Не бійтеся бути закопаними!

Перебираючи якось в собі усякі дивні штуки, натрапила на ось таку річ. Немає страшнішого та найгіршого страху людини, аніж – тафефобія .  Хай не гикається Гоголю на тому світі, бо мова йтиме  не про нього. Так, бідолаха  все життя, маючи шизофренію, боявся не бути похованим заживо. Оте постійне «думання», можливо, й накликало небажане. Та зараз не про це. Закопати людину живцем можна й без лопати та клаптя земельки. Цинізм у суміші з майстерно продуманими реченнями «засипле» будь-кого глибоко і надовго. Роблять таке здебільшого свідомо, хоч як без виключень?! Питаєте: «Бл…про що вона?». Всім знайома ситуація: син: «Мамо, я хочу бути воєнним»

Мама: «Та де тобі, худий, нещасний, там треба сильних хлопців». Здавалося б, нічого  по суті, але герой, на ймення «Мама», закопала власного сина живцем. Несвідомо, так. Але як результат: його пориви присипали камінням міцно. Але чи надійно? От тут то і йде перевірка на тафефобію – чи переборе він свій страх, комплекси, що причіпляли з дитинства і таки досягне бажаної мети? ! Вибір за вами: гнити в чужих думках та погляд, чи відкопати себе й покинути «цвинтар маріонеток».

Не бійтеся бути закопаними, це лише вчить нас, додає сели. Яким би не був трунар, ваша точка зору сильніша за його лопату!

Тетяна Колеснік