Мати Дмитра Равлусика домагається покарання винуватця у страшній смерті сина

Акушер-гінеколог Мельнице-Подільської комунальної районної лікарні Борщівського району Марія Равлусик у своєму робочому кабінеті тримає стенд із фотографіями сина Дмитра. Колеги досі вибирають найделікатніші слова, щоб ненароком не зачепити її зболіле серце. «Ми вже місяць у комі..,» — дещо дивно звучать слова з вуст пані Марії, адже у травні — роковини за її сином. Жінка досі глибоко переживає ту трагедію, особливо 90 днів, коли син перебував між життям і смертю, каже, дякувати Богові, що не збожеволіла… Фатальна ДТП сталася 5 лютого торік поблизу Плебанівки Теребовлянського району. Дмитра не стало 5 травня. Юнак їхав зі знайомим до обласного центру, де проходив інтернатуру на кафедрі акушерства і гінекології на базі пологового будинку Тернопільської міської лікарні №2.

Мріяв працювати акушером-гінекологом
Про горе Марії Равлусик «НОВІЙ…» розповіла мешканка Кудринців Борщівського району, яка торік також втратила сина — юнак розбився на мотоциклі. Жінка зізналася, що після пережитого «лікується» віршами лікарки Марії, які вона розміщує на сторінці сина у соціальній мережі. А згодом до редакції зателефонувала сама медик із Мельниці-Подільської. Вона вже виплакала сльози, а от в душі досі вогонь — не може простити винуватця ДТП…
— Розумію, що водій не хотів смерті Дмитра, але він вбив його, і я домагаюся справедливості, — каже жінка. — Коли Митя перебував у комі, священики радили пробачити — і син виживе. Я намагалася, але як тільки його не стало, зірвалася… Хоча я сильна жінка, але як християнка, мабуть, немічна. Але як інакше?.. Винуватець аварії навіть не попросив пробачення. Його батьки — медики, ми працюємо в одній лікарні, коли зустрічаємося, чую від них лише докір і бачу лукаву посмішку. За три місяці, поки я боролася за життя сина, вони зам’яли справу — тричі закривали, але на мої звернення поновили.
Дмитрові було лише 25. Він мріяв стати акушером-гінекологом, як його мати, закінчив Чернівецький національний університет, проходив інтернатуру у Рівненському перинатальному центрі, а практикувався у Тернополі.
Мати хотіла віддати свої органи для сина
Марія Равлусик не забуде того фатального зимового дня. Дмитро їхав до Тернополя з сином маминих співробітників, сидів справа на задньому сидінні — здавалося б, на найбільш безпечному місці, але саме йому випало прийняти на себе всю силу удару.
— Біля водія сиділа його вагітна дружина, поруч із Дмитром — їхній родич, — розповідає пані Марія. — Я поцілувала сина, перехрестила і він поїхав назустріч… смерті. Звістка про аварію застала мене на роботі. Здивувало, що син не бере слухавку, тому зателефонувала до колег. «Що трапилося?» — «Аварія». «Що з Митею?!» — «Перелом ноги…» Насправді травм було багато. Черепно-мозкова, забій головного мозку, закрита травма грудної клітки — це лише початок лікарського висновку. Всі інші учасники ДТП обійшлися травмами середньої важкості. «Митю!» — кричала я біля реанімації у Теребовлянській райлікарні. «Він не чує вас..,» — пояснив лікар.
Дмитрові зробили шість операцій на голові. «Мій син буде жити?» —вимагала правди пані Марія. «Навіщо запитуєте? Ви — медик і все розумієте». — «Ні, я — мама!» Інший лікар лише знизав плечами і сказав, що чудодійних ліків не буває, а ще один зізнався, що за 22 роки своєї практики не бачив, щоб хворий так хотів жити.
Мати не опускала рук — доправила сина до столичного Інституту нейрохірургії, згодом — до рівненської лікарні, навіть вела перемовини з ізраїльським медичним центром.
— На операцію в Ізраїлі потрібно було 130 тисяч доларів, а у мене не було навіть 130 тисяч гривень, — каже жінка. — Продала усі свої золоті прикраси, багато люди допомагали, але коштів вистачало лише на підтримання життя. Я готова була віддати синові свої органи…
«Невже мав вбивати себе чи дружину?..»
— Спершу у справі про ДТП було чітко вказано, що водій авто, в якому їхав Дмитро, на швидкості не впорався з керуванням, виїхав на зустрічну смугу і допустив зіткнення з бусом, — каже пані Марія. — Але згодом з’явились нові дані, начебто фігурує ще й третя автівка, яка спровокувала аварію. «Невже мав вбивати себе чи дружину?» — нахабно відповів водій на запитання, чому зробив різкий маневр.
Дмитро часто сниться мамі, просить одне — щоб пасажир-сусід, який був біля нього на момент аварії, передав його останні слова. Пані Марія хотіла поспілкуватися з пасажиром, але він відмовився. А одній лікарці наснився, ще коли був у комі, і просив не брати у його матері грошей за лікування, бо їй і так скрутно.
— Це був дуже важкий період, я ходила, як робот, — каже жінка, —Якби не підтримка рідних, моїх колег-лікарів, священиків, монахів, Дмитрових друзів, які здавали кров, збирали гроші на лікування серед небайдужих, я б не витримала. А нині від смутку мене рятує робота — допомагаю іншим і отримую від того промінчик до життя.
***
Всі квіти землі зберу для тебе,
Моя найдорожча дитино,
Для тебе живу і за тебе молюсь,
Ти так безглуздо загинув…
Прийди уві сні, явись з висоти.
Я хочу відчути твій подих.
Єдиний мій сину, єдина дитино,
Назавжди ти в серці моєму.
***
І зупинилось юнацьке серце,
Погасли всі заповітні мрії,
Він не повинен був тоді вмерти.
Я втратила всі свої надії…
Який же біль і невимовний жаль
Пече нестерпно
материнські груди,
Вогонь надій, мольби й чекань
Та віра в те, що син ще жити буде!
***
Мамо, лише поклич —
прилину до тебе
Пташенятком чи подихом вітру.
Ти відчуєш мене, рідна мамо,
На лиці твоїм сльози я витру
І підтримаю в тяжкую хвилину.
Мамо, стану стіною для тебе,
Я люблю тебе, рідна-єдина!
Лише пишайсь
своїм сином, нене!
Вірші Марії Равлусик для сина.

Нова Тернопільська

Коментарі вимкнені.