Як комуністична влада знущалася над мирним населенням Тернопільщини. Частина третя

Бережанський район. З архівних документів

1 січня 1948 року. Кількох повстанців, які прийшли до село Урмань, скористали з того, що в клубі була зібрана скількість молоді, зроблено мітинг, це зробило на молодь велике вражіння. Останнім часом була посилена з нашої сторони листівкова кампанія проти колгоспів. Листівкова кампанія відбулася в таких селах: Урмань, Пліхів, Краснопуща, Поручин і Поточани. Це мало на населення великий вплив. Населення тепер одверто виступає проти намагання большевиків організувати колгоспи. Листівки було розповсюджено в таких днях 7, 8, 9, 14, 19 і 20 січня та 8 лютого 1948 року.

1 січня 1948 року.. В  селі. Рогачин-Село вечером вбито на вулиці Врубльовського Михайла, уродженого 1925 року, котрий був співробітником РВ МДБ. На другий день приїхали з міста Бережан емведисти та арештували 4-ох чоловік., котрі мешкають близько місця випадку. Арештовані Кава Степан, Видойник Михайло й одна дівчина із переселенців, Трьох 5 січня. Звільнили, а Кутна Каролина була звільнена 7 січня 48 року. До людей говорили, що як не скажуть хто вбив, то вивезуть 30 родин на Сибір. Врубльовський вбитий дручком і стрілами з пістоля. Тіло його забрали автом до міста  Бережан на лікарський огляд, а потім привезли його знова до села і в селі похоронили.

6 січня 1948 року. В село. Куряни були розвішені протиколгоспні листівки. Большевики ці листівки скоро повідривали. Через цілі свята в селі були большевики, бо казали, що тут десь мусять бути “бандьори”. В деяких господарствах робили труси.

9 січня 1948 року.  У Бережанах, у поправчім домі для засуджених малолітних хлопців, котрих вживають до звоження дерева з ліса, зчинився бунт з причини лихого харчування. Ті хлопці з причини лихого харчування відмовилися ходити на роботу, набили завідуючого і кухарів, а також кидали камінням і дахівкою до першого секретаря РК КП(б)У – Вовка і до голови РВК – Петренка, коли вони прийшли, щоб їх втихомирити. Опісля частина втекла і розійшлися по селах, а деякі вдоволилися тим, що дали їм дещо грошей і обіцяли поправу харчів. Тих, що втекли, стрічали вечером у 8-мій годині в лісі, вони при собі не мали нічого, тільки сіль, і казали, що будуть їсти з хлібом як дістануть. Деякі з них ходять по селах за харчами, а один став у селі на службу.

18 січня 1948 року. В селі. Стриганці пропав вечером Яцишин Михайло, котрий весною 1946 року втік з рук СБ. За два дні потім до села приїхав ст.арший лейтейтенант Іваненко і “стрибок” Ковалюк та питали, де дівся Яцишин, чи він зістав убитий, чи пішов у банду.

28 січня 1948 року.  В село. Нараїв-Місто зістала вбита сексотка Музика Софія. На другий день приїхали около 60 емведистів і робили облаву на ліси Межировець і Звеняче. Потім пішли на Кулєби і арештували 11 мужчин, а на Шайбівці арештували 3 осіб та всіх забрали до міста. Бережан. На похороні сексотки старший лейтенант слідчий МДБ Глєбов говорив до її брата, що вона була варта за 2 тисячі цивільних людей.

29 січня 1948 року. В селі. Стриганці старалися большевики заснувати колгосп. Організацією колгоспу займався 3 секретар РК КП(б)У Замроцкий. Бувший голова сільради Депас подав список загрожених людей і тих насамперед силували, щоби вступали до колгоспу. Люди не хотіли вступати до колгоспу, а втікали зі своїх домів до ліса або на другі села. Кого зловили, то примушували при помочі биття і застрашувань вивозом на Сибір. Після побиття в канцелярії виводили на дорогу і саджали на 2-3 год. в болото та питали чи хочуть вступати до колгоспу. Демобілізованого Сороку Андрія, інваліда “вітчизняної війни” (інвалід на обі ноги) підманули до підписання заяви в цей спосіб, що казали, нехай підпише документ на підвищення інвалідської ренти, а то була заява до колгоспу. Сорока, як довідався, що то він підписав заяву до колгоспу, зараз запротестував проти обманства. А Замроцкий сказав до нього: “Як не хочеш належати до колгоспу, то подихай сам”. Люди коли не можуть перед большевиками відпертися підписати заяву до колгоспу, то боронять себе тим, що кажуть большевикам, що вони ще хочуть “жити”. З кінцем січня большевики намагалися заложити в неповносередніх школах комсомол, але молодь попереджена нашими листівками проти комсомолу поставила спротив і досі комсомолу по сільських школах не заложили.

2 лютого 1948 року. До села Стриганці прибули з села Поточан організатори колгоспу: 3 секретар РК КП(б)У Замроцкий, партійці – Карасьов, Башилов, Мазуркевич, агент райуповмінзагу Ярошенко і 3-ох  емведистів з гарнізону села Поручина. На другий день третього лютого вони примушували людей до підпису заяв до колгоспу. Привели напівтемного Триньку Дмитра до сільради та били його і грозили вивозом на Сибір, якщо він не підпише заяви.  Тринька  просився, що він хворий і не підпише заяви, а Замроцкий сказав, що: “Як ти не видеш, то ми самі за тебе підпишем” і підписали заяву, що він вступив добровільно.

4 лютого 1948 року.  Ці організатори колгоспу зловили на селі  Стриганці Модь Павла, Сороку Миколу і Сороку Михайла та затягнули їх до сільради і там говорили, щоби підписали заяви, а боятися немають чого, бо “ми всіх бандьорів вже побили”. Сорока запитав їх: “А чого ви ідете з гарнізоном?”. Замроцкий відповів: “Для охорони перед бандитами”. Люди відпираються від вступу до колгоспу, як тільки можуть, деякі з них говорять: “ми не вступаємо до колгоспу, щоби нас не повісили”, а як большевики застрашують їх вивозом на Сибір, то вони говорять: “везіть нас на Сибір чи в тюрму, а до колгоспу не підемо”. Пополудні пішли ці організатори до сусіднього села Двірці і вечером знову вернули до Стриганець, а на другий день обступили село Двірці щоби люди не втікали. Вони ловили людей і примушували до вступу в колгосп. Зловили Куций Миколу, Дідух Михайла, Шевчишин Петра, Куций Івана, Куций Ярослава і одного переселенця. Зловлених завели до Сороки Степана і там примушували до підпису заяв, але ніхто з них не підписав і їх повели до Стриганець (то є одна сільрада). В с. Стриганцях тримали всіх до вечора, а наніч повкидали тих людей до пивниць, а відтак кожного зокрема примушували через цілу ніч до підписання заяви. Шевчишин Петра розібрали до нага та сильно били, та шарпали за вуха так, що аж попідривали.

6 лютого 1948 року.  Зловили в селі Стриганці Петрух Степана, Петрух Василя, Ковалишин Василя, Антонового Михайла, Гиса Івана, Сорока Михайла і Гамуга Григорія (усіх зловили вночі). Їх примушували, рівнож, побоями, застрашуванням вивозу на Сибір, а коли люди відмовлялися підписувати, вивозили на дорогу і саджали їх під охороною вартових у болото та так держали в болоті, на дощі з снігом через цілі дві години і знова питали чи згідні вступити до колгоспу. Якщо той відм[о]влявся, то виводили його на болото і саджали знова.

7 лютого 1948 року. В селі Стрихівці, ранком Гиса Івана, Петрух Степана, Петрух Василя і Куций Миколу забрали до міста. Бережан. По дорозі з ними вступили до села Двірці де вже інженер відмірював поле попід самі будинки (поле відмірював для колгоспу) і казали щоби підписували заяви. Ті відмовлялись і повезли їх дальше. По дорозі Замроцкий казав тим людям злізти з підводи і бігти за підводою, і все їх питав чи підпишуть заяви. 9 лютого забраних людей з міста Бережан звільнили і ті оповідали, що в Бережанах їх ще дуже примушували підписати заяви.

10 лютого 1948 року.  Люди в селі Стрихівці кричуть на Антонів Михайла і Ковалишин Василя, бо вони, правдоподібно, підписали заяви.

12 лютого 1948 року. Приїхали до села Стрихівці Замроцкий, Бошилов, Карасьов і 4-ох емведистів, але в селі вже нічого не застали, бо всі мужчини зі села втекли, а на другий день повторилося теж ]саме.

14 – 15 лютого 1948 року. Знова нікого в селі Стрихівці не було і ті виїхали до села Біще. А 19 лютого ще вночі прибуло 45-ть емведистів з начальником МДБ з району, майором Івановим, вони обступили село і хуторі та ранком почали робити по цілім селі труси. Не минули жодної хати і заглядали в кожий горнець за “бандьорами”. Під кінець облави Мендів (бувший голова сільради з 1940 р. в с. Біще, зараз він в районіні, а в час німецької окупації він був на сході) і Карасьов налапали жінок: Музику Анну, Антонів Анну, Юзефик Анну та Данилів Івана, Ковалишин Василя, Юзефик Миколу і Сороку Андрія та почали з ними робити збори. На зборах рішили вибрати колгоспну управу (чи може ініціативну групу). Головою вибрали Антонів Михайла, а решта, що вибрали їх як управу колгоспу, на зборах не були присутніми. Ще попередньо підступом дістали підпис на заяві від інваліда Сорока Андрія, а на зборах його примусили виступити з промовою. Він мав на зборах говорити слідуюче: “Люди! Нам колись було добре. Ніхто від нас нічого не забирав – ані контингентів, ані позик, ані м’яса, молока і т. п., а тепер комуна все забирає і ще кажуть, що нам ще не зле, а як буде та комуна валовока?, то буде ще гірше”. Люди говорять, що большевики слухали це і не казали нічого. Вечером начальник МДБ майор Іванов з емведистами відійшов, а лишилися Карасьов, Мендів і ще трьох, котрі на 20 люте ранком почали скликати колгоспників на збори. Голови Антонів не застали вдома, а Сорока Андрій вже був полетів напевне божевільний зі сокирою в руках до канцелярії сільради. Як повернув додому, застав в себе большевиків і став їм кидати під ноги вазонки і яйця та розібрався до півнага і казав, що так з ними піде на збори. Тоді силою його одягнули і він побіг сам до сільради та кричав до людей: “ми не хочемо Леніна – Сталіна, жидівського покоління, ми хочемо Ісуса Христа, хочемо синьо-жовті фани!”. Большевики на це нічого не казали, а він наговорив, що хотів, і пішов додому. Мендів питав людей, який він був колись перед тим, а відтак ще того самого дня від’їхали до села Вербів. Такі самі “організування” колгоспів відбулося від 1–16 лютого в слідуючих селах: Шибалин, Баранівка, Рекшин, Поточани, Комарівка, Жонівка  і Потутори, а нігде не вдалося їм заснувати нового колгоспу, ані відновити існуючого в 1941 року.

6 лютого 1948 року. В селі Рекшин 3 секретар партії РК КП(б)У – Замроцкий з кількома емведистами хотіли робити збори про засн[ування колгоспу, але люди, довідавшися про це, зазделегіть повтікали. На 12 лютого прибув знова Замроцкий тайком до села і почали ловити втікаючих господарів. Зловлених примушували підписувати заяву вступу до колгоспу. Вони відмовлялися, тоді Замроцкий казав двом емведистам, щоби їх бігом гнати до сільради. Емведисти кричали, щоби ці люди падали, вставали 54 й знова бігли, вони підганяли їх прикладами крісів і били куди попало. Пригнавши до сільради, поставили їх під стіну і казали їм підписувати заяви, бо їх постріляють за те, що вони втікали. Чорний Василь відповів: “Стріляйте, а ми заяву в колгосп не підпишемо”. Їх відпустили домів і казали, щоби на другий день принесли Замроцкому по півлітри горілки. Того самого вечора прибув начальник МДБ Іванов і 45 – ть емведистів, переночували в селі, а ранком пішли на ліс села Поточани. В селі Жонівка  під час “організування” колгоспу один 37-літний господар сказав до большевиків, що йде додому порадитися жінки, що йому робити, а прийшовши додому, пішов до комори. Жінка пішла подивитися, що він там робить, та побачила, що її муж повісився. Стала кричати, позбігалися сусіди і відчепили його і вдалося їм ще його врятувати. Після такої події вже ніхто не думав в цьому селі про підписування заяв до колгоспу і колгоспу не заснували. В селі Шибалин під час колгоспної акції райуповмінзаг Синиця і заврайфінвідділу Чепіков били людей, примушуючи до вступу в колгосп. Вони побили Кіндрацького Павла, працівника сільклубу, Похилого Якима, голову земгромади, Романів Прокопа, голову кооперативи, а Олексишин Василя так побили, що вибили йому два зуби і так скровавленого оставили на землі (це діялось 4 лютого). В селі Комарівка в час колгоспної кампанії большевики зігнали около 20 підвод, нібито, для переселювання, але це людей не заломило і ніхто до колгоспу не записався. Населення цілого району є піднесене на дусі успіхом в протиколгоспній боротьбі та на прикладі бачить, що може зробити організований спротив. Люди задоволені тим, що в боротьбі проти колгоспів не може бути компромісів і говорять, що якби так кожну справу поставив “кантом”, то все було б добре. Успіх протиколгоспної кампанії є з двох причин: 1) поширення наших листівок і закликів впродовж січня і першої половини лютого, та 2) заінтересування самих селян в тому, щоби не було колгоспів.

27 лютого 1948 року.  В селі Шибалин забрано з канцелярії сільради телефонічний апарат.

2 березня 1948 року. До села Нараїв-Місто приїхав партприкріплений Семенов виганяти підводи на звізку дерева мав вислати 45 підвод, але ні одна не поїхала, і він з нічим вернув до райцентру.

2 – 4 березня 1948 року В село Саранчуки 5-ох працівників райуповмінзагу забирали в місцевих людей кури, вівці й кози на м’ясопоставку. В Буняк Параскевії, котрої муж загинув на большевицьким фронті, хотіли забрати кури, а вона відобрала і куркою почала бити большевика по голові. Тоді большевики за це її сильно побили, але вже курей не брали, тільки грозили, що буде суджена через прокурора.

3 березня 1948 року.  В селі Павлів учні 4 класу після науки під школою співали повстанські пісні “Вже вечір наступає …”, а студент педшколи “східняк”, котрий був на практиці, став з ними сваритися і казав, що вони “бандити”. Учні зібрані в похідну колону йшли через село і співали дальше.

7 березня 1948 року. В селі Куряни, в неповносередній школі хтось причепив нашу листівку, котру учні читали, а син ветеринаря (східняк) відчепив її і поніс до директора. Директор східняк, сварився з учителькою (східнячка), що не мов би то вона причепила цю листівку, він назвав її “бандерівкою”. Цього ж самого дня в селі Саранчуки 3 секретар РК КП(б)У – Замроцкий і суддя зганяли людей на мітинг, але ніхто не пішов і з тим від’їхали до райцентру.

14 березня 1948 року. Вечером в село Підвисоке на вапняній фабриці хтось пробував перетяти линву, але не перетяв, тільки ушкодив. Ранком завідуючий повідомив начальник гарнізону “стрибків”, а той телефонував до міста Бережан, що тут є “бандьори”. З Бережан приїхало автомашиною 16 емведистів, вони походили, оглянули і від’їхали до села Курян.

 

15 березня 1948 року. В Бережанах ніччю вбито провокатора Макар Влодка і його наречену, а слідуючої ночі вбито одного емведиста і одного поранено. Після того приарештували студентів Педшколи і одну жінку, в котрої студенти були на квартирі. Більшість арештованих вкоротці звільнили.

30 березня 1948 року. В селі Надорожнів вечером тяжко ранено начачальника гарнізону “стрибків” Прокопів Івана. Він був зловлений большевиками в 1946 році, а відтак зробили його начачальником гарнізону “стрибків”. Осінню 1947 року. учні середньої школи в Нараєві відмовилися підписати Лист до Сталіна від молоді України. На цілу школу підписала тільки одна учениця, а решта учнів, помимо прозьб і залякувань зі сторони вчителів, листа не підписали. В тій школі досі нема ще ні одного комсомольця. В школі часто появляються наші листівки. На нараді в області кричали на цю школу, що то “бандеровська” школа.

 

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ.

загрузка...

Comments are closed.