Богдан Брич «воює» із селянами за… три метри землі?

Леся Українка навіть не здогадувалась, що в майбутньому стане епіцентром земельного скандалу, що зараз триває в селі Гаї Шевченківські, Тернопільського району. Тут, на вулиці імені поетеси, точиться боротьба між владою та жителями. Кожен має свою правду, а от істину намагались віднайти журналісти «Номер один». Отож про все за порядком…

Війна за 3 метри

Між вулицею Лесі Українки у Гаях Шевченківських та основною дорогою, яка веде на Тернопіль, є невеличкі земельні ділянки, які вже десятки років жителі однойменної вулиці орендують під ведення городництва.

– Ми цією землею користуємося хто з 1990 року, хто з 2000-го. Віддали нам її рішенням сільради в постійне користування. Як бачите, городи оброблені, зорані. Крім того, щорічно ми сплачуємо за цю землю податок. Тож сільська рада попереднього скликання запропонувала нам ці ділянки приватизувати, але з умовою використання під городництво, – розповідає місцева жителька Ольга Куліковська.

За словами жінки, про, приміром, забудову цієї землі і мови бути не може, оскільки вона, поміж тим, виступає захисною зоною двом трубам Івачівського водогону, який постачає воду в Тернопіль.

– Згідно з рішенням сільради від 17 грудня 2014 року, нам дали дозвіл на виготовлення проектної документації землеустрою. Всього нас є 31 людина, що претендує на приватизацію, але ділянки поруч одна біля іншої. Тому вирішили замовляти один технічний проект на всі ділянки. Заплатили за нього, згідно з договором, приблизно 80 тис. грн. Скидалися грішми всі. Десь по 3 тис. вийшло на кожного.  Коли нам виготовили технічну документацію і видали витяги з кадастрового реєстру, ми звернулися в сільську раду для затвердження. Аби нам видали свідоцтво про право на власність, –  продовжує Ольга Куліковська.

За її словами, люди навіть не сподівалися, що їхнє питання викличе такий шалений опір з боку нової сільради, яка от уже вдруге відмовляється закріпити за ними ті земельні ділянки. Депутати мотивують свою позицію тим, що з боку основної дороги необхідно залишити три метри для облаштування пішохідної доріжки, а, згідно з розробленим проектом землеустрою, вся земля, аж до дороги, переходить у власність мешканців вулиці Лесі Українки. Відповідно новообрана сільрада вимагає, аби люди переробили документи, відмінусувавши три метри з боку об’їзної дороги.

– Навіщо ми маємо переробляти всю документацію? На нашій вулиці всі пенсіонери, троє інвалідів першої групи. Ми за рахунок тих городів виживаємо. Маємо тут по 7 сотих, не більше. А ще якщо відняти зону відведення води, то взагалі залишиться по 4,5 сотих. І вони ще вперлись, що заберуть у нас ще ті 3 метри. Правильно! Якщо забрати ту землю, то можна поставити кіоски і торгувати, – жаліється місцева мешканка Галина Григорівна.

За словами людей, питання приватизації землі на сесії виносилося вже двічі, але так і не отримало позитивної оцінки у депутатів.

– От 16 лютого наше питання вдруге виносили на сесію і депутати знову не проголосували. Ми з понеділка подаємо на них у суд. Отакі мудрі наша сільрада і голова. Замість того, щоб піти назустріч людям у такий важкий час, коли за рахунок лише поля і виживаєш, вони починають забирати у нас останнє, – обурюється пані Галина.

Люди навіть припускають, що це не просто свідома позиція депутатів, а чийсь хитрий сценарій.

– Хоч нам і нічого не говорять зараз, але на початках йшла мова про те, що ті 3 метри повіддають комусь в оренду, а може, і на аукціон. А тепер вже тої мови нема. Лише благі наміри – пішохідна доріжка, – каже Галина Григорівна.

До слова, деякі мешканці не проти відхреститись від тих трьох метрів попри дорогу, але ж потрібно повністю переробляти проектну документацію. А це знову витрати. Мовляв, якби громада знала про необхідність доріжки раніше, то й проблем не було б…

Влада дивиться в майбутнє

Позиція людей зрозуміла та проста. Тепер варто було б почути думку влади з цього приводу.  Журналісти «Номер один» поспілкувалися з новообраним головою сільради Богданом Бричем, який запевняє, що не все так однозначно в цій історії.

– Десь за два тижні після того, як я став сільським головою, до мене прийшли люди і кажуть, що, мовляв, ми даємо проект землеустрою на затвердження сесії. Я сказав: немає питань! Написав відповідне розпорядження голові земельної комісії. Та, проаналізувавши документи, сказала, що люди приватизовують землю аж до смуги відводу автомобільних доріг. Це неправильно, бо повинно залишатися місце для пішохідної доріжки попри трасу. На самій смузі відводу її зробити не можуть, бо дорога і так вузька. В ідеалі мала б мати чотири смуги руху, а є лише дві. І на доріжку вже місця не буде. Тому ми, передбачивши це, сказали людям, що треба відступити від дороги три метри і переробити проект землеустрою. Звернулися в архітектуру, Облавтодор. Вони нам дали роз’яснення, що доріжка дійсно потрібна, і рекомендують нам залишити три метри у власності держави. Це все ми донесли до людей. Хоча я все одно, попри всі рекомендації, виніс на сесію дане питання та поставили на голосування затвердити проект землеустрою з тими 3 метрами. Проте депутати не проголосували «за»,- розповідає сільський голова Богдан Брич.

На його думку, такі питання не має вирішувати голова сільради чи люди з вулиці Лесі Українки, а колегіальний орган місцевого самоврядування – тобто депутати. Якщо вони кажуть «ні», то, значить, ні!

– Ми повинні мислити по-державницьки, а не жити сьогоднішнім  чи завтрашнім днем. У нас близько 20 га землі за часи, відколи створена сільрада, було роздано. Але жодна копійка не пішла в бюджет, – каже сільський голова.

До речі, одна земельна ділянка на вул. Лесі Українки вже приватизована разом з тими трьома метрами, що передбачені під доріжку. Та, за словами сільського голови, її власники готові піти на поступки.

– Їм дали приватизувати ту землю задовго до того, як я став головою, десь у 2002 році. До речі, я з тими людьми вже говорив, і вони сказали, що готові віддати ті 3 метри під доріжку. Там живуть адекватні люди. Крім того, ще двоє людей погодилися на приватизацію без тих трьох метрів. Тобто вже прокидається свідомість. Це ж не те, що я собі беру чи для когось… Це для всієї громади. Колись стане питання про будівництво тієї доріжки і скажуть: «А хто був у 2016 році головою, коли ці городи приватизовували, хто дав дозвіл, чому не передбачили депутати? – пояснює пан Брич.

До речі, Богдан Брич каже, що жодної копійки з людей за приватизацію тих земельних ділянок ніхто не бере, тобто територію під городи віддають безкоштовно.

– Це є 2,5 га землі, які мають свою ціну. Ми вже підходимо до цього питання поблажливо. Так, згідно зі статтею Земельного кодексу, люди мають право на приватизацію. Цього ніхто не забирає.  Та рано чи пізно держава ставитиме питання про розширення міста Тернополя, тоді виникне мова про облаштування тієї доріжки. А якщо для доріжки у власності держави не буде земельної ділянки, то доведеться державі викупляти в людей. А це великі витрати. Тоді скажуть: «А чого ж голова і депутатський корпус не передбачили цього раніше?» – каже сільський голова.

За його словами, проектну документацію, яку люди оплатили зі своїх кишень, та ж фірма-розробник готова переробити безкоштовно, віднявши від кожної ділянки ті злощасні три метри.

– Я з ними говорив. Вони мене запевнили і навіть написали лист-підтвердження. Однак для цього до них мають звернутися люди, адже вони замовляли документи. Не сільрада чи депутати. Але з цим не можна тягнути, – вважає голова.

Недовіра до влади існує завжди і житиме довго, але, на думку голови, слід трішки змінювати своє відношення.

– Мені особисто нічого не потрібно. Мене могло й не бути на цьому світі. Я пройшов майдан. Був поранений. Однак люди за мене проголосували. Та коли почав думати не за них і не за сусідів, а загалом про село, громаду, то вже голова поганий, бо хоче в них забрати три метри городу… Та не хочу я забирати нічого. Тим паче, що ці ділянки наразі належать не тим людям, а всій громаді. Тут же слід трішки по-іншому ставити питання. Ми їм даємо ті ділянки безкоштовно, без аукціону, хоча й мали б його проводити, або давати ту землю й надалі в оренду. Нам закон це дозволяє, але я такі варіанти відкинув одразу, щоб хтось інший не міг претендувати на цю землю. Тільки вони! Але люди цього не розуміють. Якби зараз стояло питання, чи взагалі давати їм ті городи чи ні, то вони б, може, по-іншому й мислили. А так я сказав: ніхто, крім вас, на цю землю не претендує, але три метри залишіть. Це як альтернатива, як якийсь свого роду консенсус, – пояснює сільський  голова.

Брич не приховує, що важко сказати, коли та доріжка таки з’явиться, але передбачити її влада зобов’язана. Люди ж із вулиці Лесі Українки мають намір судитися попри всі аргументи влади.

– Суд нічого не дасть! Він може винести рішення на кшталт «направити в сільраду на розгляд повторно». Хоча я і без суду можу поставити це питання на сесію повторно, але депутати не проголосують. Я навіть їм казав: якщо ви переконаєте кожного депутата, я готовий ставити на голосування втретє і закрити це питання,- каже Брич.

Більше того, за словами сільського голови, навіть деякі депутати, які голосували «за», просто піднімали руку, аби зняти напругу.

– Так, люди написали на мене заяву. Мене викликав слідчий, мовляв, я неправильно написав рішення. Я надав копію розпорядження, протоколу сесії. Тим паче, що всі вони і так знімаються на відео. Відколи я став головою, сесійні засідання можна переглянути в  інтернеті. Тобто сільська рада відкрита повністю. Навіть заробітну плату наших працівників я викладаю на сторінці у Фейсбук. Тому будь-який суд при розгляді даної справи буде стояти на боці закону і держави, – каже Богдан Брич.

До речі, велася мова, що робити з тими трьома метрами, поки їх не облаштують під доріжку.

– Люди запропонували: «Давайте поставимо там, поки доріжки не буде, біл-борди». І будуть у бюджет іти кошти за їхню оренду. Я кажу: нема питань. Вони ж за ці слова вхопились і думають, що то я собі хочу бізнес відкрити. Та що поганого в тих біл-бордах. 3 тис. грн. в місяць йтимуть у бюджет. Я ж їх не вкраду, а витрачу на вулицю, на щось інше. Де негатив? – дивується голова.

Богдан Брич каже, що ситуація двояка і доволі неприємна, однак вона навчить людей, що ми маємо вирішувати всі питання колегіально, у чесний, прозорий  та демократичний спосіб.

Позицію влади відстоює і депутат сільради Гаї Шевченківські, за сумісництвом голова земельної комісії Світлана Поважна.

– Ми зверталися в Службу автомобільних доріг. По ідеї, всюди в населених пунктах мають бути вздовж доріжки та тротуари, як от у Смиківцях. Але у нас дуже мала смуга відводу. Нам у службі пояснили, що в перспективі має бути дві смуги по кожному напрямку, як є скрізь. Тут і є в цьому потреба, бо рух транспорту високий. Якщо ту смугу облаштують, то на пішохідну доріжку не залишиться місця, тому вирішили зарезервувати землю. Я як депутат у себе на вулиці проводила збори і люди сказали, щоб ті 3 метри залишити, – пояснює пані Світлана.

Наразі ж справа вагою в три метри землі лише набирає обертів. Люди не вірять у благі наміри влади, а влада, у свою чергу, не збирається поступатися громаді. Хто вийде переможцем – не відомо. Либонь, останнє слово мешканці почують таки у суді…

Тетяна Колеснік, Номер один