Віагра для Президента

Президент передав на розгляд до Верховної Ради два законопроекти. Обидва спрямовані на, як сказано, приведення законодавства у відповідність до вимог Конституції України. Все б нічого, навіть навпаки, дуже похвально – приведення у відповідність – це святе, коли б не назви тих законопроектів. Перший – Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Кабінет Міністрів України», другий – Закон України «Про центральні органи виконавчої влади». Певна логіка у цьому всьому є. Після скасування, всупереч правовій логіці й здоровому глузду, Конституційним Судом України частини Конституції України, ми віртуально повернулись у 1996 рік. Зі всіма обставинами, що з цього витікають. Тобто, з практично безмежними повноваженнями Президента, з ущербним парламентом, безправним урядом. Все це було і так. Просто комусь захотілось поставити подібний стан речей на законні підвалини. Пан Кучма, не маючи жодних легітимних повноважень, чудив і керував згаданим інститутами влади, як хотів. Нинішній Президент хоче під все це підвести законний фундамент. Ми ж у Європу йдемо. Хіба забули? А там такого свавілля не потерплять. Тому й передали вже згадані законопроекти у законотворчу кузню.

Пригадуєте, зараз наше суспільство перебуває на першому етапі адміністративної реформи. Можливо, реформи – це дуже сильно сказано, але, принаймні, 30%-го скорочення бюрократичного апарату.  З Кабінетом Міністрів й Адміністрацією Президента включно. А такі кадри викидати на улицю – гріх. Тому й були запропоновані вище згадані законопроекти.

Згідно з ними, замість посади Міністра Кабінету Міністрів запроваджується ціла інституція – Секретаріат Кабінету Міністрів (апарат Кабінету Міністрів залишається, але ми не про це). Самі розумієте, це зовсім інший рівень, забезпеченості в тому числі. Перетікання «вивільнених у зв’язку з адміністративною реформою» кадрів – гарантоване. Маю великий сумнів, що структура й чисельний склад цього новоутворення та фінансово-матеріальне забезпечення внесе економію бюджетних коштів на утримання такого органу, як Кабінет Міністрів.

Ще цікавішими є новації запропоновані проектом Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Вертикаль влади в особі Президента так з нього і випирає. Роль Прем’єр-міністра, судячи з положень проекту, зводиться до ролі «китайського болванчика», що вічно киває головою на знак згоди з волею Президента  та ролі громовідводу, як керівника центрального органу виконавчої влади, що відповідає за соціально-економічне становище в державі. Жодного реального впливу як на політику Кабінету Міністрів, так і на структуру та кадровий склад у цього прем’єр-міністра немає. Всі, підкреслюю ВСІ кадрові призначення на посади від першого заступника прем’єр-міністра до керівника та його заступників територіальних органів міністерств так чи інакше залежатиме від волі Президента. Треба бути повним невігласом, щоб не розуміти, що питання віднесені цим законопроектом до компетенції Президента буде вирішувати не сам гарант, а його канцелярія (Адміністрація) на чолі з паном Льовочкіним. Таким чином, як видається, паралельне існування двох кабінетів – реальність. Всі животрепетні питання будуть вимушені отримати благословення Адміністрації. І незалежно чи це будуть питання життєдіяльності держави, чи більш приземлені, «шкурні» питання конкретного міністерства, а то й самого міністра. Відповідно, центр впливу, вже тепер і де-юре, переміститься на Банкову. В повному обсязі.

Питання про «одобрямс» цих законопроектів не стоїть. Кишенькове утворення на яке перетворився парламент підтримає будь-яку ініціативу гаранта. Без жодних сумнівів.

Вже було сказано, що з самого початку так званої адміністративної реформи, з перших, навіть не кроків, а слів стало зрозуміло, що йдеться про її імітацію у найгірших «совкових» традиціях. Хто не пам’ятає – нагадаю. Глашатай у все горло реве про реформаторство свого сюзерена. На підтвердження цього потрясає перед носами захопленої публіки наказами та указами про скорочення бюрократії аж на 30%. Розчулений плебс б’є «брава», як любить говорити пані Ганя.

Досить повчальним прикладом фарисейства цих «горе-реформаторів» є доля пана Бродського –  колишнього голови Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва. Зліквідував гарант у світлі згаданих «реформ» цю непотрібну, на його думку, структуру. Натомість ввів досить дивну інституцію, як «уповноважений уряду» з тими ж таки функціональними обов’язками і з тим таки паном на чолі. Цілком зрозуміло, що не буде трудитись пан Бродський у гордій самітності, зручно вмостившись у кріслі, що ще не остигло від звичної панської дупи. Підбере колектив «однодумців», можливо ще більший як був, і все слава Богу у нього. Ось такі «реформи».

Нагадують мені ці всі потуги поведінку маразматичного перестарілого ловеласа який одружився на молодичці, що у правнучки йому годиться. Щоб ще більше укріпити, як би це делікатніше сказати, своє «еґо» він пожирає все нові і нові жменьки чудодійних пігулок. Ну все, що ворушиться хоче підім’яти. Зможе – не зможе, це вже його не цікавить. Сам процес поглинає. Маю на увазі поглинання пігулок, бо реклама обіцяє – «Все буде ОК»!І не помічає цей маразматик, що замість нього успішно трудиться на цій благодатній ниві молодий і успішний «друг родини» і самовідданий помічник. Посміхаючись тихенько у куточок вуст. Навіть якщо вийде неув’язочка з невдалим дитинчам є на кого сперти. Я що – я лише допомагав і виконував накази. Вирішував все одно не я. Ось так і підведуть благенького під монастир.

Реформи – це не пустопорожнє потрясіння повітря гучними обіцянками та завченими фразами спічмейкерів, це щось набагато більше. Хоча б усвідомлення того, що пропонуєш і прогнозований очікуваний результат від пропонованого. І головне – політична воля, не підтримана ззовні якимось стимуляторами, а своя особиста усвідомлена воля.

Олег Мартинюк