Найбільше храмів – на Тернопільщині

Селяни не відбудовували замків, але берегли церкви та каплиці

Не тільки третина вітчизняних замків, напевне, стільки ж культових споруд залишилось донині на Галичині. Історію Тернопільщини можна вивчати по церквах. Недарма наш край називають маленьким Єрусалимом. Адже навіть  у найтяжчі часи архітектори, зодчі і просто народні умільці зводили неперевершеної краси храми, церкви, каплиці. І у лиху годину селяни рятували насамперед не живність із власного хліва, а церковні реліквії – ікони, книги, дзвони.

 

 

Храм Господній – врата раю

Найдавнішою культовою спорудою області історики вважають церкву Св. Миколая у с. Збручанське Борщівського району. Побудована у ХІІ-ХІV ст., як усі давні споруди,  вона була не лише культовою, а й захищала людей у часи лихоліть.

Храм Вознесіння Христового (1530 р.) побудований у Вишнівці Збаразького району за часів князювання Івана Вишневецького. У крипті церкви поховані православні князі Вишневецькі, які володіли містечком з ХV по ХVІІІ ст. Церква відома ще й тому, що саме тут у 1604 р. відбулися пишні заручини Лжедмитрія І та польської аристократки Марини Мнішек.

Оберегом Тернополя здавна є церква Різдва Христового, розташована просто у серці Тернополя (у просторіччі відома як «зелена»). Вперше про неї згадується у грамоті короля Сигізмунда-Августа від 6 липня 1566 р. Сучасний вигляд храму – це зразок подільської архітектурної школи ХVІІ ст. До речі, у храмі знаходиться чудотворна ікона Тернопільської Божої Матері.

Загалом Тернопіль пишається трьома перлинами. Крім, ясна річ, катедри, як не згадати про церкву Воздвиження Чесного Хреста (Надставну), споруджену на початку ХVІ ст. на фундаменті давнього храму, історія якого сягає часів України-Руси. Історики вважають її найдавнішою місцевою святинею (ймовірно, її зведення датується 1540 р. – роком заснування Тернополя). В архітектурі церкви чітко простежуються староукраїнські будівельні традиції.

Серед визначних пам’яток архітектури особливої уваги заслуговує Спасо-Преображенська церква у Збаражі, визнана пам’яткою архітектури національного значення. Історики припускають, що під час облоги Збаража козаками в липні 1649 р. церкву відвідав Богдан Хмельницький. За свідченням Пилипа Орлика, у Спаському монастирі бував і гетьман Іван Мазепа.

У с. Жабиня Зборівського району збереглась оборонна церква Вознесіння Христового. Над входом на камені-моноліті староукраїнською мовою зроблено напис: «Священиком Жабинським Михайлом перероблено Дім Божий Р.Б. 1636 р.».

Церква Св. Іоанна Милостивого збудована 1623 р. в селі Малі Загайці Шумського району. Колись тут був монастир, який благословив київський митрополит Петро Могила. Монастирський архів і бібліотека містили надзвичайно цінні книги та рукописи. Одним із найбільших раритетів була Біблія першого слов’янського видання, надрукована в Острозі 1581 р. Книга зберігалась тут до 1914 р.

Церква Св. Миколая у Бучачі збудована 1610 р. Вона має оборонний характер. В архітектурі помітно вплив візантійського храмового будівництва. Тут зберігся унікальний іконостас. До найбільших скарбів храму належить ікона «Богородиця» (ХVІ ст.), свого часу привезена Марією Могилянкою – дружиною фундатора храму князя Стефана Потоцького. Неабиякою цінністю є і ікона «Покрова» (ХVІІ ст.) та визначна пам’ятка декоративно-ужиткового мистецтва – різьблена чаша 1656 р.

Костел Пресвятої Трійці у Підгайцях возвели у 1634 р. на місці храму, знищеного пожежею у 1463 р. Це оригінальний зразок синтезу різних архітектурних напрямів. Поблизу розташована церква Успіння Пресвятої Богородиці (1650-1653 рр.), яка виконувала й оборонне значення.

А от Чорткову стародавньої казковості та витонченості надає Домініканський костел,  зведений у 1610 р. та перебудований на початку ХХ ст.

Особливою самобутністю вирізняється храм Св. Трійці (1730 р.) у Стіжку Шумського району. Насамперед церква розташована високо на горі (горі Св. Трійці), і лише двічі на рік, на Великдень і Трійцю, відкривають та правлять службу. Храм входив у комплекс фортеці Данилів град і було його збудовано під час князівських міжусобиць, але найбільше він прислужився під час монголо-татарської навали. Саме Данилів град поряд із ще одним замком у Стіжку, а також у Кременці і Холмі стали чотирма фортецями, які ординці не змогли подолати і виконати свою обіцянку дійти до останнього моря – Атлантичного узбережжя Західної Європи. Так на Волині зупинили орду і фактично врятували Європу від загарбання. Цікаво, що монголи не забули образи і пізніше змусили князів Данила і Василька Романовичів зруйнувати замки, бо  інакше погрожували знищити всі села і міста у державі.

Князі змушені були розібрати укріплення, але давній храм у Стіжку залишився і стоїть досі. В середньовічні часи про церкву Святої Трійці особливо дбав святий Іов Почаївський.

У Чорткові можна побачити один із найдавніших дерев’яних храмів на Поділлі –Успенську церкву (1635 р.). Цей тридільний храм із високою дзвіницею є пам’яткою архітектури та охороняється державою.

Унікальний витвір української дерев’яної архітектури – Вознесенська церква (1717 р.)  у передмісті Чорткова. Народні умільці спорудили її без жодного цвяха. Серед храмів області церква славиться одним із найгарніших іконостасів.

Хоча не Хмельницький дарував, Кучма позолотив іконостас

На завершення як не згадати про старовинну дерев’яну церкву Іоанна Богослова, побудовану 1744 р. в селі Скорики Підволочиського району. Храм визнано пам’яткою архітектури національного значення та внесено до переліку пам’яток охорони ЮНЕСКО.

За місцевими легендами, розповів Герой України, директор товариства «Україна» у селі Скорики Підволочиського району Олег Крижовачук, іконостас церкві подарував Богдан Хмельницький, коли із військом ішов на Зборів. Гетьман тут помолився та висповідався, і йому так сподобалась церква, що він послав козаків, щоб привезли з Візантії іконостас.

«Іконостас довший час був схований в селян у стодолі неподалік від церкви, – пригадує місцевий священик отець Степан Кебало. – За часів Незалежності його повернули. А коли на початку 2000-х років до нас приїхав тодішній Президент України Леонід Кучма, йому показали церкву і попросили: гетьман подарував, не погано було б, аби іконостас заблищав».

І Леонід Кучма виділив 156 тис. грн. на позолоту.

«На Тернопільщині багато іконостасів, але це чи не єдиний, професійно відреставрований наприкінці 1980-х– на початку 1990-х львівськими реставратори іконопису та живопису, – зазначив начальник відділу управління містобудування та архітектури Тернопільської облдержадміністрації Ярослав Пелехатий. –

Як правило, нині за реставрацію беруться художники, не маючи кваліфікації реставратора. Вони вміють малювати, але не вміють професійно укріпити старий живопис, виконати реставрацію. Відтак просто ґрунтують, перемальовують чи підмальовують, таким чином завдають шкоди автентичному живопису, псують старі іконостаси».

Науковець погоджується: церква Іоанна Богослова – унікальна, але найбільш унікальний іконостас, він рідкісний.

«Церква згадується у старих шематизмах (церковні списки – автор) ще у ХVІІ ст. Проте архівних джерел мало, але багато ходить легенд. Наскільки я володію архівними даними, теперішній іконостас не має прямого відношення до Богдана Хмельницького. Скоріше за все, був інший іконостас, подарований Хмельницьким, але до нашого часу він не зберігся. Теперішній іконостас виготовлено майже на 100 років пізніше після походів Богдана Хмельницького. Тим не менше, він має надзвичайно велику цінність: виконаний на професійному рівні у класичному українському бароковому стилі. Цей стиль найбільш характерний для українських церков.

Документально зафіксовано, що будівництво церкви завершено десь у 1744 році. Приблизно у той період і був створений іконостас. Усі ікони написані на початку ХVІІ ст. одним майстром. Але додаткові збоку висіли  інші, більш старовинні (зокрема, там ще був «Страшний суд»), виконані в іншому стилі. Вони походили з тої первісної давньої церкви.

Дерев’яні церкви швидше руйнуються – горять, якщо дах затікає, починають гнити. У документах десь 1930-х років згадувалось, що церква перебуває в дуже поганому стані і її навіть хотіли розбирати, – продовжує пан Ярослав. – Тоді у Скорики приїжджала спеціальна комісія і вирішила не розбирати, а укріпити церкву. У вона була скріплена металевими штабами та стяжками, щоб не завалилась, також  перекрили дах. У радянські часи в ній знаходився склад, а потім якийсь музей. Пізніше, у 1987 році, працівники тодішнього колгоспу «Україна» замовили реставрацію».

Завершуючи розмову, експерт нагадав, що в останній період знову почастішали крадіжки з церков, зокрема у Шумському та Кременецькому районах пограбовано іконостаси. І тут без «наводки» не обійшлось

«Мала бути завершена інвентаризація творів мистецтв, що знаходяться у церквах і храмах. На початку року міліція вилучила 50 крадених ікон, але немає описів та фото фіксації, де вони зберігались. Тобто немає документального підтвердження, що ікона належить саме тій чи іншій культовій споруді, – наголосив Ярослав Пелехатий. – Щоб провести інвентаризацію, потрібен транспорт, пальне, гроші на відрядження. Але головне – залучити спеціалістів. До речі, фахівців такого рівня в області не багато – чоловік п’ять-сім».

…Лише у старовинних сільських церквах сьогодні залишились старовинні ікони-шедеври. Сторіччями вони рятували та зцілювали. Може, надійшла наша черга відреставрувати-зцілити їх та захистити від заздрісного ока?

Жанна Попович, «Номер один»