Яйця в криміналі: чи є підстави інкримінувати КК України за жбурляння яйцями в нардепа з Тернопільщини?

Насамперед відзначу, що сподіваюсь на поблажливість академічного юридичного середовища, бо центральна увага у цьому матеріалі присвячена опису механізму можливості заподіяння болю жбурлянням яйцями у людину, що певною мірою таки є дитячістю. Однак фахівцям у сфері доказування добре відомо, що технологія доказування (пізнання), і за його результатами правозастосування, йде у реверсному напрямі: від того, що можеш доказати, до того, що можеш інкримінувати. Тож у свій захист залишається сказати: які обставини справи – такий і аналіз, – пише кандидат юридичних наук, спеціалізується у сфері судової експертизи та доказування Оксана КАЛУЖНА на сайті Збруч.

У суспільному й суспільно-політичному житті кожної держави доволі часто публічні особи (від естрадних виконавців – до депутатів різних рівнів та державних службовців) зазнають оцінки своєї творчості, життєвих принципів, результатів своєї діяльності, чи вираження ставлення суспільного, чи ставлення окремих соціальних груп або окремих осіб до них у вигляді закидання яйцями, помідорами, обливання зеленкою, фарбою тощо. Світовій історії відомі випадки закидання яйцями президентів під час виступів в парламентах, посольств, окремих політиків та ін. Історія українського парламентаризму має на пам’яті «яєчні атаки» в сесійній залі ВРУ.

На цьому кадрі видно, як охорона президента Чехії Мілоша Земана реагує на яйце, яке в цю мить летить у їнього патрона (листопад 2014 року). Проти “метальника яйцем”, до речі, порушили кримінальну справу, яка дійшла до суду, але врешті була закрита за відсутністю в діях підозрюваного ознак кримінального злочину.

Українська версія YouTube за ключовим словозворотом «закидання яйцями» видає близько 600 результатів пошуку. Такі події полюбляють висвітлювати ЗМІ, і вони стають резонансними новинами не так з огляду на їхню курйозність, як тому, що знаходять емоційний відклик глядача/читача, іноді полярний, а іноді ні.

Все б, здавалося, нічого, якби не той факт, що кожна дія може і має претендувати на ті чи інші правові наслідки у формі юридичної відповідальності.

Звичайно ж, найрезонанснішими стають випадки жбурляння яйцями у відомих державних чи громадських діячів. Причому резонанс пов’язаний не так з постаттю потерпілого від «яєчної атаки», як прямопропорційно більшає і стає тривалішим у часі залежно від того, чи отримують такі ситуації відповідну оцінку з боку правоохоронних органів держави. Згадаймо, як франківський студент поцілив яйцем у кандидата в Президенти України восени 2004 року в м. Івано-Франківську. Сьогодні знову на слуху кримінальне провадження за ч. 2 ст. 346 КК України «умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті (Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, голова чи члени Вищої ради правосуддя, голова чи члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, голова чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор, директор Національного антикорупційного бюро України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, голова або інший член Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії України, а також щодо їхніх близьких родичів), середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв’язку з їхньою державною або громадською діяльністю» за фактом кидання яйцями у народного депутата О. Барну 13 липня 2017 року під стінами українського парламенту.

Не маючи на меті комплексно проаналізувати кейс: на яку саме юридичну відповідальність може претендувати «жбурляння яйцями» в державних та громадських діячів (зрештою, це й неможливо з огляду на прийнятний обсяг, форму і мету публіцистичної статті), звернемось до досі актуального для вітчизняної правозастосовної практики та українського соціуму питання: чи підпадають такі дії під кваліфікацію за ч. 2 ст. 346 КК України. Причому подивимось на «справи яєчні» ширше, апріорі, не обмежуючись випадком з О. Барною, хоч і звертатимемось до нього як до модельного.

Отож, поміркуємо.

Відразу з певністю можна ствердити, що у фактичних діяннях, що виражаються у жбурлянні яйцями в державного чи громадського діяча, з конструкцією юридичного складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 346 КК України, збігаються суб’єкт злочину, особа потерпілого й обстановка вчинення діяння – «у зв’язку з їхньою державною або громадською діяльністю».

Щоб відповісти на запитання, чи збігається (чи посягає) діяння, що виразилось у жбурлянні яйцями в державного чи громадського діяча з охоронюваним кримінальним законом об’єктом такого злочину, потрібно спершу відповісти на запитання, чи відповідає таке юридичному складу злочину за об’єктивною стороною. Адже, як відомо, об’єкту кримінально-правової охорони може бути спричинена шкода тільки тоді, коли діяння досягло забороненого кримінальним законом ступеня суспільної небезпечності. В іншому випадку воно не є кримінально караним, а отже, не заподіює і гіпотетично не може заподіювати шкоди охоронюваним суспільним відносинам та цінностям. І насамкінець, ознаки суб’єктивної сторони (вина, мотив і мета) можна ставити особі в вину тільки тоді, коли «метальник яєць» усвідомлював, що заподіює державному діячу середньої тяжкості або легкі тілесні ушкодження, побої, здійснює щодо нього інше насильство.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України, може полягати у 4-х формах злочинного діяння:

а) заподіяння державному чи громадському діячеві чи його близьким родичам середньої тяжкості тілесних ушкоджень,

б) легких тілесних ушкоджень,

в) побоїв,

г) вчинення інших насильницьких дій.

Перші дві форми діяння в контексті можливості їх призведення жбурлянням сирими курячими яйцями відразу відкидаємо, не витрачаючи часу й уваги, оскільки спричинення середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень можливе хіба яйцями Фаберже або казковими золотими яйцями, які несе чарівна гуска з диснеївського мультфільму «Кіт у чоботях».

в і г) По-перше, «побої» та «інші насильницькі дії» не становлять (не викликають) особливого виду ушкоджень. Такі дії не порушують анатомічної цілісності тканин тіла чи функцій якого-небудь органа, i цим вони відрізняються від тілесних ушкоджень. Шкода здоров’ю спричинюється ними через фізичний біль. Якщо ж після них на тілі потерпілого залишились ушкодження, то ставити в вину особі потрібно заподіяння «легких» чи «середньої тяжкості тілесних ушкоджень» відповідно.

в) Чи є жбурляння яйцями способом нанесення побоїв?

Побої – це неодноразові удари, що спричиняють в один час одному потерпілому. Відповідно до п. 3.1. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, побої не утворюють особливого виду ушкоджень. Вони характеризуються заподіянням багаторазових ударів. Якщо після побоїв на тілі потерпілого залишились ушкодження, їх оцінюють за ступенем тяжкості, виходячи із звичайних ознак. Відповідно до цього ж пункту правил, «якщо побої не залишили після себе ніяких об’єктивних слідів, судово-медичний експерт зазначає скарги потерпілого, вказує, що об’єктивних ознак ушкоджень не виявлено і не встановлює ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».

Норма ст. 346 КК України (зрештою, так само, як і норми ст.ст. 345, 348, 348-1, 377, 398 КК та ін.) є спеціальною нормою щодо ст.ст. 126, 125, 122 КК відповідно, а криміналізовані цими статтями склади злочинів, відповідно, – спеціальними складами за особою потерпілого. Тобто розуміння «середньої тяжкості», «легких тілесних ушкоджень», «побоїв», «інших насильницьких дій» є універсальними і наскрізними поняттями у кримінальному праві.

Поняття побоїв кримінальне законодавство буквально не розкриває. Як уже вказувалось, побої визначають Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, відповідно до п. 3.1 яких (повторимось) побої – це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не спричинило тілесних ушкоджень.

Водночас, щоб відповісти предметно, що собою становлять побої, треба відповісти на запитання, що є ударом.

Поняття «удару» матеріальне кримінальне законодавство теж не дає, але шляхом його системного тлумачення розуміння «удару» є виробленим і усталеним і в науці, і в судовій практиці. Під ударом розуміють одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю. Це розуміння «удару» є загальновизнаним, не дискусійним.

Під фізичним болем розуміють такий психічний стан особи, який характеризується стражданнями, спричиненими фізичним впливом на її тіло.

Отож, чи здатне спричинити жбурляння яйцями фізичний біль потерпілому? – Звичайно, ні, за умови, що яйця сирі. Загальновідомо і без знаного вірша Яна Бжехви «Яйце», залученого у шкільну програму для 4-х класів, що «яйця дуже тендітні і легко б’ються», і тільки цікавське яйце, яке ще нічого не бачило в житті, перечило курці, «що лиш у байці від легенького поштовху б’ються яйця». Якщо ж пристанемо на аргументи яйця, то хіба проілюструємо мудрість народної поговірки: «мудріші тепер яйця, ніж кури».

Олег Барна

З іншого боку, ступінь болю визначається не лише знаряддям заподіяння болю (воно за своєю фізичною природою – консистенція, вага, густина, форма (напр., маленькі кактуси) – має бути придатним для заподіяння фізичного болю), а й прикладеною до нього кінетичною енергією (силою в джоулях). Однак якою б за силою не була прикладена метальна кінетична енергія до сирого курячого яйця, удар сирим яйцем, що заподіює фізичний біль потерпілому, пересічно уявити тяжко. За звичайних умов потрапляння яйцем в потерпілого є неприємним, бридким, однак через тонку і крихку шкарлупу яйця спричинює неприємні відчуття не суттєво більші за ступенем болю, ніж би яйце попередньо було вибите у склянку та виплеснуте у потерпілого. Тобто потрапляння яйцем в особу зазвичай больових відчуттів не викликає.

В процесуальній літературі загальновідомі знання, що мають значення для справи, трактують як загальновідомі факти, що доказуванню не підлягають. Загальновідомий факт визначають як «специфічний засіб доказування, який як обставина, що має значення для справи, в силу очевидності, всезагального визнання і відсутності сумнівів в істинності, звільняється від доказування взагалі або процес його доказування усічений і полягає у збиранні та оцінці з точки зору належності і значимості для обґрунтування висновків у справі»; або «це обставини, що використовують учасники процесу в «готовому вигляді», істинність яких «очевидна» і доказування яких вважається зайвим». Деякі науковці зазначені правила вважають прийнятними лише щодо одного виду загальновідомих фактів – так званих «банальних істин»: горілка – алкогольний напій, вода – мокра, вночі – темно, цукор – не солоний, а горобець менший від ворони тощо, інші ж загальновідомі факти все ж повинні досліджувати (напр., поїзд 092 Львів-Київ прибуває на станцію Київ в 06.45, якщо цей факт певного дня має значення для визначення часу події, інших її обставин (бо ж не можна відкидати непереборну силу обставини, що впливає на прибуття в 06.45)).

Те, що потрапляння в особу яйцем не спричиняє болю, належить до очевидних, «банальних істин». Хоч суто гіпотетично завдання болю киданням яйцем можна змоделювати: якщо за статурою і фізичною підготовкою метальника яйця, його конклюдентними діями, у яких виразилось метання, за відстанню до потерпілого однозначно видно, що жбурляння яйцем мало на меті не лише потрапляння в ціль, а таки дійсно не виключається спричинення певного мінімального ступеня фізичного болю. Однак і тут спричинення болю є оцінним і залежатиме від низки об’єктивних і суб’єктивних факторів: потрапляння було у верхній одяг (пальто), піджак чи у відкриті ділянки тіла людини, різний ступінь сприйняття болю різними ділянками тіла людини (кисті рук чи відкриті ділянки обличчя), зрештою мінімальний поріг больових відчуттів у людей різний (залежно від віку, статі, фізичної витривалості, стану вагітності тощо). Іншими словами, доказування факту спричинення болю внаслідок потрапляння яйцем в потерпілого є процесом вельми заморочливим (морокою). Дещо легшим у плані здійсненності доказування було б діло з яйцями, звареними на твердо, які за своєї густиною і вагою стають тупим предметом – знаряддям, придатним для спричинення болю, однак все ж за умов прикладення відповідної сили під час метання, потрапляння у відкриті ділянки тіла людини або по легкому літньому одягу. Іншими словами, навіть метання вареними яйцями і потрапляння ними в потерпілого потребує доказування факту заподіяння потерпілому власне болю. Самого факту кидання вареними яйцями і потрапляння ними в потерпілого недостатньо для кваліфікації вчиненого як заподіяння ударів. Разом з тим, за відповідних умов (відстань, сила метання, делікатність ділянок тіла потерпілого) кидання у нього вареними яйцями гіпотетично не відкидає можливості залишати на тілі потерпілого певні ушкодження (найбільш передбачувано – забій м’яких тканин (синці)), які мають бути зафіксовані в установленому законом порядку і які можна кваліфікувати як легкі тілесні ушкодження. До речі, потрапляння в людину вареним яйцем сніжці аналогічних розмірів подібне, тож якщо хтось із нас не має досвіду потрапляння у себе вареними яйцями і не має ні найменшого бажання ставити на собі подібні експерименти, кожен може пригадати ступінь больових відчуттів від потрапляння сніжкою. А що ж говорити про яйце сире?

Отже, за загальним правилом, сирі курячі яйця не є адекватним знаряддям, придатним для заподіяння болю, як фізичного страждання потерпілому, а жбурляння ними в потерпілого не становить ударів у кримінально-правовому розумінні.

З відео, розміщених в мережі Інтернет, неприємного інциденту 13.07.2017 р. щодо О.Барни видно, що відбулося потрапляння одного сирого яйця в задню частину плеча піджака, одного – в ліву скроню, і третє роздушене шляхом прикладання його рукою зловмисника до потиличної частини голови потерпілого. Так само з відео видно, що прикладена мускульна сила щодо третього яйця була дещо надмірною  для його розчавлення, однак все ж не була достатньою для спричинення болю. Крім того, на удари тіло людини, як і будь-яка фізична перешкода, реагує подачею по інерції в напрямку удару. А на біль, як на наслідок удару, людський організм реагує безумовним захисним рефлексом – зніченням в позу зародка, хапанням за болюче місце, відповідною мімікою. Таких фактів з відео спостерігати не доводиться. Таким чином, якщо інших ударів, які заподіювали потерпілому біль, попри розбиття об його тіло яєць, не було (що залишилось за кадром відео, глядачу невідомо), то про нанесення ударів і насильницькі дії щодо потерпілого підстав вести мову нема.

Разом з тим, якщо в конкретних актах правозастосування (у повідомленні про підозру) закидання державного діяча сирими яйцями кваліфікують за ч. 2 ст. 346 КК , тож видається, що, без найменшого натяку на жарти, все ж є необхідність вдатись до ремарки (роз’ярення), що терміно-поняття у праві не завжди збігаються із загальновживаним (широким, побутовим) розумінням слів і подекуди мають вужчий, так званий спеціальний зміст.

Тож, по-перше, щодо адекватного для потреб кримінального права розуміння визначення удару: «удар – це спричинення болю фізичним впливом на тіло потерпілого». Очевидно, деякі правозастосовці абстрагувались від того, що «удар – це спричинення болю», натомість зосередили свою увагу на тому, що «удар – це фізичний вплив на потерпілого». Жбурляння сирими курячими яйцями за природою впливу на тіло людини дійсно є впливом фізичним, тобто механічним, контактним (не хімічним, не термічним, не біологічним тощо), а тому ззовні необізнаній людині, на перший погляд, воно може скидатись на фізичний насильницький (такий, що проти волі потерпілого) вплив. Так само в загальновживаному (широкому) розумінні фізичним впливом на тіло людини є й штовхання, і зачіпання під час ходьби, й зміщення людини з місця, навіть доторкання до будь-яких ділянок тіла людини проти її волі, чи грайливе або глузливе запускання паперових літачків в людину проти її волі тощо. Однак загальновживане розуміння фізичного впливу на тіло людини не тотожне його розумінню кримінально-правовому. Кримінально-правове розуміння фізичного впливу на тіло людини пов’язане не з самим голим фактором – порушення тілесної недоторканності людини проти її волі, як головно – зі спричиненням таким впливом болю – фізичного страждання потерпілому. Тож граматичне тлумачення визначення «удар – це спричинення болю фізичним впливом на тіло потерпілого» треба розуміти як нерозривну єдність обох категорій – і «спричинення болю», і «фізичного впливу на тіло потерпілого». Іншими словами, а) не становить ударів такий фізичний вплив на тіло потерпілого, який не спричинює болю, як і б) не становить ударів спричинення болю іншим, не фізичним впливом, а впливом термічним, хімічним тощо. В останньому випадку спричинення болю впливом термічним, хімічним тощо має характер мучення і мордувань, і в кримінально-правовому сенсі ч. 2 ст. 346 КК підпадає під розуміння «інших насильницьких дій».

Знамените знепритомнення кандидата у Президенти України Віктора Януковича від удару сирим курячим яйцем, яке в нього жбурнув студент в Івано-Франківську.

По-друге, в контексті мови про співвідношення загальновживаного розуміння слів і юридичних терміно-понять, загальновідомо, що умисне нанесення кількох ударів потерпілому, крім юридичного терміну «побої», широковживано називають ще побиттям. Тож чи є закидання людини сирими курячими яйцями побиттям? – Не впадатиму ще раз в дитячість, нехай середньостатистичний читач вирішить для себе сам.

Таким чином, потрапляння сирим яйцем є порушенням тілесної недоторканності людини, є неприємним будь-якій людині психологічно, образливим, здійснене публічно – стає образою публічною, однак воно не становить удару у кримінально-правовому розумінні цього терміну, бо не спричиняє болю, а відтак не досягає ступеня суспільної небезпечності злочину, передбаченого ч. 2 ст. 346 КК України.

При цьому не може йтися про малозначність діяння, оскільки дія у виді потрапляння сирими яйцями в особу не досягає всіх формальних ознак юридичного складу такого злочину. Як відомо, діяння є малозначним, якщо воно хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти суттєвої шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК).

г) Поняття «інших насильницьких дій» також є оцінним в кримінальному праві, з’ясовується системним тлумаченням кримінального закону і має вироблені підходи у судовій практиці. Так, відповідно до п. 5 Постанови Пленуму від 06.11.2009 №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння». В літературі під «іншими насильницькими діями»розуміють застосування будь-якого насильства, якого не охоплює поняття тілесних ушкоджень і побоїв. Це, зокрема: незаконне позбавлення волі, викрадення, зв’язування, насильницьке застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, електроструму. Як видно, під іншими насильницькими діями, крім ударів, побоїв, розуміють такі, що є кримінально караними в рамках інших складів злочинів – незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК), насильницьке застосування наркотичних засобів, психотропних речовин (ст. 314 КК), застосування електроструму та інші дії, що мають характер мордування (ч. 2 ст. 126 КК), – такі насильницькі дії полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю (щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії).

Отже, в кінцевому підсумку, інші насильницькі дії за способом і засобами їх вчинення мають або: а) заподіювати фізичний біль, або/і/водночас б) бути кримінально караними за іншими статтями КК України. Ці два критерії є тим мінімальним рубежем небезпечності, шкідливості насильницьких дій, щоб досягати ступеня суспільної небезпечності злочину. Інші дії, що ззовні можуть виглядати як втручання в особисту фізичну (тілесну) недоторканність, все ж ступеня суспільної небезпечності діяння злочинного не досягають і, відповідно, кримінальній караності не підлягають.

Таким чином, кидання сирими яйцями в людину не підпадає під ознаки жодної з чотирьох альтернативних форм злочинного діяння, передбачених ч. 2 ст. 346 КК України, а отже, не може заподіювати шкоду об’єкту кримінально-правової охорони – нормальній діяльності та авторитету державних органів та громадських діячів шляхом заподіяння шкоди їхньому здоров’ю (ч. 2 і 3 ст. 346 КК) та психічній недоторканності (ч.1 ст. 346 КК). Це означає, що посягання на основний безпосередній об’єкт складу злочину (нормальна діяльність та авторитет державних органів) здійснюється шляхом заподіяння шкоди безпосередньому додатковому об’єкту – здоров’ю державних та громадських діячів. Кидання яйцями в державного чи громадського діяча не спричиняє і не може спричиняти шкоди здоров’ю в силу обраного зловмисником способу посягання.

Так само з суб’єктивної сторони (вина, мотив, мета) злочину, передбаченого ч. 2 ст. 346 КК, умисел суб’єкта злочину і його мета мають бути спрямовані на спричинення шкоди здоров’ю потерпілому, для чого він має обрати адекватні спосіб, знаряддя і засоби свого діяння. Якщо ж обрані спосіб, знаряддя і засоби діяння не придатні для заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого, а умисел винного все ж був спрямований на це, отже, в діянні винного була фактична помилка в об’єктивній стороні і вчинене слід кваліфікувати як закінчений «замах з непридатними засобами». Однак для «справ яєчних» це правило не актуальне, адже умисел винних спрямований на публічну образу потерпілого, висловлення свого ставлення, оцінки до потерпілого, а не на заподіяння шкоди його здоров’ю, для чого й обрано підходящі для цієї мети знаряддя і способи дії.

Таким чином, крім суб’єкта злочину, потерпілого та обстановки (у зв’язку з державною чи громадською діяльністю), усі інші елементи і ознаки складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 346 КК, у киданні яйцями в державних діячів відсутні.

Для самоперевірки погляньмо ще як співвідноситься із суспільною небезпечністю та кримінальною протиправністю кидання яйцями в публічних осіб взагалі. Це дасть змогу зрозуміти соціальну оцінку таких вчинків та логіку підходів законодавця до їхньої криміналізації.

Суспільна небезпечність полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, які охороняє кримінальний закон, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди. Не є злочином діяння, яке:

а) посягає на об’єкти, що не охороняються КК (в нашому випадку відносини честі й гідності особи, які окремо спеціально не охороняються кримінальним законом від образ, в тому числі публічних);

б) із необхідністю не заподіює суттєвої шкоди об’єктам кримінально-правової охорони або принаймні не створює реальної загрози її заподіяння;

в) заподіює шкоду об’єктам кримінально-правової охорони або створює реальну загрозу заподіяння їм шкоди, але ця шкода не є значною.

Яєчна атака на президію сесійної зали Верховної Ради.

Оцінка суспільної небезпечності діяння як ознаки злочину відбувається на двох рівнях:

а) на законодавчому, коли законодавець криміналізує суспільно небезпечне діяння;

б) на правозастосовному, коли слідчий, прокурор, суддя оцінюють суспільну небезпечність вчиненого злочину.

На правозастосовному рівні оцінка суспільної небезпечності нерозривно пов’язана з кримінальною протиправністю діяння, яка ґрунтується на відомому правовому принципі nullum сгіmеn, nulla роеnа sіпе lеgе (немає злочину, немає покарання, якщо немає відповідного закону), безпосередньо випливає з положення п. 22 ст. 92 Конституції України, відповідно до якого діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються винятково законами України.

Отже, у складах злочинів, відповідальність за які передбачена ст. 346 КК України, кримінальним законом визнано протиправним, а отже, й суспільно небезпечним, посягання на нормальну діяльність та авторитет державних органів та громадських діячів шляхом заподіяння шкоди їхньому здоров’ю(ч. 2 і 3 ст. 346 КК) та психічній недоторканності (ч. 1 ст. 346 КК).

Тому, розглядаючи кримінально-правову оцінку кидання яйцями в державного чи громадського діяча ще й як аспект суспільної небезпечності і кримінальної протиправності, яскраво видно, що таке не спричиняє шкоди здоров’ю в силу обраного зловмисником способу посягання.

На законодавчому рівні оцінка суспільної небезпечності злочинного діяння тісно пов’язана із порівняльним аналізом різних видів правопорушень (адміністративних, дисциплінарних, цивільних, кримінальних) і свідчить, що їхня суспільна небезпечність не рівнозначна: суспільна небезпечність злочину як виду правопорушення є значно більшою. В контексті аналізованого складу злочину (ч. 2 ст. 346 КК), кидання яйцями, помідорами, обливання фарбою, кавою, чаєм державного чи громадського діяча є формою приниження честі й гідності особи, однак такий склад злочину як «образа» декриміналізовано КК України 2001 р. і відносини честі й гідності особи від однієї лише вербальної чи конклюдентної образи спеціально не охороняються кримінальним законом (див Розділ ІІІ КК «Злочини проти волі, честі й гідності особи»). Для цього є передбачені законодавством цивільно-правові (позов про захист честі, гідності й відшкодування моральної шкоди) або дисциплінарні (якщо зловмисник може бути суб’єктом дисциплінарної відповідальності – за вчинення неетичної дії) чи адміністративні засоби. У рамках кримінально-правових відносин і кримінального судочинства, заподіяна честі й гідності особи шкода може бути відшкодована лише за умови, що поруч із нею заподіяно шкоду іншим суспільним відносинам та цінностям, взятим під кримінально-правову охорону (у контексті аналізованого складу злочину – відносинами щодо здоров’я державного чи громадського діяча) або вона заподіяна особливим способом (експлуатація дітей (ст. 150 КК)).

Крім цього, з наукової точки зору, навіть з точки зору фахового юриста, неглибоким, але примітивно наглядним свідченням того, що сама лише честь і гідність державного діяча не взята під кримінально-правову охорону ч. 2 ст. 346 КК, є санкція цієї норми – позбавлення волі від 4 до 7 років.

Отож, маємо ще один висновок: кидання яйцями (обливання рідинами тощо) як в державного чи громадського діяча, так і в будь-яку фізичну особу не дотягує ні до рівня суспільної небезпечності діяння злочинного, ні не відповідає ознаці кримінальної протиправності і лежить поза рамками ч. 1 ст. 2 та ч.1 ст. 11 КК – «злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину» – та поза рамками ч. 2 ст. 1 КК для здійснення завдання захисту суспільних відносин від злочинних посягань КК визначає, «які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовують до осіб, що їх вчинили».

Отже, кваліфікація публічної образи як заподіяння шкоди фізичному здоров’ю потерпілого не узгоджується з принципом верховенства права, зокрема із такою його складовою, як правова визначеність, гарантованою в контексті кримінальної відповідальності Конституцією України (ч. 2 ст. 58 – ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення; п. 22 ст. 92 – виключно законом визначаються діяння, які є злочинами та відповідальність за них; ч.1 ст. 57 – кожному гарантується право знати свої права і обов’язки; ч. 2 ст. 19 – правоохоронні органи та їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України), а також конвенційними нормами (ст. 7 ЄКПЛ – нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом). Таким чином, притягнення до кримінальної відповідальності за факт публічної образи за ч. 2 ст. 346 КК можна розцінювати як свавілля.

Водночас, повноти картини заради, доречно звернути увагу, що хоча честь і гідність конкретних осіб не взята спеціально під охорону кримінального закону від образи, однак її публічне приниження має певні подібні ознаки з хуліганством (ст. 296 КК) як зневажливим ставленням до суспільної моральності та громадського порядку, так і певні відмінні ознаки з ним. Однак читач уже втомився, а це питання потребує окремої уваги.

Так само, для повноти картини, і щоб прискіпливий читач не дорікнув небезсторонністю автору, погляньмо на ситуацію з точки зору правового інтересу потерпілого. Вище по тексту не раз згадувалось про тілесну недоторканність. В юридичній літературі трапляються теоретичні підходи, що злочин, передбачений ст. 346 КК (насильство щодо державного чи громадського діяча) посягає на їхню особисту недоторканність. Погляд слушний, теоретично гарний, добірний, сучасний. Однак його треба правильно, не викривлено, розуміти.

Особиста недоторканність є загальновизнаною соціально-правовою цінністю, що знайшла своє закріплення у ч. 1 ст. 3 Конституції України, яка проголошує недоторканність людини в Україні найвищою соціальною цінністю, ч. 1 ст. 29 гарантує кожному право на особисту недоторканність, ч.1 ст. 64 – що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені; і нарешті ч.1 ст. 68 прописує, що кожен зобов’язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Теперішній Генпрокурор теж зазнав яєчних нападів.

У загальному розумінні «недоторканність» означає охорону від усяких посягань з боку будь-кого, закріплену в законі, або «те, що не можна псувати, знищувати, паплюжити через значимість, важливість».

Особиста недоторканність передбачає захищеність особи від будь-яких незаконних обмежень її

а) індивідуальної свободи,

б) фізичної та

в) психічної недоторканності.

Індивідуальна свобода дає можливість діяти відповідно до своїх інтересів і уявлень, створює умови для здійснення власного, індивідуального вибору, означає, що людина володіє максимальною кількістю можливостей для задоволення потреб розвитку і самовираження особистості. Фізична недоторканність фізичної особи – це гарантована законом заборона посягань на життя, здоров’я, тілесну недоторканність та статеву свободу фізичної особи. Психічна недоторканність фізичної особи забезпечується неможливістю посягати на нормальний перебіг психічних процесів.

Особиста недоторканність людини в державно організованому суспільстві має характер суб’єктивного права. Реалізація цього права є результатом дії системи (павутини) правових норм, роззосереджених у різних галузях права. Причому ця система норм передбачає не лише механізми реалізації цього суб’єктивного права, а й механізми його захисту  – можливість вимагати відповідної поведінки від фізичних та юридичних осіб, державних органів, органів місцевого самоврядування та широкого кола інших суб’єктів суспільних відносин, так і можливість вдатися до захисту цього права різними засобами юридичної відповідальності.

Таким чином, тілесна недоторканність як складова фізичної недоторканості гарантується Конституцією, регламентується й охороняється системою правових норм різних галузей права (цивільного, адміністративного, медичного тощо, про що вже йшла мова вище), однак вона не поставлена під кримінальну правову охорону, допоки посягання на неї не досягає рівня суспільної небезпечності заподіяння шкоди здоров’ю людини. Потерпілий же ж від незаконного впливу на свою тілесну недоторканність, за власним вибором, може скористатися з будь-якого передбаченого законом засобу захисту свого порушеного права (цивільного позову про захист честі й гідності, дисциплінарної скарги на дії порушника, заяви про вчинення адміністративного правопорушення (за наявності підстав)) або з комплексу усіх можливих правових засобів водночас.

Насамкінець, прочитавши написаний текст, усміхнулась: на що я витратила час? – На елементарно прості речі для кожного юриста. Читач міг сам переконатись, що питання: чи підпадає кидання яйцями в державних чи громадських діячів під юридичний склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 346 КК, не потребує ґрунтовного аналізу, застосування складних теоретичних конструкцій правил кримінально правової кваліфікації. Тому не відкидаю можливості глузування щодо цієї публікації моїх студентів, які подумають, що їхня викладачка «впала у байкарство», а колеги, напевне,  захочуть нагадати мені анекдот:

– Навіщо ви рвете газету і викидаєте обривки через вікно?

– Відлякую слонів.

– Але ж за вікном немає ніяких слонів.

– Ефективний засіб. Чи не правда ж?

Але біда в тому, що на 27-му році курсу на впровадження принципів демократії і верховенства права у незалежній Україні слони за вікном, виявляється, є! – Якщо кидання яйцями в державних діячів правоохоронні органи кваліфікують за ч. 2 ст. 346 КК України.

Тож з такою самою очевидністю, як і те, що яйця легко б’ються, випливає висновок:

або

а) є підстави сумніватись у відповідності займаним посадам за рівнем компетентності слідчих і процесуальних керівників (Національна поліція і Прокуратура України після конкурсних відборів, переатестацій, а юридичні знання профільних галузей права та основних положень їхніх наук є базовим складником професійної компетенції слідчого та прокурора),

або

б) маємо правове свавілля, у якому проглядаються ознаки притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК України)?

Третього варіанту пояснення ситуації із врученням підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 346 КК України, за жбурляння яйцями у державних діячів не бачу. Можливо, він (третій варіант) і є, лише моя професійна деформація не дозволяє бачити його. А ви його бачите? – Підкажіть.

Джерело:  Збруч.