Чому переробникам дістаються вершки, а селянам – гноївка?

Вибрати зерно з полови, а точніше – розібратись, чому виробники молока залишаються у збитках, а вершки та сметанка «осідають» у кишенях переробників, намагались учасники наради в обласній держадміністрації – товаровиробники, переробними, представники торгівлі. Арбітром же виступила влада.

Ситуація не зрозуміла, якщо зважати на запевнення губернатора Валентина Хоптяна, що ніби з його появою на Тернопільщині корови почали одразу плодитись і доїтись із шаленою швидкістю.

«У нас щорічно, починаючи з 1990-х років минулого століття, знижувалось як поголів’я, так і обсяги збору, а відповідно – переробка і виробництво молокопродуктів, – зазначив на нараді заступник голови облдержадміністрації Василь Гецько. – Лише у 2011 році вдалось переламати ситуацію з поголів’ям. І вперше за роки Незалежності ми мали зростання поголів’я ВРХ на 10% і на 5,5% – корів.  Одночасно зафіксували рентабельність як виробництва молока, так і переробки молокопереробними підприємствами. Очевидно, що цінова політика, що була на ринку, задовольняла всіх. Однак уже в січні цього року ми стикнулись із негативними тенденціями, які можуть призвести до вирізання поголів’я великої рогатої худоби, у першу чергу – корів».

Здавалось би, все зрозуміло: з початку року заготівельники почали дешевше платити за молоко виробникам, відтак бабці у селі на кожному літрі втрачають по 50 коп., а сільгоспвиробники – 35 коп. Водночас у торговельній мережі ціни на молочко вкотре підвищились. «І це не кінець, попереджають виробники, враховуючи регулярні підвищення ціни на газ, електроенергію, паливно-мастильні матеріали, ціни на молокопродукцію й надалі зростатимуть». Ще трохи, і українцям таки доведеться задовольнятись молоком, що не скисає по півроку, мастити хліб пальмовою олією, а в борщ кидати сметанковий продукт.

Чому молочні ріки дешевші за воду у річці?

Минулого року область виробила 400 тис. тонн молока. Разом з тим, з майже 200 тис. тонн молока, що надійшли на наші молокозаводи, понад 60% закуплено у виробників сусідніх областей. А це зайві витрати. Не дивно, що з дев’яти молокопереробних підприємств області шість працювали зі збитками. Загальний прибуток становив 10,6 млн. грн., а рентабельність – 2-3%. У поточному році ситуація повторюється. За 2 місяці поточного року молокозаводами закуплено у місцевих виробників лише 35% молока, повідомив начальник головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Андрій Хома, коротко характеризуючи ситуацію на цьому ринку. Місцевим виробникам доводиться шукати ринки збуту молока за межами області з декількох причин, але в основному тому, що «чужі» платять більше. Отож ціна питання – саме у ціні. На переконання голови правління ПрАТ «Тернопільський молокозавод» Віталія Ковальчука, літр сирого молока сьогодні не може коштувати дорожче, ніж 3,30 грн., натомість найстаріший господарник Тернопільщини Антон Білик вважає: молоко вищого ґатунку  повинно коштувати 4,30-4,50 грн., 1-го ґатунку – не менше 3,80 грн., інакше виробництво не рентабельне.

«Зрозуміло: ми би хотіли продати дорожче, а ви – купити дешевше. Але є межа. Якщо буде стабільна ціна, ми зможемо прораховувати, коли окупляться наші інвестиційні проекти, – підкреслив голова обласного об’єднання сільгосппідприємств, керівник товариства «Бучачагрохлібпром» і, власне, піонер у розвитку молочної справи Петро Гадз. – Від народженого теляти і до корови потрібно витратити 18-20 тис. грн. – стільки коштує технологія вирощування, аж поки вона народить інше телятко і дасть молоко. Це інвестиції на 3 роки. Ви (переробники – авт.) плачете, що вам місяць торгівля не віддає грошей чи на тверді сири треба півроку чекати, поки вони дозріють. А ми чекаємо 3 роки на корову, але у серпні оремо, збираємо і закладаємо корми, щоб завжди був запас. Тим часом дорожчає дизпаливо, техніка, будматеріали, електроенергія. А молоко як коштувало 3,50 грн. три роки тому, так і коштує сьогодні. Чому літр молока прирівнюють до літра води, а не бензину чи солярки? Вже навіть не йдеться про те, що на заході агросектору йдуть солідні державні дотації».

Тим часом 2011 рік товариство закінчило з мінусовою рентабельністю, при цьому вклавши 40 млн. грн. та відкривши 4 молочні комплекси. Причина проста: витрати на будівництво та реконструкцію тваринницьких приміщень не повертаються  виробництвом молока. На жаль, за підсумками річної діяльності більшість агропідприємств опинились у тупику, а рентабельність ледве сягає 2-5%, але здебільшого взагалі мінусова.

Ще у гіршому становищі опинилось населення – у них молокопереробні підприємства закуповують молоко по 1,80-2 грн. за літр. При цьому 85% молока в області  виробляє населення. Жінка в селі від корови має прибуток 500-700 грн. за місяць. «Скажіть, хто візьметься за такий бізнес, коли витрати йдуть щодня і кожного дня потрібно по коліна у гної в хліві прибирати», – охарактеризував ситуацію Андрій Хома. Відтак, по суті, село стало інвестором молокозаводів, а ті й далі шукають свій зиск.

Свій до свого по… чуже?

«Я хотів би почути від керівників молокопереробних підприємств, чому їхні підприємства реалізують продукцію торговельним закладам не за прямими угодами, а через посередників? – звернувся до директорів молокозаводів Василь Гецько. –Підприємство наймає дистриб’ютора-підприємця, а той вже від свого імені укладає договори, а далі йде «нал» (готівка – авт.). Під одну накладну підставляються інші товари. Таким чином йде ухиляння від податків».

Є чимало питань і до представників торгівлі. Сьогодні на молокопереробних підприємствах назбирались значні залишки нереалізованої готової продукції. Скажімо, якщо на 1 березня залишки вершкового масла становили 154 тонни, твердих сирів – 205, а сухого молока – 127 тонн на загальну суму 16 млн. грн., то на 22 березня ц.р. залишки сягали відповідно 297 тонн, 660 тонн і 203 тонни вартістю  майже 50 млн. грн. Певною мірою, свої «5 копійок» вставила і Росія. Водночас «посприяли» і сусіди. Через насичення прилавків молокопродукцією з Волині, Львівщини, Київщини, Рівненщини, Миколаївщини торгових марок «Комо», «Молочна родина», «Слов’яночка», «Повна чаша» тернопільські молочарні не можуть реалізувати своє. Зокрема, товариство «Кременецьке молоко» в межах області продає лише 3% своєї продукції, Борщівський сирзавод – 10%, «Альма-віта» – менше 16%, Бучацький та Чортківський сирзаводи знайшли свого споживача (96-97%) у сусідів і лише «Молокія» 35% своєї продукції продає безпосередньо на Тернопільщині, хоча вона дорожча за аналогічну у конкурентів.

«Я вперше зіткнулась, що споживачі так активно підтримують місцевого виробника, – зізналась представник компанії «Novus-Україна» Наталія Щеголевська. – Може тому, що вони на цій продукції виросли. На 90% продається тернопільська продукція, а донецьке і київське викладаємо, щоб полиці не були порожніми.

Водночас болючим питанням лишається стан розрахунків за реалізовану продукцію. У роздрібній торгівлі молочна продукція реалізовується щодня, однак борг перед «білими» виробниками сягнув понад 10 млн. грн. Заклади торгівлі з підприємствами не розраховуються по 40 днів. Так, тернопільській «Молокії», яка виготовляє продукцію короткого терміну придатності, торгівля заборгувала майже 8 млн. 500 тис. грн., причому третину коштів не виплачується уже понад 40 днів. Аналогічно й щодо інших виробників.

«У влади є важелі як для закладів торгівлі примусити розраховуватись вчасно, так і для виробників купувати 100% молоко наших виробників, – чітко наголосив Андрій Хома. – 10 років тому ми обходились без «Сільпо» та інших торгових компаній. Якщо ввійшли в нашу область, то працюйте як партнери».

«Сірі» схеми молочних річок

За даними управління торгівлі, минулого року в області було реалізовано молочної продукції на суму 18 млн. грн. «Не вірю, що стільки. Поділіть на кількість населення, – порадив Василь Гецько, – а молокопродукцію беруть у першу чергу».

Відтак правоохоронним органам та контролюючим структурам доручено постійно перевіряти прозорість «білих» виробників та взагалі всі надходження молокопродукції у регіон. І почали з вершків, точніше – з масла та спредів. «Ветеринарна служба починає конкретно вивчати цю проблему. Ми будемо вивчати продукцію не лише наших виробників, а й всього, що продається у торговій мережі. Є простий механізм – Асоціація захисту прав споживачів робить контрольну закупку і передає у Львівський науково-дослідний інститут. Повірте: за декілька годин можна буде мати чітку характеристику щодо кількості тваринного жиру в одиниці продукції, – запевнив начальник обласного управління ветеринарної медицини Зиновій Крушельницькій. – При негативних результатах за 24 години цього продукту не буде в Тернопільській області». Разом з тим, головний ветеринар області порадив сфері торгівлі вимагати сертифікати якості і всі супровідні документи.

Держава – головний порушник

Вважають переробники молока, і саме уряд (варто визнати, не лише чинний, а й попередні) «попрацював», аби відкрити зелене світло «сірому ринку» контрафактної продукції з тієї ж Польщі. Навіть на даній нараді розмова почалась із погроз, мовляв, не будете більше платити за молоко, водночас «заморозивши» вартість молокопродукції у торгівлі, он на кордоні стоять фури з молоком, чекають тільки команди – і польські молочні річки заполонять українські прилавки.

«Біда наша почалась тоді, коли наш міністр поїхав у Білорусь і уклав контракт на постачання білоруської продукції. Вже восени 2011-го білоруське масло почали завозити навіть не машинами – ешелонами, і воно на 8-10 грн. за кілограм дешевше, ніж собівартість нашого, – не витримала директор ТОВ «Кременецьке молоко» Марія Затворна. – Донедавна ми щодня постачали у Луцьк свою продукцію, але зараз місто завалено білоруськими маслом, молоком, сирами. Вже і в Тернополі відкрили два магазини білоруської продукції, а як мені завезти кременецьке масло у Білорусь, щоб там продавати? Завозиться продукція з-за кордону, щоб нас поставити на коліна».

Натомість щодня в країну йде польський контрабандний сир, не обкладений жодними податками, а продають його, заклеївши етикетками вітчизняних виробників. Це і є однакові умови для всіх виробників?

Понад дві години тривала дискусія. Але лише Віталій Ковальчук запропонував зафіксувати усім учасникам ринку ввести єдину річну ціну з обов’язковими штрафними санкціями за порушення угоди. Штраф – у розмірі вартості мінімум 10% річного обсягу заготівлі молока. Це дасть 3-4% рентабельності. Влітку виграють виробники, взимку – переробники: «Але ціна має бути нормальною європейською, а не українською. І ми тоді протягом року будемо думати: одні – як підвищити надої, а ми – покращити виробництво». Але аграрії та влада не погодились і зовсім не по-ринковому пообіцяли «знайти важелі впливу»….

Жанна Попович, «Номер один»