Отець Мирон Гах з Тернопільщини розповів, в що одягаються священики

Натільний хрестик ніколи не знімаю. Він відкривається, всередині можна святі мощі носити. Я зберігаю там воскомастих (суміш, яка використовується при освяченні храму. – “Країна”) з церков, які освячував. Хрестику десь 25 років – подарували друзі, коли в Кіровській області служив.

У Криму, де спекотно, священики підрясник можуть на голе тіло вдягати, поверх плавок. Я вдягаю на тіло легку світлу сорочку із короткими рукавами й штани. Коли потрібно – можу священичий одяг зняти й піти на будові щось подивитися.

Взуття й шкарпетки чорні.

Підрясник – то робочий священичий одяг. У ньому можна звершити богослужіння. Чорний колір – вияв смутку за тим, що в світі ще нема бажаної душевної чистоти, і нам треба багато працювати, аби душі вибілити. У мене підрясник грецького покрою. Є російський – він популярніший у московського патріархату, але і в нас дехто користується. Грецький має дві додаткові кишені на грудях, розрізи по боках і нижчий комір. Кишені – суто практичний елемент. Коли за трапезою – можна хрест у неї заправити, аби не мішав. Якусь записку покласти. Є ще бокові кишені. У мене в них ладан для кадильника – щоб завжди був під рукою. Коштує підрясник близько 300 гривень. Цьому зо три роки. Якщо доглядати, одяг не зношується, хіба що на сонці вигорає і від прання псується.

Ряса – більш святковий одяг. Наприклад, для вечірнього богослужіння. Таїнства в ньому можна проводити – одруження, сповідь. Хрещення рідко – бо незручно через широкі рукави, особливо якщо дитину повністю в купель занурюють.

Коли за трапезою – можна хрест у кишеню заправити, аби не мішав. Якусь записку покласти. Є ще бокові кишені

Підризник білий, символізує ангельську чистоту. Бачив, що почали робити їх під колір верхнього облачення, але то неправильно. Смуга символізує узи, в які був закутий Христос, коли вели на Голгофу. Ниточки – френзлі. Старі люди кажуть, це – символ крові, яка стікала по Ісусу.

Єпатрахиль – стрічка, перекинута через шию священика і з’єднана кінцями. Це символ Божої благодаті. Сповідь під єпатрахилем проводиться, молодятам він кладеться на руки, коли священик вводить їх до середини храму. На стрчці спереду шість хрестів – священик може здійснювати шість таїнств. Сьомий – іззаду на шиї. Він означає, що я висвячений єпископом і йому підзвітний.

По єпатрахилю йде пояс. Як і при одяганні кожного іншого елемента, цілую хрест на ньому і читаю спеціальну молитву. Пояс здавна символізує Божу силу. Коли люди йшли в далеку дорогу – перепоясувалися, коли щось важке носили – також. Навіть якщо ходжу в підряснику – маю простий пояс, який одягаю поверх. Він ще символізує рушник, яким Ісус омивав ноги Апостолам на таємній вечері. Він був опоясаний рушником – зняв його і витер ноги всім дванадцятьом.

Нарукавники, або поручі одягаються на праву руку, потім – на ліву. На кожен є своя молитва. У Західній Україні часто нарукавниками нехтують. Звершує отець обряд вінчання. Підіймає руки догори: „Славою і честю вінчаю вас”, а в нього з рукава виглядає піджак, светр, сорочка, а якщо зима – то й тепла білизна. То ти священик чи просто вуйко в церкві?

Набедреник і палиця – необов’язкові елементи. Їх дарують тим, хто має заслуги перед церквою. Палиця – на правий бік, набедреник – на лівий. Як іще був іподияконом і помагав одягатися єпископу – десь забули палицю. Владика нервується, люди вже в церкві шепчуться. Потім під час літургії каже нам: „Ну, іподиякони. Що, хотіли обеззброїти свого архієрея?” Отримали за це по 50 поклонів. Тоді я запам’ятав, що палиця – це духовна зброя.

Набедреник і палиця – необов’язкові елементи. Їх дарують тим, хто має заслуги перед церквою

Фелон покриває всі елементи зверху. Ззаду є шнурочок – зав’язується на тілі, щоб не їздило. Більшість фелонів – це офіри-пожертви людей для церкви. Маю їх понад десяток. На свята Спасителя і апостолів – жовтий колір. Свята Богородиці – голубий і білий. На вшанування мучеників – червоний. Колір праведників – зелений, те саме і на Зелені свята. У піст – фіолетовий. За правилами, на похорон одягаю білий фелон – священик має нести радість, а не безнадію. Але на Галичині, під впливом католицизму, звикли до темного. Щоб людей не дратувати, беру щось середнє.

Усе верхнє облачення продається разом. Оце, голубого кольору, коштувало кілька років тому десь півтори тисячі гривень. Тепер, певне, до 2. Замовляв у знайомого отця Теодозія з Львівської області. Він із матушкою виготовленням одягу займається. Зразки тканин мені передав. Облачення автобусом пересилає, я їду на автовокзал забираю.

Митра – символ тернового вінця. Може здаватися, що вона важка й незручна. Насправді  добре тримається на голові, в мене ще ні разу не падала. Правда, переважно служу без головного убору – жарко. Митру роблять із пап’є-маше, зверху обтягують тканиною. Якщо довго буде під дощем – розмокне. Моя близько 1200 гривень коштує – дорогоцінних каменів нема, все імітація. А ціна висока, бо багато дрібної роботи.

Хрест по одязі священики носять із 1797 року. До того носили тільки єпископи. Але люди плутали священиків і дияконів, бо ті й ті ходили в підряснику й без хрестів. Хтось міг підійти по благословення до диякона. За часів Петра I священикам дали хрести. На мені – срібний із позолотою, подарував мій духовний отець Архімандрит Анастасій, царство йому небесне. Бережу як пам’ятку про нього. Хресту, певно, понад 100 років.

Вистачає 15 хвилин, щоб одягнутися. Як приїжджаю на свято й не встигаю – то і за п’ять  доводиться. Часом пономарі пропонують помогти, але я завжди роблю це сам

Тижневий журнал по-українськи “Країна”