Звихнутий світ. Час політкоректних толерастів

Скажімо так, я вже не першої молодості хлопчина і за прожитий відтинок мав би звикнути до всього. Але, чи то виховання не дозволяє, чи «стара школа» занадто у свідомість в’їлась, до того дебілізму у якому живе нинішній світ звикнути не можу. Та й, якщо чесно, не хочу.

Здавалося б, нормальне починання – прагнення привнести у сірі будні свято, зробити щось добре і собі і людям. Маю на увазі, так званий, «Парад наречених». Ні! І це треба обгидити.

Уявляю собі скількох людей зачепив за живе сюжет продемонстрований 1+1. То ж треба, як миска помиїв на голову: «Лесбійське весілля під гаслом: Їх ніхто не схотів!». Не дослівно, але за змістом близько. Головне, що подавалось це у якомусь зверхньо-іронічному тоні з елементом хуторянської пихатості. З боку 1+1, звісна річ.

Думаю організатори параду і самі учасниці відшукають спосіб поставити на місце київських злиднів.

Мені б хотілося заглянути більш глибше у ту прірву до якої так цілеспрямовано нас підпихають адепти псевдо ліберальних цінностей і поглядів на суспільство.  Ризикну, розуміючи згубність такого кроку для себе, висловити особисту точку зору щодо вакханалії, яка твориться на екранах телевізорів, на шпальтах газет та сторінках Інтернет видань.

Світ, вступивши в чергову фазу свого занепаду, намагається нав’язати суспільству хибні цінності й орієнтири.

Вже не дивують повідомлення про гей-паради на чолі, як не з бургомістрами європейських столиць, то з урядовими міністрами. Не викликають здивування новації благополучних скандинавських держав, де дітей перетворюють у безстатевих істот з визначенням ВОНО. Про одностатеві «шлюби» у колись стрижневих католицьких державах латинського світу навіть не варта говорити.

Розумію, що нариваюсь на звинувачення у гомофобії. Але, є маленьке але. Я – християнин. Якщо моя віра має на увазі неприйняття якихось новомодних «цінностей» – я згоден. Називайте мене, у такому випадку, як заманеться.

Існують фундаментальні, Біблійні, поняття гріха. Шукати їм виправдання – з моєї точки зору, гріх не менший. Пропагувати гріх – те саме, що й його вчиняти. Це аксіоми і будь-яка дискусія з цього приводу – контр продуктивна з самого початку, за визначенням.

На жаль,ми надто легковажно ставимось до фундаментальних християнських цінностей. Ми намагаємось бути з Господом за панібрата. Це – неприпустимо. Сподівання на всепрощення – не завжди виправдане й здійсненне.

Тому, я не хочу і буду противитись, коли мого внука називатимуть ВОНО. Я виступатиму проти нарочитої, нав’язливої демонстрації аномальної, як для християнина, поведінки й пропаганди різного роду збочень купкою неадекватних осіб.

Для цього треба так мало. Пам’ятати, що ми християни не тільки на Різдво та Великдень. І головне – не справляти враження, а бути ними насправді.

Олег Мартинюк