Діяльність ОУН при німецькій владі на Тернопільщині (фото)

1941 рік. Німецько-більшовицька війна розпочалася 22 червня і пронеслася ураганним смерчем по Тернопільщині. А гітлерівеці, вже до середини липня загарбали всю Західну Україну. “Непереможна і легендарна” більшовицька Червона Армія  зазнавала поразку за поразкою. Від наступу німецьких агресорів червоні  комуністичні герої розлітались, як маленькі комашки, то поодинці, то великими групами, то навіть цілими  військовими частинами. А за чотири місяці фашисти захопили майже всю Україну і в окупаційній зоні опинилось  майже 42%  населення Радянського  Союзу. В німецькому  полоні  у  жовтні 1941 року перебувало 3,8 мільйонів полонених, з них 1,3 мільйонів українців. Декілька німецьких таборів з військовополоненими були і на Тернопільщині. Найбільший   розміщався на Кременеччині, де тримали полонених в голоді і холоді. Коли відступали совітив кінці червня з Тернопільщини, то знищили десятки  тисяч політв’язень у тюрмах на наших теренах. Не маючи можливості провести евакуацію в’язнів з 22 червня по 29 червня 1941 року комуністи провели масові винищення по тюрмах та у підвалах катівень НКВД українців.

1941 рік. Осінню  за Кременцем німці облаштували концтабір, де утримували полонених радянських солдат. Огороджені колючим дротом, не маючи елементарних умов для проживання і медичного догляду, в’язні масово вмирали з голоду. Тоді члени ОУН через своїх засланих агентів, що працювали у німецькій владі, домовились, аби частину місцевих полонених українців і тих, хто побажає одружитися з українкою, випустили на волю. Так з концтабору вдалося забрати частину молодих хлопців.  За інформаційними даними оунвці допогли вибратися з німецьких таборів до 300 полоненим. Під виглядом місцевого був відпущений з концтабору і воєнний лікар радянської армії, латвієць на ім’я Микола (на жаль, історія не зберегла його прізвища). Активну участь у визволенні полонених  на Кременечинні брала Ольга Ковальчук («Софія»), яка мала можливість контактувати з німецькими окупантами в Кременці. Вона неодноразово приїжджала у німецькій табір з німецьким районним керівництвом, де домовлялася за передачу полонених українців. Все це робилося напівлегально через ОУН.

Ольга Ковальчук “Софія”, 1917 року народження, с. М.Вікнини. Закінчила Кременецьку гімназію. З 1937 року член ОУН. Досконало володіла німецькою мовою. Працювала перекладачем у Катербурзі (Катеринівка Кременецького району) в ляндверта. Телефоністка у німців. У 1943 році тікає від німців і переходить на нелегальне становище. Працює в районовому проводі УПА пропагандистом. 17 липня 1947 року загинула від тортур НКВД.

24 червня  1941 року. На Тернопільщині комуністична влада  розпочала мобілізацію і багатьох викликали у воєнкомат. Багато тікало, але і тут енкаведисти намагалися переловити біженців. Так 27 червня 1941 року вони затримали Міцерського Миколу (містечко Вишнівець, Збаразького району) і доправили у свою катівню. Там були ще заарештовані Радковський Ясь, молодий поляк, член ОУН, молодий хлопець з Чеснівського Раківця та інші, десь до десяти полонених. Озвірілі енкаведисти знущались над живими людьми, показуючи свої силу. У другому приміщенні буди полоненні, які чули страшні мучиницькі крики. Але хтось на дворі з енкаведистів крикнув що наближаються німці, і звірі кинулись тікати. Через пару годин вишневчани виламали замки на дверях катівні і побачили що робили “визволителі” з нашими людьми. Зайшов молодий хлопець і побачив свого замученого брата, з мить він посивів.

Кінець червня 1941 року. Чорна хмара з заходу насунула на нашу землю. Знову тисячі закатованих по тюрмах. Червона чума нищила людей, замітаючи сліди своєї чорної справи. Відходячи на схід під ударами московського фашизму, комуністи лишили на Україні 23 підпільних обкоми, 685 міськвиконкомів і райкомів, 35000 диверсійних груп з російської діаспори. Такі диверсії групи були залишені і в Вишнівці та навколишніх селах. Ними керував слідчий НКВД Шевченко, проте гестапо швидко їх виявили.

Спогади Ольги Горошко псевдо “Оля”, “Софійка”, “Галина”, народилася 1917 року, проживає у місті Збаражі Тернопільської області.
“ Я приїхала у Вишневець 10 липня 1941 року, а німці прийшли 2 липня. Те що я побачила і почула, не передати і не описати. Тільки у моєму селі Лози варвари-комуністи закатували шістнадцять молодих хлопців, а по селах дуже багато. Казали, як відкрили катівню у Вишневці, то люди, що заходили за своїми рідними, виходили назад сиві. Це наші совітські визволителі. Але німці також розпочали з вбивства. Вже воєнна бригада з Кременця, яка прибула 9 липня 1941 року провела 12 липня розстріли євреїв-комуністів та декількох вишнівчан в кількості 35 чоловік. Вони були за радянської влади членами компартії та керівниками у містечку. 14 липня 1941 року мені була вказівка вищого керівництва ОУН йти у Вишневецьку німецьку комендатуру. Фронт пройшов, а по місцях лишалися німецьке керівництво, яке було непридатне для військових дій, тобто ті які мали поранення, або невиліковні хвороби. Вишневецька комендатура мала своє вище керівництво у Кременці, а ще вище у Львові. На роботу я вийшла 18 липня. У Вишнівці вже була з приходом німців сформована поліція з шести чоловік. Через декілька днів з Кременця прийшов лист про створена поліцейської бригади з 25 чоловік. Я тоді і ввела шість наших хлопців. 29 липня знову приїхала з Кременця бригада солдат і розпочали масові арешти євреїв. Німці вже мали конкретні данні, кого заарештувати. Їм вже тоді помагала поліцейська бригада. А інформацію про євреїв давали самі євреї. Коло чотирьохсот їх вистроїли вище синагоги, коло Вишневецької ратуші і повели в Румалів Яр. Там їх розстріляли. Полоненими було і декілька місцевих комуністів з навколишніх сіл. Ще була акція розстрілу 4 вересня 1941 року. Німці заарештували до сотні євреїв та розстріляли. Участі в розстрілах місцева поліція не брала. Розстрілювали кременецькі представники гестапо. У вересні 1941 року було ліквідовано місцеву поліцію. А в листопаді було створено ШУЦМАНДШАФТ (німецьке оборонне товариство) а ВОЛОШИН був назначений комендантом Вишневецкого куща. Вся жандармерія розміщалася у замку. Роботи у мене тоді було не багато”.

Німців зустрічали як визволителів, традиційно з хлібом та сіллю. Адже жителі Тернопільщини сподівались, що з німцями  буде краще ніж з безбожниками комуністами, і замість дикого більшовицького знущання та свавілля заведуть у нас європейський порядок. У перші дні липня з еміграції повернулися керівні та рядові члени ОУН. На  наші землі з німецькою армією  вступили два українські батальйони “Натхель” та “Рональд” чисельністю біля 5000 солдат. Провід  ОУН Тернопільщини  організував похідну групу  на Схід України для пропаганди  ідей ОУН, для пробудження патріотизму.  Молодь Тернопільщини була в захваті  від розвитку національних ідей.

Акт відновлення Української Держави — проголошення 30 червня 1941 року в окупованому німецькими військами Львові відновлення Української держави. Здійснений Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху, за підтримки членів оунівських похідних груп та солдат-українців батальйону «Нахтігаль». Збори створили уряд — Українське Державне Правління — на чолі з Ярославом Стецьком, дещо пізніше було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький.
Акт відновлення Української Держави було проголошено в будинку «Просвіти» у Львові. На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословення митрополита Андрія Шептицького з цієї нагоди.
На цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник УГКЦ Йосиф Сліпий.

Незважаючи на тривожні симптоми з боку німецьких властей, у західноукраїнських селах у зв’язку з проголошенням Акта відновлення української державності відбувалися маніфестації, віча, перепоховання загиблих героїв, висипання і посвячення могил „Борцям за волю України”.

Спогади Слюсарчук Марценії

СЛЮСАРЧУК МАРЦЕНІЯ САВЕЛІЇВНА народилась 1903 року в селі Мухавець Збаразького району, мама Андрія, симпатик ОУН, УПА. Виселена 21 жовтня 1947 року в місто Осинники.
“Я добре пам’ятаю як прийшли німці. На нашу вулицю, коло криниці, на двох мотоциклах заїхало чотири німці. Це були молоді хлопці, або чоловіки 25-27 років. Вони були дуже привітні і посміхалися. Коло них через деякий час  було вже багато дітей. Адже їм було цікаво, мотоцикли, чужі люди і шоколад. Адже німці кожній дитині дали по шоколадці і показували фото двох малих німецьких дітей. Потім дітей катали на мотоциклі. Після дітей підійшли люди і якось між собою спілкувались. А вже 10 липня 1941року була коло Вишневецького замку офіційна зустріч німців. Зійшлося багато вишневчан і всі чомусь були раді новим загарбникам. Чому так? Не знаю. Ще добре памятою як молодих хлопців і дівчат вивозили на каторжні роботи в Німеччину. Як німці так і руські винищували український народ і відправляли в рабство ”

Спогади  Островського Ніканора.

ОСТРОВСЬКИЙ НІКАНОР ЮРІЄИЧ народився 26 лютого 1920 року в селі Муховець Збаразького району. Член ОУН, вояк дивізії “Галичина”, у липні 1944 року брав участь у бою під Бродами. У 1945 році засуджений
“Совіти тікали з Вишневця. Побили полонених в катівні Вишневецького НКВД. А деякі вишневчани скориставшись безвладдям, кинулись грабувати єврейські магазини і приміщення Вишневецького замку. Багато людей хапали у магазинах що під руки попадало і несли по домівках. Я бачив, як мої знайомі, їх було четверо, на возі везли піаніно. Для чого? Але везли і в хліві згрузили. Потім це піаніно там так і стояло, знищене.  А вже 10 липня всі так радо зустрічали німців і піднявши праву руку, як гітлеревці віддавали себе німцям. Я стояв збоку і з презирством дивився на цих перевертнів. Адже майже ті самі так догоджали полякам, потім вітали совітів у 1939 році і вистроїлися чуть не на колінах перед німотою. Вже під осінь при активних діях членів Вишневецького ОУН був коло катівні НКВД встановлений пам’ятник загиблим нашим патріотам. У кожній церкві був вивішений список загиблих від рук НКВД за незалежність України. А вже в 1942 році було створено УПА і на Вишневеччині. Першою сотнею керував “ Чіп” – Загребельний Павло Федорович, відомий також під псевдо «Крук», «Кремінь» (1917 року народження, с.Колодно), член ОУН з 1937 року, мобілізований у 1940 році до Червоної армії. Під Києвом потрапив у полон до німців. Перебував у німецьких концтаборах в Україні та Польщі. У лютому 1942 року разом зі Степаном Яцинюком та трьома полоненими солдатами з Волині утік з польського концтабору. У травні 1942 року зустрівся з районовим провідником ОУН(м) Максимом Скорупським, але перейшов до ОУН (б). Сотня налічувала до 140 бійців з навколишніх сіл і поділялась на два підрозділи, які були об’єднані в рої. Вояки перебували за місцем проживання, але за першим призовом збирались у відповідному місці. З листопада 1942 року по кінець лютого 1944 року сотня провела 64 бої з німцями, під час яких було вбито 64 фашисти та їх прислужники. 4 квітня 1944 року загину перший сотник Вишневецького УПА коло свого рідного села Колодно Збаразького району. Керівництво сотнею перейшло до Захара Мельничука (підрайонний начальник СБ «Кремінь», 1918 року народження). Павло Загребельний  який боровся за волю, за Україну, віддав, не вагаючись, своє життя, і був названий радянською владою бандитам”.

Спогади Обаля Андрія, який перебував під слідством у Вишневецькій катівні і був засуджений 29 травня 1941 року на 10 років ВТТ.

Я прихід німців на Вишневечину у перші дні не пам’ятаю, бо в цей час я втік з Кременецької  катівні і прибув до дому хворим. Довго відлежувався. До мене навідувалися побратими і з їхніх розповідей я знав про події у своєму містечку. А почав виходити вже у середині липня, а у вересні активно розпочав роботу щодо будівництва пам’ятник загиблим героям. Нас тоді п’ятеро ходили по людях і збирали гроші щоб купити будівельні матеріали. Німецька влада без всяких проблем дозволила ставити коло колишнього приміщення НКВД. Активно працював тоді коло спорудження пам’ятник Шаповал Іван.  Майже  всі вишневчати ненавиділи німецьку владу. І ті які працювали на цю владу. Адже більша половина німецької  поліції, це були члени ОУН, які були заслані керівництвом Головного Проводу , що в любий момент по приказу перейти із зброєю в УПА. Радянська влада зробила і їх і нас зрадниками і запроданцями. Я добре запам’ятав 14 липня 1943 року коли на Вишневець у ночі напали мельниківці. Німецька охорона була у замку. За домовленістю між мельниківцями та німецькою поліцією зброя не застосовувалась.   Німецькі солдати, а їх було коло двадцяти  у замку, що складалися з резерви вермахту, почувши тарахкотіння наших возів і шум війська, думала, що в мельниківців дуже велика сила і постановила з ними не битись. Німці чули, що партизани вермахтівців не розстрілюють, лише відбирають зброю, отже вирішили чекати в грубих мурах замку, здавшись на хід подій. За кілька днів (за кару) всіх тих німаків німецьке командування вислало на східній фронт, а на їх місце приїхали інші. Німецька жандармерія на ніч ходила спати до замку тому повстанці загрузили всі вози продуктами, які німці мали відправити до Німеччини. Цілу ніч стояв шум і гамір. А німці тихо сиділи як миші”.

Спогади Володимирського Фатія псевдо “Муха”, народився 1924 року в місточку Вишневець, член ОУН. Вояка УПА (ройовий сотні “Чіпа”).

Початок травня 1943 року. Село Колодно. Чотири рої сотні  “Чіпа”, а саме Вишнівецький, Раковецький, Шимковецький та Колоденський зробили засідку в урочищі «Дільна» на десяток німецьких солдат, які прибули бортовим автомобілем за продуктами до місцевих жителів. Коли німці почали виходити з машини, пролунала перестрілка. Бійці УПА підірвали автівку, німці відступили в село. Щоб випадкова куля не попала в мирне населення, перестрілка була призупинена. З боку повстанців один загинув. Поранений ройовий «Муха» (Фотій Володимирський, с. Вишнівець), з боку німців убито трьох і двоє поранено. Липень 1943 року. У село Заруддя прибув гарнізон латишів, які воювали на боці німецьких окупантів. Під керівництвом Павла Загребельного було організовано напад на гарнізон з метою захоплення зброї. Перестрілка призупинилась. Латиші віддали частину зброї, і упівці відійшли без жертв. Серпень 1943 року. Німе-цький гарнізон, який розташовувався на території Вишневецького замку, мав багато продуктів, одягу, різних матеріалів, боєприпасів та зброї. Участь у нападі під керівництвом Загребельного брали коло 60-ти солдат сотні. Обстрілявши німців, які закрилися в приміщенні замку, повстанці загрузили у чотири вози зі складських приміщень сіль, олію, гас, рулони матерії, зброю і завезли в Лози та у Бодаки, де роздали місцевим людям. Серпень 1943 року. Село Очеретно Кременецького району. Напад повстанців на німців (коло тридцяти солдат), які приїхали грабувати місцеве населення. При перестрілці ворог втратив біля п’ятнадцяти своїх солдатів. З боку повстанців жертв не було. Серпень 1943 року. Запек-лий п’ятигодинний бій біля Колоденського лісу з німецьким гарнізоном. Сотня відступила в ліс, втративши одного воїна Василя Коновича (с. Башуки Кременецького р-ну). Вересень 1943 року. Село Гнидава. Більше десяти німців прибули в село для поповнення продуктових запасів. Під’їжджаючи до села, вони були обстріляні повстанцями. Перестрілка тривала до двох годин і німці змушені були повернутись у Вишнівець. У повстанців двоє поранено. Вбитий Теофан Матвійчик 1921 року.”

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ