Як на Тернопільщині влада нищила бібліотеки та займалась репресіями

Дев’яносто, вісімдесят, сімдесят років тому… Чи можна відтворити події минулого часу, що відбувалися в одному із районів нашого краю? На жаль багато деталей, явищ фактів з плином часу стають безповоротно втраченими. А забуття — це прірва історії, де влада, яка робить злочини проти свого народу, намагається стерти з роками в пам’яті людей ці жахливі діяння. Та людська пам’ять живе зовсім по інших, своїх законах. Прожите минуле можна завжди “просвітити” у свідомості, в подумках. І ті страшні спогади про людство ніколи не можна сховати. Вони, крізь вічні, гігантські сітки пам’яті виходять на верх до людей і нагадують постійно, що про це забути не можна.

З приходом на Тернопільщину “визволителів” у 1939 році більшовиками було створено концепцію “ворога народу”. І комуністична влада швидко зробила можливість застосувати найжорстокіші репресії проти миролюбного, патріотично налаштованого українського народу. І саме головне, що сьогодні за ці злочини ніхто не поніс відповідальності, а тих злочинців що вбивали, ще на Тернопільщині шанують і кожного року на їхні могили кладуть квіти. А тисячі їхніх жертв так і лежать у безіменних, неупорядкованих могилах. Людське життя відгоряє швидко, як літо, а життя, як коротке вогнище, іскра спочатку веселе, легке як язички полум’я, а потім дуже сильний вогонь, спокійний жар, слабке мерехтіння, тліючі вуглинки і холодний попіл. А дальше людське людське небуття і вічна ніч. І всі думають, що полум’я, яке горіло колись, горить і сьогодні, і буде горіти та лишається завжди у вигляді тліючої вуглинки, яку через сотні років можна запалити. А пам’ять, як вогонь, не зникне, не пропаде і житиме вічно. І пам’ять про товариство Просвіти на Тернопільщині житиме вічно. Це частинка невеликої розповіді про діяльність членів Просвіти на Вишнівеччині.

У 1924 році, в червні місяці, у приміщені ще царської Вишневецької семирічної школи зібралась ініціативна група для проведення зборів по відновленню товариства Просвіта на Вишнівеччині. Нова польська влада вже вкорінилась, і тому місцеві, та з навколишніх сіл патріотично настроєні активісти, разом провели установчі збори. За переказами учасників, тоді зібралось коло 70 делегатів, які обрали голову повітової організації Волошина Іллю (народився 1897 року, член Просвіти з 1924 року. Заарештований Вишневецьким НКВД у 1940 році, загинув у тюрмі), заступника: Джус Івана (народився у 1866 році. Член Просвіти з 1924 року. Заарештований Вишневецьким НКВД у 1940 році. Помер у тюрмі), та секретарем Сікорського Василя (народився 1894 році, член Просвіти з 1924 року, заарештований Вишневецьким НКВД у 1940 році, закатований на допитах). Основним завданням оновленої Вишневецької Просвіти було розширення чисельності організації та створення в навколишніх селах осередків, відкриття в кожному селі Вишневеччини читалень української книги, створення Просвітницьких хорів, дитячих хорів та драматичних колективів. Так вже через рік в навколишніх селах Просвіта провела святкові Шевченківські вечори. У 1927 році кількість членів зросло до 300 активістів. Польська влада негативно ставилась до популяризації української книги і не давала можливості відкривати в селах та в містечку громадські читальні. Тому на початках книги передавались з рук в руки по селі. Література поступала з Кременця, Рівного і Львова. Польська влада в школах проводила навчання на своїй мові. Вчителі, які викладали предмети українською мовою почали у 1926 році звільняти. На Вишневеччині на цей час було дві школи з семирічним навчанням. Це у Вишневці та в Колодно. Так у 1927 році у Вишневецькій школі вчителя Дорошенка було звільнено за те, що він відмовився вести уроки географії та біології на польській мові. У 1930 році у Вишневецькій школі на 426 учнів, тільки 126 вивчали українську мову, серед них 6 учнів єврейського походження, відповідно в Колодно на 268 учнів 86 вивчали українську мову і тільки 2 єврейського походження. Просвіта у 1927 році почала відкривати курси вивчення рідної мови, але польська влада забороняла дітям до 16-ти років відвідувати навчання та читальні. Коли б польська поліція зафіксувала б перебування дитина на навчанні чи у читальні Просвіти, то просвітянин, який проводив заняття, отримав би рік тюрми.

Кожного року польська влада збільшувала кількість забороненої літератури. А за зберігання її та поширення судили. Так, у 1928 році було затримано три члени Вишневецької Просвіти тільки за те, що читали заборонені вірші Тараса Шевченка. У Бодаках, Лозах, Вишневці, Великому Раківці та у Кунинці поліція проводила обшуки у членів Просвіти і вилучали заборонену літературу. Було вилучено 94 книги. У 1930 році загальний Просвітницький фонд української літератури становив коло 5 тисяч примірників.

У 1934 році керівники осередків Просвіти у селі Мухавець — Забрамний Василь 1902 року народження, член товариства “Просвіта”, ОУН, закатований 1941 року у Кременецькій тюрмі , село Загороддя — Минзарський Степан 1897 року народження, член товариства “Просвіта”, ОУН, закатований 1941 року у Кременецькій тюрмі, село Лози – Левенець Павло, 1875 року народження, член товариства “Просвіта”, закатований 1941 року у Кременецькій тюрмі, село Кривчики — Сендецький Іван 1915 року народження, член товариства “Просвіта”, ОУН, вояка УПА, закатований у Вишневецькій тюрмі 1945 року під час допитів, село Старий Вишневець — Головатюк Василь 1914 року народження, член товариства “Просвіта”, ОУН, закатований 1941 року у Кременецькій тюрмі, село Федьківці — Лотоцький Сава 1901 року народження, член товариства “Просвіта”, зааруштований Вишневецьким НКВД і утримувався у Кременецькій тюрмі. 27 червня 1941 року звільнений бійцями ОУН з тюрми. село Бутин – Жила Яків 1907 року народження, член товариства “Просвіта”, ОУН, заарештований 1941 року Вишневецьким НКВД, перебував у Кременецькій тюрмі. У 1943 році помер у одній із тюрем в Росії. село Бодаки — Кащук Василь 1901 року народження, член товариства “Просвіта”, ОУН, заарештований 1940 року Вишневецьким НКВД, перебував у Кременецькій тюрмі, село Дзвиняча — Булига Михайло 1893 року народження,член товариства “Просвіта”, ОУН, заарештований 1940 року Вишневецьким НКВД, перебував у Кременецькій тюрмі де і помер, село Коханівка — Ткачук Сидір 1900 року народження, член товариства “Просвіта”, ОУН, заарештований 1941 року Вишневецьким НКВД, замордований під час допитів слідчими Вишневецького НКВД, село Великий Раковець — Тимченюк Микола 1912 року народження, член товариства “Просвіта”, ОУН, вояка УПА, загинув у 1944 році у сутичці з енкаведистами, село Малий Раковець – Кинжибало Олексій 1901 року народження,член товариства “Просвіта”, ОУН, загинув у 1944 році у сутичці з енкаведистами, село Гнидава — Ворона Семен 1903 року народження член товариства “Просвіта”, заарештований Вишневецьким НКВД у 1940 році, загинув у кременецькій тюрмі 1941 році, село Витківці — Деревянко Демян народився у 1891 році, член товариства “Просвіта”, заарештований Вишневецьким НКВД. Помер у тюрмі 1941 році, село Малий Кунинець — Стефанський Василь 1905 року народження, член товариства “Просвіта”, заарештований Вишневецьким НКВД у 1941 році. Помер під час допитів, село Великий Кунинець — Базан Степан народився 1891 році, член товариства “Просвіта”, заарештований Вишневецьким НКВД у 1939 році. Перебував у Кременецькій тюрмі.

На польську поліцію на Вишневеччині працювала велика мережа агентів, які постійно доносили про націоналістичну діяльність членів Просвіти та ОУН. Донощиками були місцеві жителі, як і українці, євреї та поляки. Та найбільше повідомлень було від єврейських торгашів та своїх, місцевих продажників. У дописах агентів в місцеву поліцію були зазначені адреса розміщення по селах української літератури та її перелік забороненої для читання, кількісний склад місцевих Просвітницьких організацій та активісти. Поліція вивчивши відповідні документи постійно робила нальоти по вказаних адресах та проводила арешти і вилучала заборонену літературу. Такі арешти були дуже масовими у 1934-1936 роках. У 1937 році польська поліція перестала переслідувати членів Просвіти, але час від часу викликали до себе і проводили співбесіди з активістами щодо забороненої літератури і попереджали щодо можливого затримання та арешту. Вже з 1936 року всі члени Просвіти та ОУН носили жовто-блакитні стрічки, у кожного був Кобзар та портрет Тараса Шевченка в жовто-блакитній рамці. Найбільш активну Просвітницьку роботу на Вишнівеччині розгорнули у 1936 році. Було проведено багато заходів дитячої творчості. Виписувалось на села більше 50-ти газет “Народна справа”, “Громадський голос” та “Дзвін” які друкувались у Львові. Кременецька Просвіта видала Кобзар, який масово розповсюджувався на Вишневеччині в кількості 500 примірників. В цей час активно працювали три політичні партії УНДО — Українська народно-демократичне об’єднання, РП — Радикальна партія, КПЗУ — комуністична партія Західної України. Головами осередків на цей час були УНДО — Чорний Петро Іванович, РП — Сікорський Василь, КПЗУ — Волинський . В УНДО членів партії 14, РП — 12, КПЗУ — 7.

На Вишневеччині у 1939 році у Просвіті нараховувалося 386 членів, було 18 осередків, 24 підпільних читалень з літературою що містило до 7 тисяч книг, 14 хорів і 6 дитячих колективів. У Просвіті перебувало 242 члени ОУН, 10 членів партії УНДО, 8 членів партії РП, але ні одного з партії КПЗУ. У Товаристві було 16 священиків, які надавали церковне приміщення для занять дитячих хорів та для організації та підготовки святкових заходів.

(Спогади ФІЛИКА СТЕПАНА записані у 1996 році, сина Філика Григорія, у якого зберігалась бібліотека членів Просвіти села Муховець.)

“Мені було 12 років. Я добре пам’ятаю, як у нас в хаті була велика шафа, а там було коло трьохсот книг українською мовою. Я так любив їх гортати. Майже кожного дня у вечері приходили до батька і обмінювали книгами. А у 1934 році у день до нас прийшли два поліцаї і з ними три поляки та розпочали переписувати книги. Щось почали питати у батька, довго писали і детально переглядали книги. Мама плакала. Через деякий час декілька книг забрали. Забрали і тата. Через три дні батько повернувся, замучений, голодний але веселий. Його не судили, а відправили в Кременець, де попередили, щоб він не поширював забороненої літератури.”

ФІЛИК ГРИГОРІЙ народився 1884 року народження в селі Муховець, член товариства “Просвіта” з 1924 року. Відповідав за фонд книг товариства. Заарештований Вишневецьким НКВД у 1940 році.Закатований у Кременецькій тюрмі.

(Спогади Обаля Андрія записані у 1996 році.)

“Я у 1936 році ходив до Філика Григорія і брав читати книжки. Я любив читати про козаків, про боротьбу кожного народу з поневолювачами російськими, польськими і турецькими. Адже ця боротьба тривала сотнями років. В цих книгах висвітлювалося, хто є нашим ворогом і як з ним боротись. Тому польська влада забороняла читати такі книги, але ми молоді дуже хотіли прочитати ці книги. Ми всі молоді Мухавчани обмінювалися цими історичними книгами”.

(Спогади Островського Ніканора Юрійовича записані у 1996 році)

“ Я по книги ходив з своїми побратимами до Позіховського Євгена. Я любив читати книги про козаків та книги про визвольну боротьбу проти російських загарбників. Книги я почав брати у Позіховського ще у 1934 році. Обмінював їх два рази в місяць. В Просвіті я не перебував. Я займався спортом, перебував у футбольній команді Вишневця.”

ПОЗІХОВСЬКИЙ ЄВГЕН народився 1919 року у містечку Вишневець, член товариства “Просвіта” з 1937 року. Відповідав у Вишневці за фондкниг товариства “Просвіти”. Заарештований Вишневецьким НКВД у 1940 році. Помер у тюрмі.

У вересні 1939 року польська влада відступаючи, у своїх кабінетах на видному місці залишила для окупантів списки всіх патріотично-налаштованих місцевих активістів, в тому числі і євреїв, по всіх населених пунктах Вишневеччини. На в окремій папці були документи в яких була інформація про донощиків, їхні клички, адреса і заяви на співпрацю. Отримавши такі цінні документи, більшовики потирали руками і почали в першу чергу викликати всіх інформаторів, що працювали на поляків, до себе. Налякавши за співпрацю з поляками, заставляли писати нові заяви для співпраці з комуністами і пояснювали їм, що коли допоможуть виявити всіх націоналістів, то тим самим себе вини реабілітують перед Москваю. І вже через тиждень посипались доноси, правдиві і не правдиві про просвітян та ОУНівців. І тоді розпочалися арешти. Вже у грудні провокаційних документів на просвітян та Оунівців було заведено на 146 жителів Вишневця та навколишніх сіл. Багато патріотично налаштованих жителів почали покидати територію Вишнівеччини і пішли в глибоке підпілля. А половину було патріотів було заарештовано. До приходу німців комуністична влада розстріляла на Вишнівеччині 286 з жовтня 1939 року по 29 червня 1941 року і ще утримувала в тюрмах 142 заарештованих патріотів.

Слідчий Вишневецького РВ НКВД Шпаров В. на допитах членів товариства Просвіти у 1940 році, тикав книгою “КОБЗАР” і кричав, що вся контрреволюційна організація систематично, протягом періоду свого існування на Вишнівеччині поширювала і пропагувало націоналізм серед мирного населення Західної України і тим самим висміювала радянську владу в СРСР виступаючи з віршами Шевченка, що містили антирадянський зміст. Всіх заарештованих членів Просвіти (68 патріотів) відправляли після місячних катувань у Вишневці, до Кременецької тюрми. Вони не визнавали за собою злочинів, які навішувала на них слідчі НКВД. Всіх потім розстріляли.

Кожен з них віддав своє життя за нашу УКРАЇНУ, за нашу рідну мову. Але чи цінимо ми це? Чи хоч пам’ятаємо і шануємо тих борців, що віддавали свої життя? Чи згадуємо про них, зайшовши у бібліотеку в селі чи містечку нашого району? А чи є у місцевих бібліотеках, хоч яка інформація про місцевих члені Просвіти та ОУН? На жаль — ні.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТОВИВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ