка вимагає не боротьби, а сучасного гуманного розв’язання. Скільки людей, особливо літніх, постраждало від душевної травми, коли на їхніх очах були знищені беззахисні створення, які були їхньою життєвою розрадою. Скільки дітей перестали вірити в людську доброту дорослих, бачачи як корчиться в муках обласкана ними бездомна собака. Чи можна вважати місто з величезним культурним потенціалом культурним, коли кров’ю найближчих до нас тварин ми розписуємося у своєму безкультур’ї.

Наша організація має цілу низку ідей, пропозицій та програм щодо гуманного вирішення проблеми безпритульних тварин. Місту потрібно як можна швидше створити притулок для тварин на базі якого можна повномаштабно вирішувати всі актуальні питання. Ми знаємо, що ця проблема хвилює багатьох Тернополян. Давайте об’єднаємо наші думки, можливості та бажання. Потрібно починати серйозно працювати прямо зараз, не чекаючи ще сто років, що хтось зробить цю роботу за нас.

ГО «Ноїв ковчег»