Жителі гуртожитку проти директора: чия візьме верх?

Справжній конфлікт розгорівся між декількома жителями гуртожитку, розташованого на вулиці Живова, 1 та директором Кооперативного коледжу, на балансі якого зараз перебуває дана будівля. Люди стверджують: умови проживання зовсім не відповідають розміру оплати, яку вимагають за наймані кімнати. У свою чергу начальство залишається непохитним: «Хочете й надалі тут проживати, платіть за житло, які і всі інші. А якщо ж ні — то виселяйтеся!» І люди й справді могли б переїхати жити деінде, якби не мали в цьому гуртожитку постійної реєстрації і не проживали б там вже не один десяток років…

 

Оплата не за метри квадратні, а за «ліжко-місце»

«Знаєте, мені дуже соромно, що я, вчитель із 23-річним стажем, опинилася у такій доволі принизливій ситуації. — скаржиться пані Наталя. — Я взагалі не хочу нікому розповідати, що проживаю в гуртожитку і що за нього у мене вимагають платити стільки грошей — 1300 гривень за місяць!»

Ще у 1993 році Обласна спілка споживчих товариств кімнату в гуртожитку надала чоловікові пані Наталі. Тоді, пригадує вона, сюди заселилося багато сімей і по документах, до речі, даний гуртожиток й досі не числиться як студентський. Наявність усіх зручностей, вигідне місце розташування — люди були досить задоволені отриманим житлом.

«Коли гуртожиток перебував на балансі Облспоживспілки, його обслуговував місцевий ЖЕК, — продовжує розповідати жінка далі. — Та згодом ЖЕК ліквідували й створили натомість КП «Молодіжне». У 2008 році КП «Молодіжне» розформували й гуртожиток передали вже на баланс Кооперативного коледжу.

Якщо раніше люди офіційно платили 465 гривень за житло (29 метрівквадратних житлової площі), то відтоді, як будівля була передана цьому навчальному закладу, оплату стали рахувати по так званих «ліжко-місцях». Адміністрація коледжу аргументує це тим, що у кожному гуртожитку облік ведеться саме таким чином».

У 2008 році комісія контролю за цінами встановила оплату — 93 гривні за особу. Але у вересні того ж року ціна за ліжко-місце зросла до 200 гривень!

Директор коледжу Василь Мулярчук запропонував людям укласти договір на рік і з умовою оплати 1000 гривень на місяць. І хоча сім’я може складатися лише з трьох осіб, платити потрібно за кожне ліжко-місце.

«Нам заявляють, мовляв, якщо не можете платити стільки, то займайте менше місця, — каже пані Наталя. — Але ж тоді, коли нас заселяли нам самі запропонували, як цілій сім’ї, окремий блок, що містить дві кімнатки, санвузол і коридор».

Сім’ї, які лише тимчасово винаймають кімнати і не мають постійної реєстрації, таки оплачують повну вартість житла, що вказана у відповідному договорі. Але ті, хто прописані тут і проживають вже багато років, вирішили таки відстоювати свою позицію й продовжують платити, як і раніше — 465 гривень за місяць. Та різницю директор коледжу ретельно «записує» у борг.

А з вересня 2009 року оплата зросла до 1300 гривень — вже по 260 гривень за ліжко-місце.

«Договір ми не підписуємо, бо це для нас прямий шлях опинитися на вулиці, — зазначають «протестуючі» мешканці гуртожитку. — Якщо пристати на пропоновані умови, то через рік (а рівно стільки триває термін договору) з будь-яких причин директор коледжу може відмовитися продовжувати його і тоді забирайся куди хочеш…»

 

Верховний суд не вважав за потрібне розглядати справу

Коли конфлікт досяг апогею, Василь Мулярчук подав до суду. Мовляв, з вересня 2008 року люди заборгували вже чималу суму. Та ще й підняв питання зняття людей з реєстрації, почалися перевірки з паспортного столу.

«Але міськрайонний суд прийняв рішення на нашу користь, тобто, що ми зовсім не підлягаємо виселенню, а борг цей взагалі безпідставний, — каже пані Наталя. — До того ж в суді довели, що ми не є всього лиш тимчасовими жителями. А ціна, яку вимагають платили за кімнату в гуртожитку — економічно не обґрунтована. Директор подав на апеляцію, але рішення залишили без змін. А Верховний суд навіть не вважав за потрібне розглядати справу.

Люди мають на руках роздруківки «планової собівартості ліжка-місця в гуртожитку». У ній міститься перелік послуг, які отримують жителі гуртожитку. Тут серед статтей витрат «прибирання», «комунальних послуг» є й «витрати на утримання приміщень», а ще незрозуміле «інші витрати».

«Але ж ми усе купуємо за свої гроші, самі поробили собі ремонти — кажуть жителі гуртожитку. — Якщо поламався кран, то спочатку треба купити новий і тоді прийде майстер і замінить його».

Оплата комунальних послуг в гуртожитку здійснюється по загальному лічильнику.

«Минулого літа звернулися з проханням встановити собі окремі лічильники, але нам відмовили, — зазначила пані Наталя. — На поверсі є газова плита, але ж тиск газу там дуже слабенький. Холодна вода по графіку, а гарячої немає взагалі. Щоправда, для нас встановили два бойлери, однак «спіймати» там гарячу воду просто не реально.80 літрівводи, що містить один бойлер, вистачає далеко не всім».

Ситуація й досі залишається доволі напруженою.

«Напередодні нового року ми отримали листи про те, скільки вже заборгували, — зазначають жителі гуртожитку. — І це взагалі не беручи до уваги рішення судів… Ми можемо платити максимум 600 гривень, але ж не 1300! А, головне, за що?

 

«Студенти платять по 106 гривень, а ті хочуть всього лиш по 93!»

«Це ж абсолютно зрозуміла річ — якщо живеш у найманому помешканні, користуєшся комунальними послугами, то, безумовно, мусиш за усе це платити, — прокоментував дану ситуацію директор Кооперативного коледжу Василь Мулярчук. — Студенти оплачують 160 гривні за ліжко-місце, а тих декілька сімей, хочуть платити за цінами 2008 року, всього лиш по 93 гривні! Троє членів сім’ї займають по цілих п’ять ліжко-місць, аргументуючи тим, що це так зване «соціальне житло». Жити, користати і не платити належним чином? Так бути не може.

У мене 100 дітей на помісячній оплаті. Чому все фінансувати повинні бідні студенти? До речі, поруч — в гуртожитку Мед університету — за ліжко-місце студенти платять цілих 354 гривні.

А щодо графіку подачі води, то він цілком узгоджений із мешканцями. Так, у є перерва — лише з 11 вечора до 6 ранку. Та й зручності люди мають усі: поставити бойлери, електроплити, пральні машини і платять за всі послуги по загальному лічильнику.

Розумію, можливо, комусь і справді немає з чого платити, але ж тоді треба шукати якийсь вихід з цієї ситуації. Інспекція контролю за цінами, до речі, вартість тих кімнат визнала цілком обґрунтованою. Не так давно ці обурені сім’ї скаржилися і в міську прокуратуру але там, вникнувши в суть питання, теж не розділили їхньої позиції.

Сьогодні вже навіть не стоїть питання про їхнє виселення. І я справді хочу мирно врегулювати це питання. Певні гарантії — це укладення пропонованого мною договору. І я готовий укласти його терміном вже й навіть на три роки».

 Анастасія Щаслива