«Браунінг», ДШК і «Утьос»: досвід кулеметника в найгарячіших точках фронту
«Одним кулеметним чергою я зупинив колону ворога, яка сунула просто на нас…»
Ці слова належать 34-річному Анатолію з позивним Нафаня — кулеметнику гірсько-штурмового батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. У нього за плечима понад 15 років служби, з яких останні десять — практично безперервна війна. Перші роки він відслужив у прикордонниках, а з початком російської агресії долучився до лав «Закарпатського легіону» — і з того часу в бою.
«ДШК — це легенда. А от “Браунінг” одного разу підвів»
Анатолій — кулеметник високого класу. Брав участь у змаганнях із бойової стрільби, займав призові місця. Він добре знає особливості кожного з великокаліберних кулеметів, із якими довелося працювати.
– Найкращий, на мій погляд, – це ДШК. Якось я з оптикою влучив у пляшку з пів кілометра, – розповідає боєць. – Якщо правильно доглядати за цим кулеметом, він працює безвідмовно. А от американський «Браунінг» хоч і кучний, але менш точний. Одного разу мене мало не підвів: коли під час штурму я намагався перезарядити, в руках залишилась ручка… Другий ворожий квадроцикл тим часом утік. Таке, на щастя, траплялось лише раз.
А найгіршим кулеметом, за словами Анатолія, виявився радянський «Утьос» — дуже «стрибучий», з ним важко вести прицільний вогонь. Та навіть цей зразок він довів до ладу після того, як узяв трофеєм на Херсонщині.
Коли на горизонті ворог — «Нафаня» бере вогонь на себе
Анатолій завжди стоїть там, де найгарячіше. Його зброя — на передньому краї, а сам кулеметник прикриває піхоту та стримує наступи противника.
– Командир передав по рації: «На тебе йде ворожа колона». Ми готувалися, зайняли вогневі точки. І тут із-за пагорба прямо на нас вилітають два квадроцикли. Я миттєво відкрив вогонь із «Браунінга» — один квадрик розсипався. Другий різко звернув і перекинувся. Потім на відео з дрона я побачив, як ворожий боєць, що вцілів, відчайдушно жестикулював своїм — «не суньтеся». І вся колона — БМП, БРДМ, багі — розвернулась і втекла.
Іншим разом Анатолій прикрив своїх побратимів, коли росіяни пішли в атаку з технікою.
– Ворог наступав із БМП-2, багі та квадриком. Їхня «беха» косила посадку, а я вдарив по квадрику. Багі одразу розвернулась і втекла. Броню БМП я не пробив, але зміг відволікти вогонь на себе. Випустив сім коробів — 700 патронів. Ствол горів, але ми відбили атаку.
Обпалений війною, але не зламаний
За роки війни Анатолій зазнав поранення — уламок ворожої міни потрапив у руку. Контузії він уже не рахує. Якось горів у бліндажі, отримав опіки, але після лікування знову повернувся на передову. Під час повномасштабного вторгнення встиг одружитися — з сестрою побратима. Вона зараз за кордоном, а сам він — знову на позиціях. Дома, на Буковині, його чекають рідні.
– Я знаю, як працювати кулеметом. І знаю, що замінити мене буде нікому. Хтось же має стояти тут. Так, я втомився. Але війну треба довести до кінця.
🔹 Матеріал підготувала Група комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП
