Спроби у жанрі… Тернопіль

Спроба перша…

Моя бабця, котра жила в селі Глещава, що на Теребовлянщині, і виховувала та ростила мене після розлучення батьків, того червневого ранку в нашій, тоді ще радянській, Україні сказала, що повезе мене до Тернополя, щоб купити мені одяг, бо скоро до школи. Мені тоді було сім років. Так от, я вперше у своєму, вже тоді свідомому,  житті виїхала з бабунею поза межі свого постійного місця перебування… В той день я почувала себе справді дорослою… Отой шок навперемішку зі страхом маленької сільської дівчинки, котру вперше вивезли до «области», я почувала ще не раз, коли вперше приїздила до якогось чужого великого  міста… Я тепер зі сміхом згадую моє дике здивування  першим автобусом з рогами, що їздив  містом-героєм Тернополем… Ми з бабунею приїхали на якийсь «Маяк» ( пам’ятаю  ще від тоді цю назву) і я вперше в своєму житті побачила Тернопільський став… Величезний –  пре величезний… Сіро-синій із запахом вітру…

Спроба друга…

То був, здається, 1984 рік і перша у моєму школярському житті екскурсія, звичайно ж, до Тернополя… Я була у четвертому класі Теребовлянської СШ № 1… Спочатку нас привезли автобусом до краєзнавчого музею… І я до нині пам’ятаю величезного мамонта, складеного із кісток… А ще макети старовинних поселень… І друкарський верстат…

А потому нас повезли на центральну  площу і ми накупляли у гастрономі шоколадного зефіру ( у Теребовлі він не продавався) та напхали ним усі кишені… А потім був звичайно ж ТЕАТР… Справжнісінький… Мені вже сорок, а я до сьогодні цю виставу не забула. Це була комедія і називалася  «Суєта»…

Спроба третя…

У шостому класі я потрапила до Тернополя уже в якості справжнісінької актриси Теребовлянського лялькового театру ( той маленький театр був організований чудовими ентузіастами при Теребовлянській дитячій бібліотеці). Я була Їжачком у виставі про Буратіно… Смішно якось… Але то було диво… Обласний конкурс дитячих театрів! Обласний! І ми тоді взяли друге місце! Малі актори, страшенно пишалися!!!

Спроба четверта…

Я виростала, а Тернопіль залишався для мене величезним, незрозумілим, чужим і водночас фантастичним містом – святом, де можна було купити одяг, смачнючий чорний хліб, масло і добрющу варену ковбасу… та сходити до ТЕАТРУ…

Спроба п’ята…

Дев’яності… Я закінчила школу і вступила до Тернопільського педагогічного, бо окрім Тернополя іншого світу я не знала і не визнавала… О, то було незабутньо: студентська «Революція на граніті», а як ми співали «А ми тую червону калину підіймемо» під стінами тодішнього КДБ… А: «Кравчучок, Кравчучок пташечка, відлітай до Москви, до Івашечка» …

Потім – незалежна Україна!!! Не забувається… Двадцять років минуло… Ніколи не забудеться.

А потому… В гуртожитку не було що їсти, не було зовсім грошей… одні купони і бідність… тотальна бідність… І сірий – сірий Тернопіль… Чужий…

Спроба шоста…

Чикаго… Київ… Тепер Тернопіль видавався маленьким та  зовсім  неосвітленим містечком, в котрому було страшенно дешеве таксі та зовсім не було де присісти, бо усі лавки були потрощені, запльовані та засмічені …

Тоді, у 2008 році, моє студентське місто будо депресивним і сумним… Воно було ніяким… Я не любила його таким…

Спроба сьома…

Сьогодні я знову у Тернополі… Не знаю навіщо Бог щоразу повертає мене сюди.

Тепер перед драмтеатром стоїть у бронзі велично-неперевершена Соломія Крушельницька… Довкола по центру лавочки…  І Тернопільський став повертається до життя після зими… З’явились затишні «каварні» для тернопільських «кавунів». А завтра я беру фотоапарат, взуваю зручні кросівки і йду на першу у моєму житті екскурсію Тернополем, котру проведе мені дуже неординарний екскурсовод Тарас…

Тієї весни 2012 – го року  я знову спробую закохаюся у файне місто Тернопіль…

Навіщо? А тому що, аби бути хоч трохи щасливою у нашій українській реальності, треба бути неодмінно у щось закоханою… У що? А чому б не у місто, в котрому живеш…  Варто спробувати.