Обличчя Тернополя: Ольга Пасічник любить місто за квітучість на стовпах

Редакція інтернет-видання «Погляд» започаткувала проект «Обличчя Тернополя». Він об’єднує різні щоденні невеличкі історії, котрі мають на меті ближче знайомити любих читачів з тими людьми, котрі живуть у нашому файному місті Тернополі.

Також, час од часу, ми відкриватимемо обличчя і тих яскравих та сонячних людей, котрі мешкають в межах нашої області. 

Бажаємо читачам приємного знайомства з життям, мріями та настроями як пересічних, так і відомих тернополян. І не тільки…

Знайомтеся  – Ольга Пасічник.

Народилася  в мальовничому селі Багатківці, яке розташоване на березі річки Стрипа. Наше село славетне тим, що саме  тут письменник Юрій Горліс-Горський завершував свій знаменитий «ХОЛОДНИЙ ЯР». До сьогоднішнього дня ще збереглася  резиденція, в якій на той час – у 1936 році проживав та творив письменник.

В наступному році  моє село буде святкувати 540-літній  ювілей.

Ще  з дитинства  було багато мрій, які збулися, а чогось іще потрібно досягнути.

Після закінчення школи дороги завели мене в Львів, хоча спершу  були спроби в Чернівцях. Потім – Київ, дея  вже  практично була зарахована  студенткою, але в останню мить передумала і  потягнулась до славнозвісного міста ЛЕВА,  або як його в наші  студентські  часи називали – ЛЕМБЕРГ. Навчаючись у Львові я одночасно працювала на громадських засадах в деканаті в післяурочний час. Після закінчення був  вибір: або залишатися у Львові, або в Тернопіль. Звичайно, через велику любов до Тернополя, я таки вибрала саме  ЙОГО.

Всередині 80-років розростався  завод «ОРІОН»  і багато молоді на роботу направляли саме туди, і я  в тому  числі теж отримала направлення. Продовжила   трудову діяльність в відділі Головного конструктора. Колектив  був молодим і дружнім. Здається, що то було недавно. На кінець 80-х почалося  національне відродження з мітингів, «Меморіалу» а  також  з Товариства Української Мови, яке я часто відвідувала. Багато ентузіазму було  в нас молодих та завзятих. Серед тих, хто тоді впевнено крокував в перших рядах, з гордістю тепер згадую Володимира Стаюру, який на сьогоднішній день очолює обласну організацію «Свобода». А потім пригадую перші демократичні вибори і тодішню агітацію.Інтернету,  як такого, ще не було, і тому доводилось самим ходити до людей, розказувати про кандидатів, розхвалявати їх, а потім радіти їхнім перемогам… а  згодом, через кілька літ ще й  розчаруватись в їхніх діях…

Життєві  повороти заставили далі  вчитися: спочатку – курси  в Політехнічному, де вдалося освоїти комп’ютер. І наша  дружня незабутня група, з якою підтримую зв’язок по сьогоднішній день. Потім  – робота в  ТАНГУ (тепер вже ТНЕУ). І тут для мене відкрилася  можливість здійснити свою юну мрію: вчитися  в зрілому  віці (мама однокласниці вчилася  заочно і  я тоді сказала: “Також виросту  і, будучи дорослою , ще буду вчитися). Так ось, мрія  дитинства  стала реальністю, адже бути студентом не пізно ніколи,  а ще й коли навчаєшсся  в дружньому  колективі… Поєднувати роботу з навчанням було дуже цікаво, і я старалась не пропустити жодної пари (за винятком, коли терміново потрібно було виконати роботу).

Роки дуже швидко пролетіти: від сесії до сесії, здача  екзаменів, написання курсових робіт, магістерської роботи, недоспані ночі. Серед своїх одногрупників я почувалася на їхньому  рівні, у нас були спільні інтереси. Це справді незабутні роки.

А ше  колись була  в мене мрія: завжди мати відпустку влітку, так ось – вона тепер у мене постійно в серпні.

Вільного часу завжди обмаль і є багато захоплень, але все встигнути неможливо. Люблю займатись рукоділлям, вирощувати квіти. В мене під вікном  завжди квітнуть троянди – від весни до осені. А також кімнатні квіти є. Роботу люблю будь-яку, і в кожній  вбачаю свій позитив. Всяка  мені по плечу, чи жіноча чи чоловіча, поділу не роблю. Чи готувати щось, чи по дому зробити, стараюсь вкласти всю душу і позитив, щоб, все що роблю, було на користь тим, хто це споживатиме, чи споглядатиме.

Чого найбільше  боюся? Був період, що мене лякала смерть близьких мені людей… Але коли пройшла через те, то і це вже не страшне. Всі повинні пройти через це. А  боюся таки мабуть потопу (в усіх проявах), бо хоч  вода дає життя, але  і забирає також, і проти води немає нічого, що могло б зупинити її.

Мрій  є завжди багато, і як тільки одна збувається,  відразу чогось іншого прагнеш і так життя минає.  Але найбільше чого б хотілось мені, це:  посадити розкішний сад, побувати в Альпах, відвідати Зальцбург (давня  мрія), а також Париж,  в 70 років покорити Говерлу з Оксаною Скиталінською (відомий дієтолог), то при зустрічі ми так домовились, а тепер ще  й  з внучкою мрію, щоб вона  нам додала впевненості та азарту; та відсвяткувати свій столітній  ювілей у розкішному  саду в колі  величезної родини, друзів  та знайомих.

Тернопіль люблю за неповторну красу: взимку та влітку, весною та восени, за прекрасний Став і відблиск у ньому нічних вогнів, за те, що швидко можна пішки подолати все місто, за квітучість не тільки клумб, але й стовпів.

Напередодні  Різдв’яних свят та Нового року хочу побажати всім тернополянам:

найперше, бути всім здоровими і не втрачати глузду, не чекати з неба манни, а дбати про навколишнє середовище кожному, та в першу чергу про своє місто; взаєморозуміння, навчитися дарувати людям радість, а також навчитись прощати. Для всіх-всіх БЛАГОДАТІ та БОЖОЇ ласки, творити добро та тернопільську казку!

Дякую всім  та Богові, що маю таку змогу жити  в прекрасному  ТЕРНОПОЛІ!