Поезія під гул війни: історія лейтенанта з позивним “Шекспір”

Він носить зброю, але в серці — слово. Володимир із Чортківського району Тернопільщини — нині лейтенант, заступник командира роти вогневої підтримки з психологічної роботи у 80-му батальйоні однієї з бригад ЗСУ. Та в його побратимів є ще одне ім’я для нього — “Шекспір”.

Його шлях у війську розпочався у 2018-му зі строкової служби. А вже 25 лютого 2022 року, наступного дня після початку повномасштабного вторгнення, він добровільно повернувся на фронт.

Але його зброя — не лише автомат. Інша — поезія.

Писати вірші Володимир почав у 15 років — перший присвятив коханій дівчині. Справжнім поштовхом до творчості став випадково знайдений батьківський вірш. “Чим я гірший?” — подумав тоді хлопець. І взявся за перо.

Поезія стала для нього способом проживати війну, трансформувати біль у зміст, втрату — у пам’ять, страх — у надію. Натхнення приходить несподівано — іноді посеред ночі. Тоді бере телефон і швидко занотовує, щоб не втратити рядків, які “надиктувала душа”.

Його перша збірка — «Подорож моєю душею» — побачила світ у 2019-му. 140 віршів на різну тематику — від інтимної лірики до філософських роздумів. Друга книжка — більш зріла, тематична: про кохання, війну, Україну. Видати її вдалося вже на фронті — за власні кошти, у перервах між боями. Війна не зупинила творчість, а навпаки — посилила її.

Зараз Володимир працює над третьою збіркою. Каже: фінальний вірш у ній буде написаний лише після перемоги. Бо він — про перемогу.