Місто в Тернопільській області, яке Богдан Лепкий називав найкращим у світі

Куди б не занесла тебе доля, серце твоє завжди належатиме Бережанам, галицькому містечку, в якому ти народився. Завжди пам’ятатимеш його площу Ринок, ратушу, годинник на вежі, який промовляє голосом віків і повертає тебе в минуле, де затаїлася естетична цінність та людська пам’ять.

Згадуватимеш ті часи, коли вулицями і площами ходили Михайло Любунь, Ярослава Данилів, Орест Гижа, Микола Бездільний, Федір Кржечківський, а світло знань до молоді доносив вже немолодий, трохи згорблений, завжди із скрипкою Іван Мострянський.

У центральній частині міста – Ратуша з годинниковою вежею (1811 р.), на якій довгожитель-годинник відбиває лік часу по нинішній день. Навколо Ратуші – площа Ринок, якою в свій час ходили Шашкевич і Лепкий, Бемко і Чайковський, Крушельницька та Франко. Назавжди в твоїй пам’яті закарбувалися вулиці і площі, якими ти бігав за голубами, що злітали високо над містом. З особливим теплом не покидатиме тебе думка про рідну школу, до якої ти мандрував вулицею Валовою. Вона обрамлена садами та квітниками, старовинними будинками. Її за розмаїття архітектурних стилів, відважно можна назвати «скринею зі скарбами». Цією вулицею щоденно і сьогодні прямують учні школи №1.

У глибину тисячоліть сягає неписана історія Бережан. Ще сьогодні проглядається крізь зруйновані фасади старих будівель колишня краса Бережан.

Усі, хто знає історію міста, пам’ятають про класичний палацик по вул. Вірменській №4 з чотирма білими колонами коринфського ордеру, завершений фронтоном. Цінують його за архітектуру і за те, що в ньому у 1828-1829 рр. квартирував відомий будитель Галицької Руси, просвітитель М.Шашкевич, який в 1837 р. підняв клич духовенству – проголошувати проповіді українською мовою. Він перший запалив у грудях нашого народу той вогонь, якого ніхто не зміг згасити.

Непорушною традицією в Бережанах стали Шевченкові дні, на яких звеличаємо того, хто «пламенним словом» запалив невгасаючий вогонь боротьби за народ, за правду.

Славне і багате історичне минуле Бережанщини відображено в експозиціях чотирьох музеїв, що розмістилися в старій ратуші – пам’ятці архітектури початку ХІХ ст.

Бережанський краєзнавчий музей створений на громадських засадах в 1981 році, в його експозиції знаходять своє минуле не лише бережанці, а й переселенці з далекої Лемківщини.

Завдяки невтомній, щоденній праці працівників музею Б. Лепкого збережено та примножено неоціненні багатства культурної спадщини українського народу, нашого земляка, галицького патріота Б. Лепкого.

У партерних залах ратуші – ще й музей книги, працівники якого володіють такою творчою інформацією, яка вимагає не лише величезних затрат енергії, а й винахідливості, глибоких знань, змістовності. Цього не можна навчитися – це закладено в серці.

Великої популярності серед жителів та гостей міста набув музей сакрального мистецтва та історії церкви, а також музейна кімната політв’язнів і репресованих у приміщенні колишньої Бережанської в’язниці.

Кожна людина зберігає найкращі почуття про своїх батьків, рідних, сусідів, друзів. Так і міста бережуть пам’ять про ті події, що достойні шани, якими пишаються наші нащадки, дороги яких розійшлися по різних світах, але серцем вони завжди тут, у рідних Бережанах.


Багато хто знає, що перша містечкова вулиця – Різницька, сьогодні Б.Хмельницького. По ній свого часу проходив шлях, який з’єднував два великі політико-адміністративні та економічні центри – Львів і Теребовлю. По один бік вулиці розташований пагорб Сторожисько, по другий змійкою несе свої води Зарайський Потік. Річка бере початок з джерела в Раївському парку. Над потоком з давніх-давен росли плакучі берези, які купали своє гілля у водах Зарайського Потоку. Між зеленими кронами дерев під горою красується будівля районної лікарні, яка побудована ще в 1896 році. Її спорудили своїм коштом Якуб граф Потоцький і його мати Марія, з князів Сапегів. З 1997 року по сьогоднішній день очолює лікарню лікар-отоларинголог Василь Іванович Янюк, якого можна сміливо назвати справжнім господарем медичного закладу. Бережанська лікарня зберегла свій архітектурний стиль, але не відстає від умов лікувального сьогодення. Є сучасний ремонт, нове обладнання, зелені газони, бруківка навколо лікувальних і господарських корпусів. Цим затишком і турботою про хворих ми завдячуємо головному лікарю. Багато зусиль і праці він приклав до реставрації каплички, біля якої постійно перебувають хворі, приносять квіти, тут відбуваються відправи за здоров’я людей, які перебувають в лікарні і не згасає полум’я свічок біля підніжжя статуї Матері Божої.

Немає бережанців, які хоч раз не побували на полях та луках мальовничого передмістя Адамівка, яке простяглося в південній частині Бережан, при дорозі, що веде до с. Посухів. Ще із XVI ст. передмістя з’єднувалося з містом, починаючи від малої каплички,  при вулиці, яка веде на цвинтар (вул. Валова). По правій стороні Адамівки – горбистий берег, по лівій – річка Золота Липа. В далекому ХVII ст. власник Бережанських земель Адам Гієронім Синявський разом із військом (яке отримував за свій рахунок) боронив Бережани від татар, а вільні землі на півдні міста заселяв полоненими. Таким чином, у 1615 році виникло нове татарське поселення, яке значно збільшило чисельність населення міста. Названо поселення в честь його фундатора – Адама Гієроніма Синявського. У наші дні тут ще можна зустріти людину з характерними татарськими рисами. Та коли хто з жителів Адамівки зробить щось «не так», бережанці з досадою кажуть: «А, то адамівський татарин…».

А у підніжжі мальовничої гори Звіринець здавна красується чепурна бережанська вуличка – Хатки; її далеке минуле нам мало відоме. Про те, що Хатки забудувалися у XVIII ст. на вигідній в давнину території свідчить такий факт – вулиця з північної сторони впирається в старовинну трасу дороги, що веде з Тернополя через Рогатин до Львова. Якщо глянути глибше в давнину, то, можливо, ця вулиця є відгалуженням чорного шляху, який в XV-XVII ст., прямував з Тернополя в Підгайці. У старих будинках переважно живуть переселенці із Лемківщини, яких в 1944-1946 роках депортували з рідних домівок.

Бережани – чарівне галицьке містечко з дивовижними ландшафтними краєвидами і цікавими архітектурними ансамблями.

На превеликий жаль, це чудове місто занепадає. Руйнуються вулиці і газони, сквери перетворюються на базарні площі, а вулиця С. Бандери, яка є головною магістраллю міста, має вигляд де-не-де полатаних військових окопів. У самій нижній її частині, куди стікають під час дощів стічні води з намулом (починаючи від магазину «Візит»), не працюють двірники – «влада економить»!

Бережанці! Чи зможемо ми сказати про наше місто так, як сказав свого часу Богдан Лепкий: «Бережани – місто моїх молодих літ, найкраще місто в світі»?..

Оксана Гурська, науковий співробітник ДІАЗ

Comments are closed.