Політичний мазохізм або Сушіть весла! Приплили…

Не так давно відзначали день народження нашого славного земляка фон Захер-Мазоха.

До чого це я?

А до того, що читаючи деякі статті з коментарями до них переконуюся у палкій нашій (я не виняток) прихильності світоглядній позиції пана Леопольда. Любимо ми ту справу. Маю на увазі – мазохізм. Любимо гучно постогнати під канчуками, з піною на вустах прохарчати від стискання паска довкола шиї чи вереском зайтись від знущань над тими, кого шануємо. І отримувати від того задоволення. Якесь незрозуміле, протиприродне, підсвідоме, але задоволення. І найбільше нас тішить, коли це все ми робимо самі з собою.

Віддавши данину ліриці, якої так не любить один «свобідний фізик», перейдемо до прози життя. Знов таки, не хочу виглядати, такою собі, містечковою Кассандрою чи «крутим» аналітиком, але від аналізу нашої сірої буденності не відвертітись.

А вона така. Першим дзвіночком безхребетності «об’єднаної» доморощеної опозиції стали вибори у Вишневому, другим – Обухівські. Чекати третього? Чи третім стануть вже вибори у Верховну Раду? Здається мені, ще київськими потішимося.

Важко не помітити, що подібний стан речей – загальна тенденція. Тернопільщина – не виняток. Можливо, навіть, – яскравий приклад. Хтось дорікнув мене за попередній допис, що не дослідив ситуації у провладній команді. Очевидно, читач був неуважний. Присвячено цьому питанню цілий абзац. Проте…

Не знаю вже вкотре, повторюсь. Не варто перейматись проблемами владної команди. Там існує порядок. Він може подобатись чи не подобатись, але він існує. Саме тому, питання прізвищ у цьому порядку не відіграє суттєвої ролі. Погоджуся лише з тим, що йде напрацювання методів та засобів досягнення бажаного результату. З пробними кульками у вигляді героїв-аграріїв, аматорів водного спорту, банкірів, олігархів та місцевих партійних побратимів з посестрами. Паралельно прослідковуються шанси «незалежних» кандидатів, як то «зальотно-місцевих» олігархів-нафтовиків та подільських «велетів» духу.

Не втомлюсь нагадати – не у конкретних прізвищах справа. Влада має ПРОГРАМУ, має виписаний не останніми дурнями сценарій дійства з деталізацією ролей, аж до масовки. У влади є і другий, і третій склад акторів. Взаємозамінність відпрацьована до автоматизму. Більше того, кожен інший склад трупи володіє лише йому притаманною родзинкою. І це – виграшно.

Що може запропонувати опозиція? Харизматичних лідерів? Ні! Бодай якусь притомну програму дій, що йде далі за гасло: «Геть владу!»? Також – ні!  Опозиції нічого протиставити! Як не печально це звучить.

Вчергове нас силують повірити пустопорожньому базіканню чергових «опозиціонерів». А в разі поразки, що найбільш ймовірно, виходити на вулиці з верескливими завиваннями про чергову «фальсифікацію».

Хтось з колег сказав одну дуже цінну річ. За такої опозиції влада може бути спокійною. Бо та «опозиція» сама себе передушить. Просто – не заважати.

Олег Мартинюк, ІАГ «Фокус»