Ігор Крочак: «Історію Майдану аналізуватимуть упродовж століть»

У Тернопільській гімназії імені Івана Франка відбулася зустріч із учасниками Революції гідності. Серед запрошених гостей був фотограф, військовий історик і журналіст, член УНА-УНСО, Спілки офіцерів України Ігор Крочак. На Майдані 2013—2014 років він зробив понад 16 тисяч світлин, які зберігаються в його особистому та частково в обласному Державному архівах. Про Революцію гідності очима Ігоря Крочака — далі в інтерв’ю.

— З чого почався для вас Майдан? Яими є ваші перші фотографії, відзняті під час Революції гідності?

— Я поїхав до Києва ще на початку Євромайдану, коли студенти висловили протест проти призупинення процесу підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Фотографував мітинг, який відбувся увечері. Є дуже цікаві знімки з прапором Євросоюзу та з написами «Європейська Україна». Саме тоді силовики почали перші спроби щодо витіснення студентів. Я фотографував усе. Пригадую, що виїхав о першій годині ночі. Коли доїхав до Тернополя, в усіх ЗМІ головною темою були події Майдану. Побиття студентів сколихнуло всю країну. Таких дій ніхто не очікував. Я одразу завантажив фотографії на комп’ютер і поїхав назад до столиці.

— У вашому доробку близько 16 тисяч світлин з Майдану. За яким принципом систематизуєте їх?

— Є певні хронологічні рамки подій Майдану. Саме за таким принципом і, звичайно, в міру свого перебування там систематизую фотоматеріали — штурм Українського дому на вулиці Грушевського, Київради, Жовтневого палацу, розстріли на Інститутській, тернопільський Майдан… Є цікаві фотомиті, наприклад, як заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд прибула на майдан Незалежності; як Надзвичайний та Повноважний Посол США в Україні Джеффрі Пайєтт разом із представниками однієї з сотень Майдану прямував до Верховної Ради, це було вже після перемоги, коли сотні Євромайдану взяли ВР під охорону. Окремо відбираю фото, в яких бачу високий рівень художньо-професійної майстерності. Такі світлини зберігаю в іншій папці.

— Які особливості підготовки фотографій для передавання в Державний архів?

— Усі світлини є в моєму особистому архіві. Що стосується державного зберігання, для цього потрібно текстово описати кожне фото, підготувати не тільки їхній електронний, а й паперовий, тобто роздрукований варіант. Я практично не мав для цього часу. Після Майдану почалася війна, я поїхав на схід. Найбільш значущі фотографії і те, що я встиг описати відповідно до вимог оформлення для державного зберігання, передав в обласний архів. Щороку там організовують мою фотовиставку.

— На ваших світлинах зафіксовано віче «За європейську Україну» та інші важливі фрагменти історії місцевого Майдану. Коли переглядаєте свій архів, які світлини видаються найбільш важливими для історії?

— Найважливіше в тернопільському Майдані було те, що тут першими почали виходити на майдан з різних вищих освітніх закладів. Студенти усіх місцевих університетів були присутні. Важливо було передати масовість, але ще цікавіше — показати людей. У моєму архіві є фото Олександра Башти, якого, на жаль, немає вже в живих; безліч портретів людей, котрі вийшли захищати гідність своєї країни.

Я до Києва їздив постійно. По-різному виходило — ночував у пресцентрі, в знайомих, у редакції газети, в наметі… В таких умовах швидко втомлюєшся. За п’ять-шість днів, відзнявши матеріал, приїжджав до Тернополя, завантажував усі фотографії на комп’ютер, кілька днів відпочивав удома. За цей час знімав і тут. Фактично усі ці чотири місяці, поки тривали революційні події, постійно був на Майдані, то на київському, то на тернопільському. Навіть на Різдво був у Києві.

— Якою технікою фотографували Майдан? Чи є фотоапарат, який ви називаєте «майданівським»?

— В основному знімав фотоапаратами марки Nikon — це D 200, D 50, D 70. Плюс мав цілу лінійку об’єктивів — 10 штук, всі різного призначення. Головним фотоапаратом був Nikon D 200. Це професійна камера, найвища за класом з тих трьох, які я мав. Як правило, брав дві камери. Бо був мороз, протистояння… Коли знімаєш у таких екстремальних умовах, на зміну об’єктива немає часу. Тому на один фотоапарат береться ширококутний, ним знімаєш ближнє від себе коло, а іншим фотоапаратом з телеоб’єктивом — те, що відбувається далеко. Дві фотокамери постійно мають бути напоготові.

— Ви були на Майдані в Києві у час протистоянь. Які особливості роботи фотографа під час таких подій?

— Я працював як журналіст під час становлення незалежної Литовської Республіки, був на місці подій. Там були протистояння, втрати… Як кореспондент і фотожурналіст висвітлював Революцію на граніті й Помаранчеву революцію. Дуже допоміг цей досвід, а також підготовка, яку я пройшов у Львівському військовому училищі. Там викладали професійні військові журналісти, які працювали на Близькому Сході під час воєнних конфліктів. Вони багато чого навчили. Я знав, які дані є найважливішими. Мені були добре відомі головні принципи роботи під час екстремальної зйомки. Завжди треба пам’ятати, що об’єктив фотокамери схожий на снайперську гвинтівку. Тому коли піднімаєш фотоапарат, швидко робиш знімки і одразу ховаєшся. Для переміщення з одного місця в інше обираєш ракурс для зйомки, але не забуваєш про свою безпеку.

— Які світлини з вашого архіву найбільше передають дух Майдану?

— Фотографії, відзняті 20 лютого. Коли почалися розстріли на Інститутській, я зняв помаранчевий жилет, на якому було написано «Преса». Бо яскравий колір привертав увагу. Почав зйомки, перебігаючи від одного укриття до іншого, ховався за рекламними банерами. Швидко робив серії кадрів. Фотоапарат може відзняти шість кадрів за секунду. Працював за таким принципом — зробив серію світлин і далі продовжував фотографувати. Є фото про побут майданівців, що також важливо зберігати. Загалом усі матеріали цінні. Це наша сучасна історія, яку досліджуватимуть і аналізуватимуть упродовж століть.

— Кого вважаєте символом Революції гідності?

— Андрія Дрьоміна («Світляка»), який після початку російсько-української війни пішов воювати на схід у складі батальйону «Азов». Він загинув у зоні АТО. «Світляк» на київському Майдані, можна сказати, був «прописаний». Якщо я приїжджав частіше додому, бо треба було хоча б апаратуру поміняти, то він перебував там 15—20 днів поспіль. Коли я повертався до Києва, він розповідав: у нас та барикада посунулася на стільки-то, а та залишається на місці… Всі останні новини щодо оперативної обстановки докладно знав. Є багато особистостей, без згадування котрих неможливо говорити про Майдан — керівник обласної організації УНСО Юрій Симчишин; волонтерка, письменниця, громадська діячка Лілія Мусіхіна, депутат Тернопільської міської, обласної рад, військовик, громадський діяч Володимир Стаюра, якого не стало у 2017 році; мій щирий колега по цеху журналістики Віктор Гурняк, якого теж уже немає… Ми з Віктором навіть декотрими кадрами обмінялися, наприклад фотозйомками присутності Вікторії Нуланд у Києві на Майдані. Ці та безліч інших людей доклали багато зусиль для перемоги у переломних, революційних подіях. Впевнений, усі вони залишаться в історії.

Спілкувалася Тамта ҐУҐУШВІЛІ.

На світлині: фотографи Гліб ГАРАНИЧ та Ігор КРОЧАК на Майдані.

Фото надав Ігор КРОЧАК.

Вільне життя

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *