«Я був трактористом, а тепер тримаю кулемет»: історія бійця Романа з Тернопільщини
Таких хлопців, як Роман, ви не побачите у випусках ютюб-блогерів чи в тік-ток. Він не медійний і не шукає слави. Хоча на таких, як Роман – тримається фронт.
Я дізнався, що Роман отримав відпустку і вирішив поговорити з ним про війну. Влаштовуйтесь зручніше, текст буде довгий, але дуже крутий і цікавий.
Роман народився в селі Юстинівка, що на Тернопільщині. З самого дитинства, він з братом, батьками і бабусею багато працював на землі, щоб прогодувати сім’ю. На той момент – це був єдиний спосіб, щоб вижити.
У вільний час, Роман ходив з друзями на рибалку, грав у футбол на невеликому майданчику біля сільської школи.
Це були душевні часи, коли відпочивати йшли на річку Коропець, що за два кілометри від села. З ночівлею, веселими піснями.
Це був той час, коли зранку люди гнали корів пасти, а місцева молодь співала: “Спить ставок, де колишуться віти” чи “Тернопіль мій, Тернопіль мій, моя ти Батьківщино…”!
Роман з друзями жив своє життя на повну і не міг повірити, що через кілька років все зміниться.
Не вірив Роман, що буде повномасштабне московське вторгнення. Хоча на той момент, його брат вже встиг повоювати проти московських окупантів.
24 лютого 2022 року, Романа розбудила мама і сказала: “Почалася війна”. Це була точка відліку, коли все спокійне – залишилося в минулому, а в майбутньому Романа чекали гарячі події. Хоча сам він був надто “тихий” для війни.
Кілька місяців, він перебував у місцевій тероброні, але згодом, попав в ряди 128-ої гірсько-штурмової бригади ЗСУ. Пройшов навчання на полігоні і вже в грудні 2022 року, приймав участь в боях під Соледаром.
Зразу хочу зазначити для всіх тих, хто вважає, що воювати повинні військові. Роман – ніколи не був військовим.
Він їздив на тракторі, автомобілі. Орав землю, сіяв буряк і не знав, що таке РПГ чи NLAV. Проте, коли на його землю напали вороги, Роман пішов захищати Україну. Це не пафосні слова, а відкрита реальність.
Тому що крім прав в нашій країні, люди мають певні обов’язки. Якщо не виконувати їх, прийдуть московити і знищать все та всіх…
Отже, Соледар.
Роман воював в штурмовому підрозділі проти величезних сил ворога. Їм протистояли “вагнери” – злі московські найманці, які хотіли крові, грошей і наркоти.
Давйте, ми знову повернемося в 2022 рік. Пам’ятаєте, як в тилу на телебаченні, інтернеті, українці називали “вагнерівців”??? “Чмобіки”!!!
Над нашими ворогами насміхалися, жартували, що не вистачить пакетів, щоб їх похоронити. В той же час, “вагнера” йшли в бій, не жаліючи свого життя. Саме тому, ніколи не потрібно недооцінювати ворога і тим паче не вірити тим, хто з екранів телевізорів обіцяє вам, що за “три місяці все закінчиться”.
Лава за лавою окупанти наступали під Соледаром. Наші воїни знищували ворогів у величезній кількості.
Бої під Соледаром були просто пекельними і Роман разом з друзями, протистояв цим виродкам. Саме там, воюючи під невеликим містом на Донеччині, Роман загартував себе і свою волю до боротьби.
Бої з московитами тривали за кожну вулицю, кожен будинок. Окупанти постійно намагалися обійти позиції українських воїнів, щоб замкнути їх в кільце.
Близько місяця, тривала перша ротація Романа. З Божою допомогою, він все витримав.
Настане час, коли наш герой зможе більше розповісти про ті бої, але це буде потім.
В боях під Соледаром, Роман отримав свою першу контузію. Саме тому, свій перший воєнний Новий рік, Роман зустрічав в госпіталі. Згодом, його перекинули на Запоріжський напрямок.
– На війні все буває. Моментами хочеться до дому. Особливо на свята, коли ти знаєш, як класно відзначають Різдво і Великдень в моїй Юстинівці.
Хочеться моментами спати. Набридає бруд і миші, що навколо нас. Хочеться тиші, щоб не чути звуку дронів.
До речі, я коли вперше прийшов у відпустку, довго не зміг звикнути, що на вулиці не стріляють.
На війні зразу звикаєш до тамтешніх умов, хто б там що не казав. Головне, щоб поряд були хороші друзі і командири – говорить Роман.
На Запоріжському напрямку, Роману разом з побратимами, чимало доводилося відбиватися від московських окупантів. Звикати до початку війни-дронів і кожен день боротися за свою землю.
Через деякий час, Роман з підрозділом попав на Вугледарськмй напрямок. Їм ставили різні завдання: зайти, закріпитися, штурмувати. Сримувати ворога і не дати вже окупантам закріпитися.
Роман на той момент воював на посаді кулеметника. Його зброю був ПКМ.
Уявіть собі, літня спека, а підрозділ Романа штурмує позиції ворога. Вони йдуть п’ять кілометрів пішки і несуть на собі все озброєння.
Сам кулемет важить 7.5 кілограма і це без станка. Споряджена коробка на 200 набоїв – 9.4 кілограма. Крім того на тобі бронежилет та інше спорядження…
На Вугледарському напрямку були дуже важкі бої. Штурмували лісовий масив, допомагали закріпитися нашій піхоті. Роман з гідністю витримав цю ротацію і через деякий час, знову повернувся воювати на Запоріжський напрямок.
Я, зараз коротко описую бойовий шлях цього простого і героїчного хлопця. Слова самі виливаються у речення. Проте, скільки в кожному пережитому дні: болю, втрачених нервів і друзів. Наша країна платить надто високу ціну за своє майбутнє.
На цьому фоні дивними виглядають спекуляції людей в тилу, які кажуть, що “вони на фронт нікого не посилали”. Чи є ще такі розмови, коли говорять, що військові воюють за “сто тисяч”. Знаєте, Роман радісно уступить своє місце будь кому з них.
Роман охоче сяде за кермо комбайна чи буде збирати кошти, виступаючи “стендап коміком”. Він може все в цьому житті. Працювати, творити і просто жити.
Проте, він захищає Україну і надіється на підтримку тих, хто не воює. Роман дає шанс підготуватися до війни всім, хто вважає, що вона до них не прийде…
Якщо Роман перестане воювати, кожен з вас це відчує. Повірте, Європа, Львів і Закарпаття – не гумові. Хоча, московити і там всіх знайдуть, історія яскравий і трагічний тому свідок.
Саме тому, підтримуйте наших захисників, підтримуйте волонтерів. Підтримуйте Романа і не забувайте дякувати.
Дякуйте Богу, що маєте можливість жити.
Дякуйте Роману і всім його побратимам, що маєте можливість жити вільними.
