Ірина Малачинська станцювала б рок-н-ролл з Сергієм Надалом

Їй немає і двадцяти пяти, а ця усміхнена та позитивна дівчина успішно і впевнено керує власною справою. І на запитання «чи ти щаслива?» Іра Малачинська без сумніву відповідає: «О, дуже!». Хіба може бути інакше, якщо їй вдалося перетворити своє захоплення на улюблену роботу?

“Тернопільська Липа” розмовляє із засновником-президентом Тернопільської обласної громадської організації “Танцювальний центр “Ларівель”. Чотири роки тому Іра була сама із п’ятнадцятьма танцівниками. Зараз же у центрі працює 12 тренерів і близько двохсот учнів. А Ірина курсує між Збаражем і Тернополем, створюючи теплу атмосферу навчання та відпочинку для усіх, хто прагне стати здоровими, красивими та життєрадісними. Наймолодшим її учням – 4 рочки, найстаршому – поважні шістдесят один. І першочергове завдання її клубу – розвиток творчого потенціалу людини.

Ірино, ти давно займаєшся хореографією?

Танцюю з п’яти років. Батьки відвели на бальні танці, а це мені настільки сподобалося, що стало захопленням на все життя. А вальс став «моїм» танцем.

Як дізнатися, що в людини є талант до танцю?

Це неможливо зрозуміти так, просто так, на вулиці. Треба побачити в русі, в емоціях. Але можна у собі розвинути відчуття ритму, напрацювати техніку. В танці немає обмежень по віку, зросту, масі тіла, він дуже демократичний, доступний для всіх. Тіло – це найкращий інструмент, яким ви коли не будь будите володіти.

 

Проте вищу освіту ти здобула за напрямком «туризм»… Яке найекзотичніше місце, де тобі довелося танцювати?

Це було у Мукачівському замку, ми кружляли у вальсі під звуки живого оркестру… Але є ще так багато місць, куди хотілося б поїхати. Хочеться станцювати з коханою людиною при заході сонця, на березі моря…

А який танець ти б утнула із нашим міським головою?

О, з Сергієм Надалом я б станцювала… рок-н-ролл!

 

Які «мінуси» у житті танцюриста?

Після складного робочого тижня, коли кожного дня – кількагодинні тренування, на вихідних подруги телефонують і пропонують: «Ей, давай розважимося! Ходімо на дискотеку!» А ти думаєш: «Ну нічого собі! Знову робота». Або приходиш на день народження, посиділи в ресторані, починається музика і… продовжується заняття. Чи скажеш комусь, що ти танцюєш, і одразу: «О, давай, покажи якісь танці!». Чи це не мінус? 🙂

Чи ти не хочеш взяти участь у якихось телевізійних проектах на кшталт «Танцюють всі»?

Насправді я не танцюрист. Я навіть не тренер. Я – організатор. Можу зібрати людей, групу, хореографів, підготувати концерт, поставити танець – і все, на себе часу не залишається. В танцях я досягла певного рівня, а далі працювати над собою дуже складно.

Скажи, успіх і щастя – це одне і те ж?

Ні, мабуть. Успіх – це коли ти досягаєш поставлених цілей. Звісно, це тебе робить радісною і щасливою. Але не тільки: люди, які тебе оточують, роблять щасливими. У нас займаються дуже хороші люди! Дуже багато друзів, однодумців, навіть своє кохання можна знайти саме на танцях.

Минулого тижня, 3 квітня, «Ларівель» відзначив свій черговий день народження. З нагоди свята напередодні тернополян запросили на урочистий концерт у філармонії, де вихованці та друзі колективу зі сцени дарували численним глядачам красу руху, грацію танцю та драйвову енергетику. Для найменших учасників це був хвилюючий дебют, для дорослих – можливість самовираження. А для усіх присутніх – радісний захід, якого так бракувало у той похмурий день. Імпульсивний контемп й розкішні східні танці, казкові дитячі постановки, йога, фламенко, трайбл, бальні та латиноамериканські танці, африканський танок зумба – далеко не повний перелік напрямів і стилів, якими дивує сьогодні «Ларівель».

Розкажи, як усе починалося?

Ідея заснування танцювального центру прийшла до мене іще п’ять років тому. Мене запросили працювати тренером, я почала займатися і зрозуміла, що досить непогано виходить… Самі учні підштовхували мене до того, аби організовувати щось самостійно. Хотілося розвиватися, тягнутися до кращого.

Які перепони долали, розпочинаючи власну справу?

Дуже складно знайти приміщення і людей, що будуть тобі допомагати. І якщо ти не розумієшся в офіційних документах, не знаєш, де податкова і що робити… буде дуже складно. Я пригадую, як приходжу з сестрою в податкову інспекцію, стукаю в кабінет і запитую: «Де тут можна відкрити танцювальний клуб?». А працівники на мене дивляться величезними очима, повними нерозуміння! Мені 19 років і я усвідомлюю, що, аби відкрити клуб, мені потрібні якісь документи, знаю, що вони робляться в «податковій»… Але тут перед тобою купа паперів, і тебе відправляють з одного кабінету в інший! Починаєш телефонувати до знайомих, шукати. Згадуєш: «О, мій однокласник поступив на юридичний! А, може, він щось вже вивчив?». Але врешті все стало зрозумілим. З того часу у мене є знайомі в податковій, дехто з них ходив до мене на танці.

Що означає романтична назва «Ларівель»?

Над назвою я думала два місяці. Мама постійно допомагала, підказувала: «Може, «Феєрія»? «Енергія»? «Експресія» і так далі? А я все: «Ні, не те…». Було французьке слово «ларівельє» – мрійливість. Але воно складне за звучанням. Тому залишилося адаптоване «Ларівель» – «мрійливість і краса».

 

Чим ваш центр відрізняється від інших?

Тільки у нас танцюють аргентинське танго, сальсу, бачату. У «Ларівель» вирує цікаве і насичене танцювальне життя. Постійно відбуваються різні заходи, де можна гарно відпочити, провести цікаве дозвілля, із задоволенням танцюючи під свої улюблені мелодії на тематичних вечірках: вечорах латини, польки і вальсу, віденському балу. Ми організовуємо благодійні соціальні проекти, танці на природі й танцювальний туризм, залучаємо молодь до здорового способу життя. Займаємось також психологічним вивченням мистецтва танців, проводимо безкоштовні тренінги з танцювально-рухової терапії. З метою збагачення розуміння національно-етнічної культури танцю наша організація організовує поїздки на Закарпаття для урізноманітнення автентичного танцю.

Які перспективи розвитку відкриває перед собою «Ларівель»?

Хочеться, аби більше людей старшого віку приєднувалося до нас, не думаючи, що вже все – «поїзд рушив». Ми хочемо організовувати для них якісь заходи, аби вони буквально «не сиділи на місці». Але насправді у Тернополі дуже закомплексовані люди. Приходять із очікуванням чогось «вау», чогось неймовірного, як у телевізорі. А самі не хочуть взяти участь, спробувати себе бодай у найпростіших па. Дуже складно розвивати соціальні танці. Тобто не показові, «театралізовані» виступи, а танці, які можна танцювати будь з ким і будь де.

В ритмі якого танцю живе Тернопіль?

Як іду по вулиці, то всі люди з опущеними головами, задумані, заглиблені у себе…ну з чим це можна порівняти?

Чого тобі не вистачає у Тернополі?

Креативних і доступних заходів. Дуже шкода, що інші клуби не підтримують нас у наших ініціативах й організації танцювальних вечорів…

На твій погляд, у місті існує серйозна конкуренція танцювальних клубів?

У нас є основний, професійний клуб, який за багато років підготував чимало таких танцівників, як я. І ось зараз це покоління відкриває власні школи, які змагаються між собою. По суті, вся енергія витрачається на організацію конкурсів для дітей, а кожен, хто танцював бодай шість років, готовий стати викладачем. Це не дуже добре, адже, всі постійно «варяться в одному котлі».

Бувало таке, що до тебе приходять на навчання люди з інших танцювальних шкіл?

Буває і таке, і від мене теж ідуть учні. У нас настільки великий вибір, що люди губляться і не знають самі, чого хочуть. Не подобаються умови чи ціна, а якщо і те, і те підходить – то не влаштовує тренер тощо…

 

На концерті лунав бадьорий гімн вашого клубу. Хто автор?

Цю пісню заспівала я сама, на власні слова – колись займалася вокалом, але залишила, на жаль… Так само чимало дітей приходять, займаються, а за кілька років залишають, бо батьки їх не підштовхують, не підтримують. Потім дуже про це часто шкодують. Але коли діти роблять успіхи – це найбільша радість.

Що б ти побажала читачам Тернопільської Липи?

Існує багато способів позбавитись від повсякденних проблем, подружитися з новими людьми, почати вести здоровий спосіб життя, або просто підняти собі настрій. Якщо вам потрібно все одразу – спробуйте танцювати!

Спілкувалася Марія Богданович, Тернопільська Липа