Напередодні виборів. Тернопілля, як Україна в мініатюрі

До проанонсованих чергових виборів у Верховну Раду України залишилось трохи більше року. В періодиці, на Інтернет – порталах почали з’являтись аналітичні статті з прогнозами та спробами розгадати перспективи того чи іншого партійного проекту. Саме партійного проекту, а не політичних сил. Я витримував паузу, чекаючи на реакцію «провідних» політиків, представників «потужних» партій і блоків. Не дочекався. Гробове мовчання. Ні тобі гнівних відповідей, ні якогось виразного пояснення позицій. Ступор, що б там не говорили.

Для початку необхідно визначитися з підвалинами виборчої системи. Інакше, всі прогнози і припущення не будуть  мати жодного прикладного сенсу. Здається, Верховна Рада схиляється до прийняття змішаної системи, тобто, 50% – обиратимуться за загальноукраїнськими партійними списками, 50% – на одномандатних мажоритарних округах. Залишаючись твердим прихильником пропорційної системи, за нормальних умов розвитку суспільства я б не заперечував і мажоритарну. Проте, в нинішній ситуації, за існування однопалатного парламенту, розбалансованої партійної системи, апатії й зневіри виборця, вважаю, що перехід до мажоритарної системи є великим кроком назад. Як на мене, будемо мати банальне змагання грошових мішків і провладних впливів, але аж ніяк не боротьби ідей та ідеологій.

Проте, ближче до суті справи. Тернопільщина  має шанс стати маленьким полігоном, який проектує на собі загальноукраїнську ситуацію. Маємо свій південний схід, щоправда, у перевернутому вигляді, захід, північ (у нашому випадку південь) і центр. Всі минулі вибори яскраво демонструють нам коливання вподобань електорату в залежності від його географічного місцезнаходження. Напевно, вже так склалось історично. Північні райони області завжди бавили нас своєю окремішністю й оригінальністю вибору. Ще з тих самих перших демократичних 1989 року виборів. Можна нарікати на тотальний вплив на регіонального виборця «головного політуправління русского міра» – московської церкви, але це буде лише одним із чинників, безперечно, вагомим. Головним, на мою думку, все ж таки є економічна відсталість регіону, його залежність від зовнішніх субвенцій, а як наслідок, від ставлення центральної влади до проблем територій. Хоча таке твердження буде справедливим і щодо області, та й до держави в цілому. В нашому ж випадку, має місце поєднання цих чинників. Преференції центральної влади, а з нею і місцевих посадників одній із церков тягнуть за собою економічні зиски території найбільшого її впливу. Маю на увазі – дороги, облаштування міст і містечок, розвиток інфраструктури. А це – робочі місця й, який-не-який, заробіток. Кому таке може не сподобатись? Голоси в кишені.

Не буду зупинятись на характеристиках інших територій. Це вже зроблено до мене і , відносно, справедливо. Хотілося б поговорити про інше.

Всі, хто торкався сьогоднішньої теми, досить ґрунтовно розписали й розподілили так звані «знакові» постаті по виборчих округах і визначили їх шанси на перемогу чи, бодай, достойну боротьбу за цю перемогу. Поряд з відомими, і не тільки в місті чи області, фігурами окреслились й нові обличчя. Це – добре. Погано – інше.

Ми знову бачимо ці самі дві категорії претендентів. Політики від бізнесу й бізнесмени від політики. Такі реалії нашого життя.  Не маючи змістовної фінансової підтримки – нічого робити на виборах. Беззастережно яку ідеологію сповідує претендент чи не сповідує жодної. Гроші – двигун, а хочете, кров виборчої кампанії. Без них, хай навіть наймудріший і найсправедливіший – приречений на поразку. Це, на жаль, правда. Тому, проблеми фінансування будуть стояти перед кожним із кандидатів. І з цього кута зору спробуємо подивитись на, вже іншими окреслене, коло претендентів.

Політики від бізнесу мають своє особисте джерело фінансування. Свій бізнес. Хтось менший, хтось – більший. Витратність виборчого процесу – досить значна. Тому, розмір бізнесу, у нашому випадку, матиме значення. Не відкидаю, так би мовити, і їх політичну «підтанцьовку», бо висувати кандидатів, швидше за все, будуть таки партії. Але не це буде визначальним. Ми всі бачили з якою швидкістю міняються політичні вподобання «знакових» фігур у залежності, хто зараз при владі. То чому «політичний бедуїн» має зраджувати традиції кочівників? Не бачу підстав. Ось саме цим і не спокушають мене політики від бізнесу. Своєю політичною, ідеологічною безхребетністю.

Бізнесмени від політики – це зовсім інша категорія. Хоча, на перший погляд, подібна до попередньої. У політиці ці особи вже з незапам’ятних часів. Хтось з них пробився туди на хвилі ще антирадянських виступів і демонстрацій, інші – через майдани і майданчики різного роду протестів. Не обов’язково політичних. Ці особи політику зробили своїм бізнесом. Досить прибутковим. Щоправда, і цим не сидиться на місці. То кочують по округах, то по політичних партіях. Так би мовити, нумізмати партійних квитків. У декого їх вже з добрий десяток набереться. Цих я називаю – торговці «фейсом». Добряче засвітившись одного разу – вони нещадно експлуатують цю «засвітку», вичавлюючи з неї останні соки. І живуть минулими звитягами, не помічаючи мінливих реалій.

Навмисно не називаю жодного прізвища і не тільки тому, що хтось може образитись, а для того щоб дати змогу самостійно подумати й оцінити претендентів. Без нав’язування бачення зі сторони. У кожного з нас голова не тільки для поїдання вареників зі сметаною, а для чогось зовсім іншого. Чи не так?

На сам кінець, хотілося б поділитись ще однією думкою. Було б дуже добре, якби до кандидатів на мажоритарні округи застосувати, так званий, ценз осілості. Мається на увазі, що кандидатом може бути лише особа, котра не менше трьох років постійно проживає на території округу чи, принаймні, на території адміністративно-територіальної одиниці в якій розташований даний округ. Це б дало змогу відсікти «зальотних», як політиків від бізнесу, так і бізнесменів від політики і насправді реально наблизити депутата до свого виборця.

Олег Мартинюк