Бахмут, Херсонщина, Запоріжжя: бойовий шлях Сергія з 128-ї бригади
40-річний Сергій долучився до 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади на початку повномасштабної війни. До цього він працював аналітиком на американському заводі електроніки «Jabil» поблизу Ужгорода. Вранці 24 лютого 2022 року отримав повістку, а вже в обід був зарахований до складу бригади. Через півтора тижня вирушив на Запорізький напрямок.
Спершу Сергій служив оператором ПЗРК у гірсько-штурмовому батальйоні, а згодом став мінометником. Найбільше йому запам’яталися штурми на Херсонщині влітку та восени 2022 року.
“Ми підтримували піхоту, працювали з перекатами – відстрілялися, завантажили міномет у причіп і змінили позицію. За день могли переміщатися до шести разів, часто під ворожими обстрілами. Нас накривали «Гради» та ствольна артилерія 152 калібру. Перед штурмом ми працювали по ворожих позиціях, потім заходила піхота. Коли ж росіяни намагалися повернути втрачене, ми знову відкривали вогонь.”
Під час третього штурму Сергій отримав першу контузію.
“Тоді нас виявив ворожий дрон «Орлан». Ми відійшли від машини, почали копати нові щілини, і в цей момент почався обстріл. Перший вибух – далеко, другий – ближче, третій – ще ближче. Я стрибнув в окоп, але бронежилет ліг незручно. Вирішив поправити, припіднявся – і в цей момент приліт. Вибухова хвиля вдарила прямо по мені, відкинуло так, що аж хруснув хребет. Голова гуділа, перед очима іскри, але розумів: треба тікати, адже поряд у сховку було 50 мін. Пікап дивом завівся, хоч і був усіяний осколками. Завантажили міномет, рушили, але за 500 метрів двигун заглух. Вже тоді я почав втрачати свідомість, мене евакуювали в лікарню. А через два тижні – знову на штурмах.”
Після Херсонщини Сергію довелося воювати на Бахмутському напрямку. Там загинув командир мінометної батареї Володимир Лободюк (позивний «Дикий»), якого згодом удостоїли звання Героя України посмертно.
“Ми тримали позиції впритул до ворога. Бували моменти, коли наша піхота відходила – і лише тоді ми відступали. Дев’ятеро бійців тіснилися в «Хаммері», тримаючись одне за одного, щоб не випасти на ходу. «Дикий» завжди був попереду, коригував вогонь. У тому бою ми попросили його дати координати, але у відповідь почули: «Хлопці, почекайте…» Потім – автоматні черги. Через деякий час ще раз запросили дані – тиша. А потім у рації пролунало: «Дикий уже не вийде на зв’язок». І ми все зрозуміли. Це був найкращий командир…”
Попри поранення та втрати побратимів, навесні 2023-го Сергій підписав із 128-ю бригадою трирічний контракт.
“Лікарі на ВЛК здивувалися – тоді майже всі намагалися демобілізуватися, а я лишався. Але в мене була своя мотивація. Мене вже тричі забирали з цивільного життя: вперше – на строкову службу, вдруге – під час АТО, втретє – з початком повномасштабної війни. Я зрозумів: треба довести цю війну до кінця. Тут я корисний, тут є колектив, якому довіряю. Воювати – дуже важко, але це потрібно заради рідних.”
Після завершення війни Сергій мріє повернутися до мирного життя в Закарпатті. Планує відновити роботу на заводі та зайнятися виноробством.
“У мене невелика ділянка біля дому – посадив 35 сортів винограду. Збиратиму врожай, визначу, який найкращий, і зосереджуся на ньому. Подобаються червоні сухі вина, тож після війни хочу навчитися робити їх якісно…”
Інф. Групи комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП
