Суд в Ужгороді – це умисне показове знущання і знищення не бажаючих жити в системі

Війна – та сама сорочка. Теж при хрещенні одягається. Але бойовому.. Її люблять заміняти крижмом, тобто просто відрізом тканини. Це традиція.
В нас теж традиція. Підміняти поняття. Наприклад, назвати війну АТО. Зручно ж. І звучить красиво. А те, що насправді воно трохи не те – то ми ж звикли, що в нас все трохи не те і трохи не так.
А війна – сорочка. Те, що більшість її одягати не хоче – можна зрозуміти. Бо, наче і вишиванка, і певний престиж є від її носіння. Але… Вона пахне кров`ю. І не поясниш же людям, що то для сорочок-вишиванок наших теж традиція така – кров`ю пахнути. Десь тисяч десять років тій традиції.
Бояться. Люди бояться. В першу чергу бути собою. Потім думати. Тоді діяти. І отой страх – то теж традиція.
Але я не про те. Я про сорочку. В ній, як і у всьому, зрештою,- є зворотній бік, дуалістика. Виворіт називається. От, коли її вивернути, то на звороті одразу видно все, що візерунком прикрито було. І латки недоукомплектованості, і , шиті білими нитками обіцянки влади та Генштабу, і дірки в обороні , і лиштву відпорену, де ворожі агенти побували.
А найбільше видно там сліди від волонтерських намірів заштопати і залатати наслідки щурячих зубів в оборонному бюджеті. А над ними свіжі защіпки стирчать. Золочені.То від орденів на грудях штабних генералів.
А під канвою вишиванки – плями крові. Ну, не встигає Україна відіпрати ту сорочку – то й назбиралось . Одна давня – чорна, інша свіжа – червона, ще тепла. Традиція.
Але – ша, бля! В нас не війна, в нас – АТО. Традиція. Підміни понять. Бо кров пахне. Розпеченим залізом, гіркотою землі і озоном неба.
А гроші не пахнуть. Ні, ті, що з бюджету крадуться, ні ті, що на контрабанді заробляються, ні ті, що ворог платить. В якості компенсації за турботу, напевно.
Ворог – держава поважна, з нею рахуватись треба. Особливо, коли окрім кордону є ще бізнес за тим кордоном. Тут не до війни. Тут своя сорочка ближче до тіла. Економічна. Шкурна.
Тож є ще одна традиція. Ех спляшем. І вашим, і нашим. Тобто ми, типу, воюємо – це для народу. А для ворога – ми пробуєм врегулювати ситуацію. Щоб усім добре було.
Війна надовго. Війна – економічно вигідна. А, хто не згоден – того треба знищити. Зайвий гвинтик. Хто-зна – куди потрапить. Ще, не дай Бог всю систему поламає.
І нищать. Уже в режимі он-лайн. Ще трохи – і в нас транслюватимуть смертні вироки. Як при іранському шаріаті. А що? В нас же правосуддя.
Що думаєте : просто так суд в Ужгороді засідав більше доби? Просто так дозволяли знімати і поширювати фото-відео з пораненими і покаліченими хлопцями? Щоб народ міг черговий раз плюнути в зав`язані очі Феміди?
Ні. Це умисне показове знущання і знищення незгідних, непокірних і не бажаючих жити в системі.
Герої. Та так. Ніхто й не запечечує. Але, герої, котрі опинились не в тому місці і не в той час – автоматично стають злочинцями. А про те, щоб вони опинились там, судячи з усього подбали.
Ну, тхне оця історія огидною провокацією від початку до кінця. Більше, ніж мукачівська.Ну, не сходяться реальні факти з офіційною версією. Ну, страх як хочеться побачити потерпілих. Бо, знаючи хлопців з ПС, котрі до всього ж пройшли війну і міцні не лише духом, версія слідства викликає гомеричний регіт. Ні, ну, хіба що потерпілих докупи складають нейрохірурги і мікробіологи, і тих нещасних більше сотні. Може, їх на фінальне засідання суду, хоч, привезуть. Хоч, як пазли, чи в пробірках.
Страшно. Страшно, коли державна машина опускається до розмови з народом методом залякування. Про те, що на суді, котрий має бути неупередженим, чесним і прозорим, відверто знущаються з людської гідності, глумляться над пораненими, котрим вкрай потрібна медична допомога і цинічно чинять наругу над правами людини, Конституцією і, взагалі, Правом, як таким. Страшно, бо це роблять люди, котрі називаються правоохоронцями.
Те, що відбулось на 40-годинному процесі в Ужгородському суді – насправді не обрання запобіжного заходу хлопцям. Це обрання запобіжного заходу, в першу чергу, націоналістичному рухові, добровольцям і тим, хто їх підтримує.
Алегорична паралель? Нітрохи.
Система відтепер триматиме Нацика, Хорвата , Бєса і Педро під вартою, всіх решту націоналістів – під наглядом, а народ, як завжди – за дурника. Довірливого і клаповухого.
Хтось захоче покидатись камінням – прошу. Але… За ці 40(!)годин, поки тривало судове засідання, в друковані ЗМІ, на телебачення, мовчу вже про інтернет і соцмережі було вилито гектари перекрученої інформації. Не стільки про інцидент на Драгобраті і хлопців з ПС, як про сам добровольчий рух, його лідерів і (увага!!!) злочини добровольців в різних точках України і доблесних “правоохоронців”, котрі неймовірними зусиллями боролись з цими злочинами.
Як собі хочете, але мені це нагадує енкаведизм і боротьбу з українським підпіллям.
Така вона – сорочка, тобто війна навиворіт. Ой, в нас же не війна – в нас АТО. А що саме? А то…

Дзвінка Торохтушко

Коментарі вимкнені.