Скільки коштують у Тернополі людські душі або Чому священики не хочуть “сповідатись”
Близько року тому знайома розповіла мені шокуючу історію. У маленькому районному центрі, де фактично всі люди між собою знайомі, мати трьох дітей захворіла на рак. Сусіди почали збирати гроші, аби допомогти їй вилікуватися. Однак лікування – дороге, а у всіх є власні проблеми, то ж вирішили звернутися до церкви, прихожанкою якої була пані Марія (назвемо її так). Та отримати допомогу у святині не вдалося: «Та ви що, ми коли починаємо про гроші говорити, то люди відвертаються, виходять з церкви, – сказали там, – І, взагалі, ми зараз збираємо на ремонт…». Звісно ж, ніхто не винен в тому, що хвороба жінку переборола, вона померла. Однак виникло логічне запитання: невже ті всі пожертви, які несуть парафіяни до храмів, йдуть лише на ремонти? Невже людські життя у церкві котуються дешевше, аніж нова фреска чи «павук»?
«Покликання Церкви – спасіння людських душ, а не допомога нужденним»
– Священик не може мати священство за хобі – він також мусить за щось жити. Господь ж бачить наскільки ревним є отець, і ніколи не залишить його голодним.
Так, я згідний, існують випадки із зловживаннями, стосовно вашого випадку я навіть здогадуюся, про кого йде мова. Безумовно, священик вчинив невірно, і, в цьому випадку, має великий гріх. Цілком ймовірно, що церква могла надати допомогу. Однак для цього необхідно було надати довідки від лікарів, адже, повірте, дуже часто довірливістю священнослужителів користуються нечесні люди, шахраї.
Крім того, якщо є довідки про хворобу, то в церквах проводиться збір коштів під час служби або ставляться спеціальні скриньки для пожертв для хворої людини. Люди доволі охоче відгукуються, допомагають, хто як може. Є у нас парафії, які вже мають власні напрямки, над якими працюють постійно: дитячі будинки, лікарні. Тож якщо церква ще бере на себе певні соціальні функції – це лише вітається.
Якщо ж дивитися з іншого боку, то основна функція Церкви – це спасіння людських душ, а не матеріальна допомога нужденним. Стосовно того, які зарплатні у священиків – однозначної відповіді я не можу дати, адже все залежить від конкретного випадку, від парафії, від місцевості. Зарплатню призначає громада парафії, укладаючи трудовий договір із священнослужителем. Іноді єпархія може звернутися до громади з проханням про підвищення виплати, адже часто священикам доводиться служити на двох-трьох парафіях, щоб мати можливість прожити. Не рідкістю є й таке, що священики змушені працювати на якійсь «світській» роботі, щоб могти забезпечити власні родини.
Стосовно витрат , які має церква, то вони є також чималими, адже з боку держави ми підтримки не маємо. То ж зарплатні отримують не лише священики, але й бухгалтери, дяки, та інші люди, які працюють на церкву. Також доводиться оплачувати комунальні послуги, а суми тут виходять чималі, адже «поблажок» ту нам також ніхто не дає. Як каже один мій знайомий, податкова дивиться на Церкву, як на підприємство, яке надає релігійні послуги, – розповідає Владика Нестор.
«Священик не повинен бути біднішим за інших людей»
Зауважимо, що священнослужителів, які не знічуються у відповідь на питання «Скільки ви заробляєте» – немає, фактично ніхто не розповідає про «церковні» гроші. З-поміж усіх знайомих отців, нам вдалося розшукати лише єдиного, який розповів власне бачення ситуації, так би мовити, зсередини. Отець Роман, який служить в Церкві Різдва Пресвятої Богородиці, пояснив, що церковні витрати – не такі вже й малі.
– Більшість храмів сьогодні перебуває у стані реконструкції або будівництва, – розповідає він, – у нашому храмі цього року здійснюють розпис. Я отримую зарплатню у розмірі півтори тисячі гривень, але, зауважте, регенти та священики сплачують страхування та внески до Пенсійного фонду. Церква ж сплачує податок у розмірі 1 700 гривень щомісяця. Зауважу, що православна церква звільнена від такого податку, а ми (українська греко-католицька церква) – сплачуємо. Опалення, освітлення «виносять» з церковної казни 6-7 тисяч гривень щомісяця у холодну пору року. Жодних поблажок з боку держави ми не маємо.
Взагалі, церковними коштами розпоряджається громада, яка призначає бухгалтера, а він веде документацію, в якій зазначені всі видатки та прибутки церкви.
Стосовно вище приведеної ситуації, то в такому випадку священик мав би зініціювати створення спеціальної скриньки на допомогу хворій жінці, щоб люди могли допомогти їй фінансово. Але перед цим родичі мали б подати всі необхідні медичні заключення, які підтверджують хворобу. На жаль, активно допомогти ми не можемо, бо також зараз перебуваємо в процесі ремонту. Однак, якщо є дійсно потреба, то можна поставити скриньки для пожертв для конкретної людини. І вже парафіяни в церкві вирішать – класти гроші у скриньку для пожертв на церкву, чи в ту, яка створена для хворого, адже священик під час служби оголошує про даний випадок.
На запитання про те, як розподіляється надлишок коштів, які накопичуються у церковній казні протягом різдвяних чи великодніх свят, або, приміром в дні Водохреща, отець Роман пояснив: їх також витрачають на потреби церкви.
– Російська православна церква звільнена від ПДВ, нашій українській греко-католицькій таких поблажок не дають. Тож затирати в нас дуже великі.
На запитання про те, як реагують «рядові» священики на предмети розкоші у релігійних «старійшин», отець пояснив:
– Хто сказав, що священик має бути біднішим від інших людей? Він також має мати житло, автомобіль… Адже приносить користі може й більше, ніж якийсь бізнесмен. Якщо ж це вже занадто кричуще, що ми маємо змогу спостерігати, то судити ми не в змозі. Бог їм суддя. Патріарх, приміром, має підтримку від держави, то ж може собі дозволити авто представницького класу. Знаю про випадки, коли автомобілі священикам дарують парафіяни. Людина сама обирає духівника, і сама вирішує, як віддячувати йому за його роботу. Однак здебільшого живуть отці не за церковні гроші, а завдяки важкій праці. Не все так гарно, як здається, адже не всім дісталися великі парафії. Це в сектах – сформована система збору грошей, а в храм – кожен несе копійчину, і сам вирішне, залишати її, чи ні. Сказати, що священик може збагатитися за рахунок своєї роботи, я не можу, – підсумував отець Роман.
Церкви заради церков або Чому люди хочуть, щоб «верблюд проліз у дірку від голки»?
Дійшовши висновку, що церкви споруджуються лише заради того, щоб потім постійно перебувати у стані ремонту, я була шокована. Церква, виходить, існує задля того, щоб бути утримуваною з боку прихожан. А я, наївна, очікувала, що таки можуть допомогти добрі люди в рясах нужденним. Бо, щоразу, кладучи кілька гривень у скриньку, сподівалася, що вони комусь таки стануть у нагоді…
Не меншим здивуванням став той факт, що всі священики, до яких підійшла із прямим питанням про фінансові справи – відмовилися говорити на цю тему, або відповіли кількома «черговими» фразами. Просто кричущим фактом стало усвідомлення того, що обираючи між людським життям та ремонтом – навіть духівники обирають … ремонт, нові куполи чи хрести (в кращому випадку). У ході дослідження (зауважу, людей, які погодилися прокоментувати мені дані запитання, я шукала понад пів року) дізналася про неприпустимі зловживання з боку священнослужителів. Приміром, в одному селі на Тернопільщині священик хлібом, який люди приносять на поминки… годує свиней. Хоча є там чимало нужденних,яким можна віддати той шматок хліба,Не кажучи вже про якусь копійчину. В іншому селі священик на проповіді попросив у парафіян зібрати йому сто тисяч гривень, адже на його подвір’ї конче необхідна нова бруківка. Люди не поспішають здавати гроші, але й не відмовили святому отцю.
Дуже близька мені людина, ставши сиротою у дитячому віці, на все життя запам’ятала із похоронів те, як люди, що бажали допомогти дітям клали біля труни гроші, і як їх, без жодної тіні сорому, забрав опецькуватий вгодований отець, не залишивши жодної копійки сиротам.
По селах «панування» набирає оборотів, адже на «потреби церкви» люди здають щомісяця фіксовані суми з кожного двору, попри це – сплачуючи за кожну послугу, надану отцем.
Вислухала історію жінки, бабусю якої не посповідав перед смертю, а, навпаки, побажав «щасливої дороги» і грюкнув дверима священик, бо у домі не було грошей.
Хворій жінці, яка перебувала на лікуванні у стаціонарі однієї із лікарень Тернополя, священик відмовив у сповіді навіть попри те, що впихнула йому гривню у кулак. Грізний священик буквально «послав» її, вигукуючи не надто приємні слова, почувши, що вона не обвінчана з своїм чоловіком.
Дізналася про те, де є «фіксовані» ціни на церковні послуги – отже вас там не повінчають, не посповідають, не поховають без зайвої гривні… Продовжувати можна довго, однак навіщо, якщо не маю жодного підтвердження, жодного прізвища отця, про яких йдеться… Люди не бажають «здавати» тих, хто їх образив… Може якраз таким чином і рятуються людські душі?
І особливо сумно було усвідомити, що протягом моїх розпитувань, як недивно, не почула жодної розповіді про те, як «спасителі душ» допомогли комусь. Церква, святиня, стає місцем для накопичення матеріальних цінностей, предметів розкоші. Та хіба у цьому цінність храму?
П.С. – До тих отців, які вже образилися на нас. Ми, журналісти, завжди намагаємося тримати на контролі різного роду зловживання. Часто пишемо про те, яку вартість мають авто депутатів, скільки заробляють чиновники, лікарі, вчителі… Оскільки люди вкладають власні кошти у церкви, і не можуть безпосередньо запитати, як вони потрачені, то не бачимо нічого ганебного у тому, щоб запитати про це у вас. Хто має бажання розповісти – будемо вдячні.
Оля Терещук
Зрештою нічого нового, це всім відомі факти.
Цікаво було б почитати коментар Євгена Заплетнюка на цю тему…
Євген занадто гордий, щоби в коментах відмічатися. Він скоро розродиться новою гнівною статтею, на коментарі до якої знов гордо не буде відповідати)
Гаркуша придумує те, у що йому приємно і зручно вірити. Включно з демоназацією Заплетнюка, та обожествленням камінюк. Хоча розумні люди й самі це все дуже добре помічають. Нагадаю тут лиш одне. Мочитися на святині – багато розуму не потрібно. Значно важче запропонувати реальну альтернативу, чи розбудити у людях Віру. А щодо того, що я не відповідаю на коментарі тролів – це загальновідомий факт. Ніякого відношення до гордості це немає. Просто ціную свій час, і намагаюсь провести його з людьми яким мене цікаво слухати, а не випячувати своє зранене его.
Євгене, злитися не потрібно). Я радий, що Ви перемогли свою гординю і опустилися із своїх небес до смертного люду)). Звичайно ж, на особи Вам переходити приємніше від недостатку аргументів і спробувати когось ображати)). Але Ви таки визначіться – або Ви – священик і поводьтеся згідно Вашого Святого вчення або Ви – “цивільна” особа, яка може собі розкидатися словами, як завгодно. Мені вже приходилося спілкуватися із одним із священиків Вашого патріархату, який не рахується зі словами в інеті, дозволяє собі все, що завгодно, навіть і після попередження його від його начальства. Отакий собі свавільний “Люциферчик” в сутані.
Щодо обожествлення каменюк, як Ви сказали – от і розкажіть народу, із якого це приводу ви наробили бетонних Матерів Божих, Ісусів, хрестів і до них молитеся. Хіба так у Біблії написано? Ану ж бо, вкажіть місце, де саме? Чи може я не гідний того, щоби Ви мені відповідали?
І Ви щойно обізвали всіх тернополян, які висловили свою думку в коментарях – тролями. Скільки Ви ще будете ображати людей? Вам все дозволено, тільки тому, що Ви – священик? Істерика аж бринить у Ваших, нехай і написаних, словах. Опануйте себе.
І ще. Тренуйте пам”ять. У Вашій професії це так важливо. Здогадайтеся, до чого це я. 😉
🙂 О! Це приємно.
Я обовязково щось напишу, як і обцяв редакції ще вранці. Але зараз маю дуже мало часу. Тож, як тільки – так зразу 🙂
Та відомі. але як виявляється, що ми всі заляканні навіть церквою. виходить, що в житті можна покладатись тільки на себе. а церква – це просто бізнес
Дуже шкода, що люди бачать і чують лише те що хочуть. Шановна п. Журналіст, скажіть, будь ласка , за свій період клопіткої праці скільком Вам вдалося допомогти людям. або ж скільком старшим людям ви поступилися місцем в транспорті, допомогли сумку важку піднести. людину яку ображають захистити……у вашій діяльності Ви б могли організувати тернополян і спонукати їх до допомого всім нужненним…ітд…
мене Ваша стаття обурила. Я сама являюся дочкою священника, і ох як це не легко. Батько будує церкву і вся наша сім”я працює на церкві разом з будівельниками, матуся сама готує їсти для всіх майстрів, татко на будові отримав дуже серйозну травму. після чого його прийшлося оперувати…… хоча ми жевемо в селі, але до нашої хати сусіди завжди направляють всіх бідолашних( не бажаючи скористатися нагодою самим їм допомогти), і ми допомагаємо чим можемо.
так що відповідайти за свої слова, а не пишіть всяку несенітницю таку як: ” А МЕНІ РОЗКАЗУВАЛИ…..”
Звичайно є різні люди , але вони за себе будуть відповідати самі.
і ще одне, я Вас прошу не провокуйте людей під час посту до гріха обсудження.
Вибачте якщо когось чимось образила.
…і ще одне, я Вас прошу не провокуйте людей під час посту до гріха обсудження…
Ви самі, п.Світлано, почали з того, що “наїхали” на цю журналістку, почали перевіряти скільки добра Вона зробила, напевне, не знаючи її. Я теж її не знаю, але читав цю статтю з “комочком в горлі” так як кожний епізод так чи інакше подібний до того, що я чув раніше про священнослужителів. Повірте, те що розповідає моя бабця, теща чи товариш про священників я не ставлю під сумнів, тому що сам знаю – воно так є.
Звичайно не всі такі. Я на противагу до вищезгаданих прикладів можу назвати й позитивних священників, але це – ОДИНИЦІ (чомусь миттєво в голові промайнуло порівняння з органами правопорядку). Саме таку ЛЮДИНУ прийшлося знайти аж за 30 км від місця проживання, щоб обвінчатися. Не спорю що Ваш батько саме такий, але ІНШІ (їх більше) зовсім не такі які потрібні для спасіння наших душ.
тоді честь і хвала Вам. але в більшості я розчарувалась у церкві. хочеться знайти прихисток, але не має його! у цьому світі,якщо і є добро, то змішають з брудом.
Погано шукаєте…., або не хочете знайти.
я рідко ходжу до церкви, але коли мені важко я завжди йду дол церкви і там знаходжу розраду.
В розчарувалися в церкві… тобто в Богу?
ще раз підкреслюю я до церкви ходжу рідко. але таких речей в своїх голові не допускаю…….
Церква і Бог – різні речі. Не треба підмінювати поняття.
А шо до тої церкви ходити? Коли не прийдеш – то все яйця святять! )))
Ingwar будьте адекватними, пропонуйте краще та інше. Про Рідновірів взагалі нічого не чути, ніяких заяв аргументованих, ніякої діяльності… Тільки від вас один срач в коментах.
Володимире, не дратуйтеся. Все буде добре, повірте!) Той хто хоче чути про рідновірів, той чує).
Чи Вам відомо таке? :
Веди: “Хто має вуха, хай почує, хто має очі, хай побачить…”
Біблія: “Будете слухати і не почуєте, будете дивитися і не побачите…”
Що Вам до вподоби – вибирайте.
Якщо Вас дратують мої коменти – не читайте їх.
А щодо того, що пропонувати… А нащо? Кожному Бог дав голову. Думайте, читайте, аналізуйте…
в Богу не розчурувалась. з ним постійно. а Бог і церква – це різні речі.
Пане Аркуша, чому ви цитуєте Біблію, чому не процитуєте Велесову Книгу чи Магавіру? Про активність я говорю не з підколкою, а з порадою:)
А Біблію цитую, бо може це спонукатиме когось нарешті її прочитати. Але, думаючи, аналізуючи, не для галочки, що, ось, прочитав…
За “Велесову Книгу” нікого не збираюся агітувати. Людина сама має до чогось нарешті дозріти. У кожного свій шлях до Правди, довший чи коротший.
Дуже добре, що людям потроху починають очі розкриватися.
Шановні читачі! Вірити в Бога це духовна потреба, не зважаючи на те, що нечестивий завжди намагається спокушати людські душі, а найбільше наших святих отців, які несуть Слово Боже до нас. І у тих священників, у яких мирські блага ( Лексуси, яхти, золоті прикраси) не затуляють очі на проблеми своєї пастви, завжди знаходиться і час і кошти і добре напутнє слово. Сам пройшов через три інфаркти міокарду і тільки молитви до Господа та професійні дії лікарів могли мене захистити від цієї страшної недуги! Велику духовну підтримку я отримав від свого духовного наставника. Треба щиро вірити в Бога і своїми благими вчинками також спонукати святих отців через церковні 20-ки на добрі і Богоугодні справи. А ремотувати храми треба, тільки не потрібно показних розкошей і змагання – у якого священника багатше розписана церква. Все треба робити у розумних рамках.
Що за коментарі…Усі ми під Богом ходимо.Віра нас спасає.Не суди і не будеш судженим.
Важко бути священиком, бо завжди не так, як слiд…
Коли він ходить у капелюсі – кажуть: “Вже у такому не ходять”.
Коли одягне берет – кажуть: “Хворий на сучасність”.
Коли має полатаний підрясник, тоді: “Прикидається бідняком”.
Коли одягнеться пристойно – будуть звертати увагу, що дуже елегантний.
Коли гарно виглядає, то: “Йому вже дуже добре, коли всім зле…
Коли худий, думають: “Скупий до себе і захланний на гроші”.
Коли буде усміхатися – то: “Це штучно і грає вар’ята”.
Коли ходить сумний – “Так він відганяє людей від релігії”.
Коли завжди ходить у підряснику – “Але ж інші священики теж побожні, але ходять одягнені по-цивільному”.
Коли обізнаний із сучасними проблемами – “Мабуть, він не знайшов свого покликання”.
Коли на проповіді говорить загальними тезами – далекий від життя.
Коли заглиблюється у деталі – ображаються родичі, вчителі, лікарі через те, що втручається в їхні справи.
Коли лікується при недузі – “Бач, говорить про життя після смерті, про небо, але сам боїться вмерти”.
Коли не лікується – “Так, сам вчить, що треба шанувати здоров’я, а сам того не робить”.
Коли відправляє Святу Літургію поволі – “Ну, це ж неможливо вистояти”.
Коли відправляє швидко – “Бач, вже кудись спішить”.
Коли купив машину – “Так, вже назбирав з людей”.
Коли не має машини – “Що, не годен ніяк на складати?”
Що би не робив, буде завжди не так, як “треба”…
Але те, що говорять – свідчить про те, що священики є важливими для людей.)))))))
Оля Терещук
до пані Світлани
Шановна пані Світлано! Щиро вдячна вам за коментар, в своїй статті я не мала наміру образитиу сіх священиків, ні. Як є хороші лікарі, вчителі, пекарі – так само є і хороші священикик. Однак сьогодні спостергіаємо тенеденцію до того, що люди, які мають показувати приклад іншим, помагати жити, не зневірюватися, пеерсідають на “джипи”, одягають платинові хрести, інкрустовані дорогоцінним каменем, і ведуть розгульний спосіб життя. ” Не судіть, і не судимі будете” – хороший принцип. А ми не судимо нікого. Просто оприлюднили декілька з низки епізодів,які мало не щодня трапляються із вірянами. Привеедні мною – повязані із близькими мені людьми, які були в розпачі від такого. Невже ваш батько переконує вас, що це не правда? Невже у священицькому світі всі праведні? Невже справжнім отцям не хочеться почистити “ряди” від такої “нечисті”, щоб ті не дискридитували інших?
Як варіант, прпоную вам себе в якості журналіста,я кий напише безпосередньо про вашого батька і його роздуми з приводу написаного мною. Надішліть власну електронку на адресу “Погляду”.
зловживань є достатньо в церковних колах то правда, але інколи люди їх бачать і там де нема…чи то хочуть найти в когось лиш би не в себе грішок, чи то по необізнаності..до прикладу хліб після поминок не дають людям до споживання, а віддають худобі, так що отець добре зробив що згодував свиням..ті кошти, що ви кидаєте в скриньку, вам здається що священик з них шикує але то не так, рахунки за комунальні послуги в церкві просто космічні, і більша частина йде саме на них..те саме про послуги які ви оплачуєте – то йде отцю, а от данина з двору то на церкву, на зарплату бухгалтерам,комірникам і тд..те що здають кошти на бруківку трохи занадто звісно, але це ж лишається на балансі села, громади. Священник змінить парфію а бруківка лишиться, собі ж не забере. Пишу це все, бо в родині є священик, не з Тернополя чи області правда, але яке це має значеня-люди всюди одинакові, всі чужі гроші ласі рахувати