Проби сил, або Про що говорять проміжні місцеві вибори

31 жовтня 2010 року відбулись чергові місцеві вибори – перші вибори після приходу до влади адміністрації Віктора Януковича. Запам’ятались ці вибори в основному двома речами – перемогою Партії регіонів і стурбованістю міжнародної та вітчизняної громадськості із приводу якості виборчого процесу.

З того часу мало що змінилось. ПР продовжує перемагати, а якість виборчого процесу продовжує падати. Про це свідчать як результати проміжних виборів, так і умови й атмосфера, у яких ці вибори відбувалися й відбуваються.

Протягом останніх 15-ти місяців в Україні відбулося 174 проміжних виборів голів сільських, селищних і міських рад. Інформація про їхнє призначення та результати проведення розміщена на офіційних порталах, відповідно, Верховної Ради та Центральної виборчої комісії.

Територіально за цей час проміжні вибори охопили всі області, крім Чернівецької. Кількісно вони розподілились таким чином:

Область	Кількість
АРК, Севастополь	4
Вінницька	9
Волинська	2
Дніпропетровська	1
Донецька	11
Житомирська	7
Закарпатська	3
Запорізька	6
Івано-Франківська	9
Київська	8
Кіровоградська	10
Луганська	8
Львівська	5
Миколаївська	12
Одеська	8
Полтавська	2
Рівненська	4
Сумська	8
Тернопільська	14
Харківська	8
Херсонська	6
Хмельницька	10
Черкаська	7
Чернігівська	12

Найбільшу кількість разів головами сільських, селищних і міських рад у результаті проміжних виборів ставали представники Партії регіонів – 88 представницьких мандатів. 65 разів перемагали позапартійні.

У порівнянні із цими показниками результати інших партій вражають своєю скромністю: Народна Партія й КПУ перемагали по три рази, “Батьківщина”, Фронт Змін, СПУ та “Сильна Україна” – двічі кожна, “Наша Україна”, “Громадянська позиція”, Європейська партія України, НРУ, УНП, “Свобода” – по одному разу.

Одним словом, результат ПР на проміжних виборах сільських, селищних і міських голів –більш ніж у чотири рази перевищує сукупний результат усіх інших політичних партій.

Варто зауважити, що в подальшому аналізі ми не розглядатимемо детально категорію позапартійних, оскільки нам не вдалось знайти офіційних систематизованих даних, які б дозволили перевірити висунені гіпотези щодо цієї категорії.

Географічно ПР традиційно продовжує перемагати на Півдні й Сході. До того ж у деяких областях ці перемоги наближаються до абсолютного показника.

У Запорізькій області регіонали здобули 5 перемог з 6, у Херсонській – 5 з 6, у Харківській – 7 з 8, на Луганщині – 7 з 8, на Миколаївщині – 9 з 12, на Донеччині – 9 з 11. В Одеській і Сумській областях, де відбулось по 8 проміжних виборів голів сільських і селищних рад, члени ПР перемагали у всіх випадках.

Аналізувати перемоги інших політичних сил, на наш погляд, беззмістовно, оскільки їх мізерна кількість не дозволяє робити навіть необережні узагальнення.

Єдине, на що варто звернути увагу, так це на перемоги позапартійних кандидатів у Галичині. У трьох областях – Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській – такі кандидати перемагали в 21 випадку з 28.

На останніх проміжних виборах, які відбулись 22 січня 2012 року, ПР здобула 10 перемог з 17. Зокрема, її представник переміг на виборах міського голови міста Бобринець Кіровоградської області. До речі, Бобринець став шостим у переліку містом, мером якого в результаті дострокових виборів став регіонал. До того ПР перемагала в П’ятихатську Дніпропетровської області, Зугресі Донецької області, Вовчанську Харківської області, Вишневому Київської області та Краснолуцьку Луганської області.

Правда, за деякими із цих перемог тягнеться скандальний інформаційний шлейф, спровокований відвертим застосуванням адміністративного ресурсу, маніпулятивних технологій, прямої фальсифікації. Згадане місто Вишневе на Київщині, село ПонятівкаОдеської області, село Погреби Київської області, у якому відбулись повторні вибори депутата Броварської райради, за брутальністю хоч і не дотягнули до Мукачева зразка 2004 року – усе одне впевнено вписали себе в аннали вітчизняної виборчої історії.

Тим не менше, ані вражаючі показники ПР, ані засоби, якими вони досягались, не знімають цілого ряду запитань. І в першу чергу – до самопроголошеної опозиції. Особливо в контексті наближення чергових парламентських виборів.

З огляду на відсотки, з якими перемагали представники регіоналів, очевидно, що більшість проміжних виборів були неконкурентними.

Відсутність конкуренції можна пояснити трояко:

– або ПР адміністративно затиснула своїх опонентів ще до початку або під час виборів;

– або опозиційні партії, не бажаючи розмінюватись на дрібниці, добровільно самоусунулись від боротьби;

– або ж опозиціонери просто не володіли ані представництвами на місцях, ані популярними кандидатами, які могли б вигравати вибори для партії.

Валідність будь-якого із цих пояснень не додає балів опозиції. Якщо справа в адміністративному тиску й фальсифікаціях, тоді чому опозиціонери не оприлюднювали подібні випадки, і не вдавались до офіційних дій?

Якщо свідомо проігнорували – тоді це говорить про їхню загальну “готовність” і “бажання боротися” за кожен клаптик виборчого поля.

Якщо ж справа в нерозвиненості місцевих партійних мереж – тоді за рахунок чого вони збираються перемагати в Центрі Партію Регіонів, а на Заході – позапартійних?

Частково відповіді на ці запитання можна буде отримати через півтора місяці. На 18 березня 2012 року призначено чергову порцію проміжних виборів голів сільських, селищних і міських рад. Загалом відбудеться 59 кампаній. Географічно вони розподілились таким чином:

Область	Кількість
Одеська	6
Сумська	6
Вінницька	4
Волинська	4
Дніпропетровська	4
Київська	4
Запорізька	3
Львівська	3
Черкаська	3
АРК	2
Кіровоградська	2
Полтавська	2
Тернопільська	2
Харківська	2
Херсонська	2
Хмельницькій	2
Чернігівська	2
Донецька	1
Житомирська	1
Закарпатська	1
Івано-Франківська	1
Миколаївська	1
Чернівецька	1

Чим ближче до парламентських змагань, тим більшою буде увага саме до проміжних місцевих виборів. Адже саме вони слугуватимуть площадкою для застосування й перевірки різних моделей виборчої поведінки.

Владна адміністрація й надалі намагатиметься вигравати по максимуму, одночасно перевіряючи – наскільки далеко можна зайти у використанні адміністративного ресурсу й прямого тиску у виборчому процесі.

Опозиція, тепер уже об’єднана, також повинна включатись у гру і не марнувати нагоди перевірити свій фізичний стан перед вирішальним боєм. Тим більше, що це насправді унікальний шанс відпрацювати механізми й формати спільної дії перед парламентськими виборами, перевірити можливості один одного, переконатись в серйозності намірів. Зрештою, продемонструвати собі й своїм прихильникам здатність наступити на горло власним амбіціям, і стати якщо не єдиною командою, то, принаймні, надійними й відповідальними партнерами.

Знехтувавши цією можливістю, опозиція не лише ускладнить життя собі, але й значно полегшить його владі.

Полегшить настільки, що в підсумку може недорахуватись у своїй корзині декількох, якщо не декількох десятків парламентарів-мажоритарників.

Назар Бойко, Моніторингово-аналітична група “Цифра”,  УП