Олеся Кравчук про особливості перекладу українською книги про Стіва Джобса

Завершено переклад українською книги про американського винахідника, комп’ютерного генія, одного із засновників компанії Apple Стіва Джобса. Контракт на видання в Україні біографії цієї унікальної людини, що написав відомий американський журналіст та письменник Волтер Айзексон, отримало видавництво «Брайт Стар Паблішинг». Враженнями від роботи над книжкою та найголовніше – від особистості Стіва Джобса, ексклюзивно для «Тернопільської Липи» поділилась одна з перекладачів, яка працювала над «Steve Jobs: A Biography», тернопільська журналістка Олеся Кравчук.

– Олесе, як так сталося, що ти взялася за перекладацьку роботу?

Мене залучила Надійка Гербіш – перекладач видавництва «Брайт Стар Паблішинг». Вона вже давно займається перекладами і зараз, до речі, в процесі роботи над біографією Джорджа Буша. Але оскільки книга про Стіва Джобса – проект, так би мовити, «нашумілий», тому, як тільки видавництво отримало права на її видання, треба було братися за це якнайшвидше. Однак переклад шестисот сторінок для однієї людини, та ще й у короткі терміни, – справа досить складна. Тому Надійці дозволили залучити інших перекладачів – Любомира Крупніцького і мене. А потім, оскільки побачили, що самі вже не встигаємо, ми взяли навіть ще одну людину – теж тернопільську журналістку Олену Третьяченко, яка зараз живе у США. Вона, до речі, нам дуже допомогла. Спочатку ж особливих термінів не назвали, а вже потім було вирішено поспішити. От ми і спішили.

До речі, коли я свого часу стажувалася на радіостанції «Голос Америки», то перший мій сюжет, який пішов в ефір, був саме про Стіва Джобса. І ось тепер – пропозиція перекладати його біографію. Такі трапляються співпадіння!

– Як тобі – професійній журналістці – було працювати із чужим текстом, адже, все таки, досить важливим є зберегти авторський стиль подачі матеріалу?

Справді, переклад – «штука» своєрідна. Як ми потім побачили в процесі роботи, у Надійки і Любчика – більш літературний стиль написання, а в мене – й справді журналістський. Хоча, чесно кажучи, сам автор книжки Айзексон – журналіст, колишній головний редактор телекомпанії CNN і редактор журналу Time. Тому він власне у такому стилі – дещо сухуватому, суто факти – й писав. І я старалася його манери притримуватися.

Важким же для мене виявилося інше – висидіти довго за комп’ютером! Адже день мій, так би мовити, Джобсом розпочинався і Джобсом закінчувався. Та й терміни «підтискали», хоча ми й закінчили десь за три тижні. А загалом, я завжди дивувалася, – як можна перекладати книжки, й ніколи не думала, що це буду робити. І чесно кажучи, було цікаво.

– Але ж, очевидно, потім буде ще якась загальна редактура тексту?

Звичайно! І насамперед, суто літературна, – для того, аби всі частини перекладів узгодити в один стиль. Ми й так намагалися уникнути такої «стильової» проблеми, перекладаючи розділи підряд: скажімо, Надійка – перший, я – другий, Любчик – третій і так далі, а не просто розділили книгу на чотири частини. Тому мені вже й самій дуже цікаво подивитися, що в результаті вийде. Звичайно, ми в ході тексту робили деякі вставки, пояснення, так звані, примітки перекладача. Думаю, це допоможе і редактору, і читачам. Траплялися деякі терміни, значення яких мені самій доводилося з’ясовувати, – про біржі, акції. От, скажімо, «options» – в контексті це біржовий термін, а не «право вибору», як можна було подумати спочатку. Так що, в багатьох моментах потрібно було глибоко вникати, щоб не помилитися. От ніби перекладаєш слово за словом, а речення із контекстом чомусь не «в’яжеться», то вже доводиться, так би мовити, з іншого боку до нього підходити.

– А які враження у тебе склалися власне від особистості Джобса, адже досі ми не настільки вже багато знали про нього, окрім певних загальновідомих фактів?

Багато хто дивися ту надихаючу промову Стіва Джобса, з якою він виступав перед студентами Стенфордського університету, – хороший, надихаючий, говорив, що має вмирати і про те, як в житті все повинно бути. Але коли читаєш його біографію, розумієш, що це взагалі не така людина, а зовсім навпаки, – складна, запальна, принципова, прискіплива. Скажімо, яку б ідею Джобсу не пропонували, він спочатку її не сприймав, – мовляв, дурниця. Та й взагалі, у спілкуванні з людьми особливо слова не підбирав і не церемонився. Але ці його риси нівелюються в порівнянні з тим, що він зробив загалом для людства. На мою думку, з його смертю світ насправді таки втратив генія! Стів Джобс завжди прагнув зробити те, чого досі не було, і його інноваційні ідеї ставали певним «проривом». Візьмемо, скажімо, ті самі сенсорні телефони з «touch-screen» – фірма Apple була першою, яка їх винайшла. А про i-Pаd, до речі, Джобс думав ще у 1980-х роках! Він завжди йшов попереду, тому цікаво подивитися, як далі розвиватиметься Apple без Джобса. Хоча він, розбудовуючи свою корпорацію, завжди говорив, що «робить це на віки і для майбутніх поколінь, бо лише заради грошей цього не варто будувати».

– То виходить, все таки, не завжди спрацьовує теорія про те, що «незамінних людей не існує»?

– Стів Джобс, переконана, все таки був незамінний. От, скажімо, в книжці описується, як він звертав увагу на деталі. Хоча, що там казати, багато хто сміявся з його ідей, дивувався, не сприймав. Наприклад, коли Джобс робив проект будівлі для студії комп’ютерної анімації Pixar, яку він свого часу купив, то запропонував посередині споруди зробити внутрішній дворик – атріум, де усі працівники мали б хоч раз на день зустрічатися. А пояснив такий задум дивною, як для нього – надзвичайно прагматичної людини, фразою. Йшлося у ній про те, що в наш цифровий час всі думають, що найкраще спілкуватися через чати чи е-мейли, але, насправді, немає нічого кращого, коли ти розмовляєш з кимось і в обговоренні тієї чи іншої теми обмінюєшся ідеями. І згодом люди, які працювали в Pixar, дійсно відчули переваги того атріуму, бо вони там й справді зустрічалися, бачилися одне з одним, а так кожен у своєму кабінеті просто би загубився. І лише Джобс до цього додумався!

А от візьмемо історію про його літак: коли Джобс пішов з Apple, а потім повернувся, із вдячністю за це йому запропонували акції компанії. Але він, замість цього, попросив літак, який був у фірми, – ну, не любив цей оригінал користуватися громадським транспортом! Отримавши такий нетрадиційний подарунок, всередині все переробив за власним смаком. І коли один із друзів Джобса, який якраз напередодні позичав йому свій літак, побачив результат втілення усіх ідей, то сказав: «Ти зробив все так, як я би хотів сам мати».

Ще один приклад. Коли Джобс був уже дуже хворим, йому мали зробити операцію. Так от, лежить він на лікарняному ліжку, вдягають йому кисневу маску, а він і каже: «Я не буду її вдягати. Принесіть мені п’ять дизайнів цієї маски, щоб міг вибрати». Лікарі ледве його переконали відмовитися від цієї ідеї. От таким був Стів Джобс принциповим щодо деталей. Словом, дивна, специфічна, але цікава особистість. І мені дуже цікаво прочитати його біографію повністю.

Але ж біографічна література – питання специфічне. Не всім подобається, що чиєсь особисте життя піддається розгляду, аналізу, препаруванню. Як ти вважаєш, книга про Джобса аналогічно сприйматиметься?

Я особисто досі читала лише дві біографії – Фаїни Раневської, оскільки знала, що ця книжка цікаво написана, та Пауло Коельо, бо мені взагалі Коельо подобається, та й це було більше інтерв’ю, аніж книга у повному розумінні цього слова.

А біографія Джобса, думаю, більше сприйматиметься саме як художня книжка, хоча в анотації до видання йшлося, що воно написане на основі інтерв’ю власне з головним її героєм та багатьма іншими. Знаю, що багато «айтішників» на неї чекають, оскільки їх надзвичайно цікавить, як же у Джобса все робилося. Разом із тим, ця книжка може стати навіть якоюсь мірою керівництвом для менеджерів, – просто, щоб подивитися на інший стиль управління. Коли перекладала, навіть я багато речей із власним досвідом порівнювала, адже сама свого часу працювала редактором у газеті і мала у своєму підпорядкуванні людей. От, скажімо, Джобс прагнув до ідеальності й вимагав цього від себе та своїх працівників. Я не кажу, що теж ставила таку мету, однак, зрозуміло, що коли від себе чогось вимагаєш, то хотітимеш аналогічного й від інших. Але в біографії Джобса показано, ще й як це інші сприймають. Тобто, має бути якийсь баланс, напевно. І, очевидно, коли читаєш історію про чиєсь життя, багато ситуацій все одно «приміряєш» на себе.