Виходець з Бучача був правою рукою Митрополита Шептицького і другом поета Антонича

“Ви б хотіли зустрітися з легендарним Бандерою? На жаль, це неможливо. Та донедавна жила людина, яка добре знала і навіть сповідала Проповідника. Ви б хотіли прийняти благословення від Митрополита Шептицького? І це неможливо. Та ще вчора поруч з нами ходила людина, котра була правою рукою Владики, його порадником. Ви б хотіли послухати дивовижні вірші Богдана-Ігоря Антонича з його вуст? І це поза нашими прагненнями. Але ще вчора жив чоловік, який був другом поета, здійснював над ним похоронний обряд, підтримував листами його наречену. Гетьман Павло Скоропадський, славетний командувач УПА генерал-хорунжий Тарас Чупринка (Роман Шухевич), безстрашний Микола Лемик, один із керманичів ОУН Андрій Мельник, Папа Пій ХІІ, Патріарх Йосиф Сліпий – усі вони мали стосунки з цією людиною. Як і сотні інших…” Такими проникливими словами автор книги “Виноградник Господній” Петро Шкраб’юк розпочинає свою розповідь про незвичайну людину, нашого земляка, доктора теології о. Йосифа Кладочного. Його ще пам’ятають старожили Бучача, але надзвичайно мало про нього знають сучасники. А масштаб цієї людини важко виміряти звичайними рамками.

“Я походжу з родини мішаної: німці, поляки, українці”, – зазначав о. Кладочний. Однак, незважаючи на такий “інтернаціоналізм”, був вихований у націоналістичному дусі та католицькій вірі. Його бабця – уродженка с. Медведівці, згодом з чоловіком перебралася у Нагірянку, де й народилася Анна – мати о. Йосифа. Її, як жінку освічену, енергійну та рішучу, громада відправила за свій кошт на акушерські курси у Львів. 11 січня 1906 року Анна народила хлопчика – майбутнього о. Йосифа. Оскільки мама була дуже зайнята, її двома дітьми опікувалася бабця Фрузя. Попри те, що мало уваги приділяля дітям, Анна Кладочна чудово розуміла значення освіти, тому відправила сина на навчання у Бучацьку семирічку. Батько о. Йосифа десять років був на заробітках в Канаді. Коли повернувся, збудував нову оселю, прикупив землі і Кладочні стали заможними господарями: продавали деревину зі свого лісу, тримали корів, коней, птицю. Йосиф Кладочний мав дві освіти. Закінчив духовну семінарію у Львові та історичний відділ Варшавського університету. Висвятився. Відтак студіював у Римі християнську археологію. Захистив докторську дисертацію. Його призначили капеланом українських в’язнів, що знемагали в польських тюрмах поза межами Галичини, зокрема у Березі Картузькій. Пізніше сам став в’язнем цього концтабору. Мало не був розстріляний. Після виходу, редагував часопис, видавав власні книжки.

Під час першої більшовицької інвазії в Галичину тричі нелегально, з ризиком для життя, переходив кордон: виконував місію Митрополита у Ватикані і разом з тим – доручення Крайового Проводу ОУН. З осені 19410го аж до весни 1942-го він перебуває у Києві як посланець Шептицького. Був душпастирем тамтешньої греко-католицької парохії, а попутньо – і латинників. Невесні 1943-го добровільно зголосився в дивізію “Галичина”. Його призначили капеланом 30-го полку. У бою під Бродами отримав жахливе, мало не смертельне поранення. Той осколок він носив біля серця до останніх днів. Далі був арешт. Дворічні допити у слідчому ізоляторі в Києві. Вісім років Воркути і Мордовії. А після повернення до Львова – 13-річна праця вантажником на швейній фабриці. Двигав центнерові мішки, і це – з осколком у легенях! Маючи грунтовну освіту, знаючи німецьку, французьку, латинську, грецьку, польську та єврейську мови! А поза тим вів активну підпільну діяльність: хрещення, шлюби, сповіді, Божественні Літургії, панахиди. По різних квартирах. У різних добрих людей. У різний час.  У 1980 році отець вступив до чину студитів. Мешкав у кількох квартирах, а з 1990-го – у помешканні сестер Лопатинських: пані Марія та пані Євгенія опікувались ним аж до його відходу у вічність.

Отець Йосиф, як простий смертний, допускався певних слабкостей. Скажімо, у побуті. Але ніколи у принципових питаннях, у питаннях загальнолюдських вартостей. Етики. Національної гідності. Відданості своїй конфесії. Вірі. В цьому нас переконує все його життя. Його, до речі, пропонували престол Митрополита православної Церкви, аби лиш зрікся своїх поглядів. Отець Кладочний не зрікся. Як і Йосиф Сліпий. Як і тисячі інших. Він покинув наш світ 14 вересня 1994 року. Похований у Львові, на Янівському цвинтарі. Похорон був настільки скромний, що зовсім не виглядало, що від нас іде така яскрава особистість.

Багато про о. Йосифа знає Ореста СИНЕНЬКА:
“Отець часто приїжджав до Бучача, відправляв Служби Божі у церкві св. Покрови, монастирі оо. Василіян. Ще раніше зупинявся в Ярослава Богатюка, з яким вчився в духовній семінарії. Богатюк був священиком у церкві св. Миколая (1946-1961 рр.). У нього вдома отець і виконував душпастирські обов’язки. Тут же зберігав ризи, фелон та всі інші потрібні речі. Часто бачилися з отцем і ми, бо знайомі від 1962 року, а мій чоловік Іван, теж політв’язень, відбув 10 літ каторги у Караганді, і поговорити було про що. До того ж його цікавили справи Бучацького “Меморіалу”. Загалом же о. Кладочний – гордість Бучача (а не тільки Львова), і сподіваємося, невдовзі про це будуть знати всі.”

Колишній ігумен монастиря оо. Василіян о. Іван МАЙКОВИЧ ділиться своїми спогадами:
“Про о. Кладочного я чув давно, а коли пізнав ближче, то звичайно, був захоплений його подвижницьким життям, самопожертвою на славу нашої рідної Церкви й народу, а також – скромністю. Під час одного з його приїздів до Бучача я запропонував відправити разом Службу Божу. Отець радо погодився. Потім я представив його мирянам, мовив про нього декілька теплих слів. Отець Йосиф аж зніяковів, сказавши, що йому незручно слухати про себе похвалу. А загалом про таких людей, як о.д-р Кладочний, треба писати більше і частіше. Це взірець для наслідування і наша історія.”

Підготувала Мар’яна Максим’як, Бучацькі новини