Королевич Владислав гостював у Тернопільському замку

Частина 2

Тернопіль і Замойські

Продовження. Частина 1

З Томашем Замойським і Тернополем пов’язано багато цікавих сторінок. Наприклад серед всіх міст і містечок що належали Замойським, саме Тернопіль відігравав опорний пункт для збору загонів Замойського у валках проти турків і татар. Положення міста відігравало свою роль. Міцна фортеця, великі склади продовольства, невелика відстань до татарських шляхів. Ідеальне місце для збору військ.

Так, у знаменитому 1620 році, коли війська Речі Посполитої заливалися кров’ю у битві під Цецорою, у Тернополі формувалися полки Томаша Замойського і Станіслава Любомирського, які мали вирушати на допомогу гетьману Жовкеському у Молдавію. Та на жаль турків було набагато більше ніж сподівалися і допомога спізнилася, проте загони були зібрані не на марно, так як після Цецорської битви, у глибину Галичини увірвався величезний татарський загін, який оминувши Тернопіль попрямував у бік Львова і Жовкви. Загін Замойського сфрмований у Тернополі з успіхом розгромив мусульман. Наступного року, 1621, коли вся Річ Посполита готувалася до виправи на турків під Хотин, Томаш Замойський фактично жив у Тернополі укріплюючи фортифікації і формуючи загони.

До речі, наше місто може похвалитися і таким фактом, як перебування королів. Так, після переможної битви під Хотином у 1621 році, до Тернополя завітав сам королевич Владислав з цілим своїм почтом, сенаторами і воєводами, і яких у Тернополі приймав особисто Томаш Замойський, пригощаючи їх з самою королівською розкішшю у тернопільському замку. Королевич перебував у нашому місті всього один день і наступного дня виїхав в напрямку Львова, та як свідчить Йозеф Ногай, Замойський виїхавши через Львівську Браму «догнав королевича і подарував ще йому дорогого турецького коня з сидінням обсипаним коштовностями».

За час свого перебування в місті, Замойський звернув свої очі на багато проблем які вимагали втручання дідича, в тому числі і на католицькі справи. Вивчивши фундаційний акт князя Констянтина Острозького, Замойський вирішив продовжити почату попередником справу, а тут ще й Бог послав йому подарунок, його дружина Катерина народила свого первістка – доньку. Це сталося 27 квітня 1623 року, і Томаш сприймаючи це як дар Божий, 3-го травня підписує своєю рукою оновлений фундаційний акт тернопільського костелу.

Тут потрібно сказати що розвиток латинської парафії у Тернополі не був стрімким . Нову святиню почали зводити на високому підмурівку недалеко від замку (там де тепер сходи від озера до лівого крила готелю Тернопіль). Храм почали будувати як ми вже знаємо у 1623 році. Так от, в інвентарі міста за 1672 рік є короткий опис цього храму. «Верх костелу новозбудований і покритий гонтом. Дзвінниця перед костелом новозбудована, гонтом непокрита. Храм потребує святої фігури, від якої б починався наріжний будинок ринку….»  Тобто пройшло вже 49 років, а будову храму ніяк не вдавалося закінчити, це не рахуючи якихось внутрішні робіт, а йдеться про саму споруду. Навіть, згідно інвентаря 1710 року, костельна нава не мала мурованого склепіння. Що настільки призупиняло будову храму, не важко здогадатися, постійні напади турків і татар, Хмельниччина, військові завірюхи другої половини 17 століття, а якщо ще й взяти до уваги передчасну смерть Томаша Замойського у 1638 році, то й не дивно що будівництво просувалося мляво.

Мабуть самим великим лихом як для костелу Замойських, так і для міста в цілому, був страшний татарський напад 1675 року. Тоді татарські війська не змогли взяти Теребовлю, і на два тижні стали табором під Тернополем. Сказати що місто було зруйноване, це нічого не сказати. Воно було майже стерте з лиця земля за тодішніми мірками. В місті не залищилося жодного цілого будинку, були висаджені брами і вежі, зруйновані підмурівки, замок і храми було поруйновано і перетворено на стайні і конюшні….

Костел розібрали австрійці

Після татарського погрому 1675 року, Тернопіль довго лежав у руїнах. Інвентар 1690 року  описує той жахливий стан коли новий костел навіть накриття над собою не мав, а від старого, фундованого ще Тарновським при Львівський Брамі не залишилося і сліду…

Останній опис храму відбувся у 1740 році, коли місто відвідав львівський архиєпископ Гнат Вижицький, звідти ми можемо дізнатися про те що від мурованої дзвінниці не залишилося і сліду, і на її місці стояла дерев’яна, оздоблення костелу було не те що небагатим, а скоріше бідним, і складалося тільки з необхідних для відправи служб, церковних речей. Що найгірше, і це зауважував сам архиєпископ, це те, що стіни храму почали вкривати тріщини, а це при недбалому відношення загрожувало заваленням ще не закінченого храму. Зусилля тернопільського ксьондза Йозефа Козловського були або надто малими, або історія вирішувала по своєму. У 1784 році, коли Тернопіль вже перебував у складі Австрійської імперії, уряд оглянувши нещасний довгобуд, прийшов до висновку що його подільше утримання, будова чи реконструкція не мають ніякого сенсу і наказав розібрати незакінчений храм до фундаментів, з точки зору безпечності для громадян. От це можна назвати «не судилося». Влучніше важко назвати.

Костельні будинки, прибудови, помешкання ксьондза разом з костельним грунтом, уряд продав євреям за 286 флоринів…

Анатолій Лещишин

Основу матеріалу взято з книги Святослава Семенюка “Український путівник по Польщі”