Водні об’єкти України: беззаконня за плечима громади

 Згідно з Водним кодексом України (остання редакція з’явилася нещодавно) усі водні об’єкти на території України є національним надбанням українського народу. Звучить доволі оптимістично і багатообіцяюче.

Більше того, на основі ст. 6 цього Кодексу можемо стверджувати, що такі об’єкти є виключно власністю народу і надаються тільки у користування!

Але не так все виявляється гладко. За цим законом український  народ здійснює  право  власності на водні об’єкти через Верховну Раду  України, Верховну  Раду  Автономної Республіки Крим і місцеві ради. А де ж пропало право безпосереднього управління територіальною громадою згідно зі ст. 142-143 Конституції України!? Його просто за прикладом Росії не стало. Але ж згідно зі статтею 59 Земельного кодексу землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Тому тут без територіальної громади – власника жодним чином у законний спосіб не обійтися. Хто ж буде законно надавати у користування або уповноважувати на це свій представницький орган, який до того ж ще й треба у законний спосіб створити?!

За статтею 140 Конституції місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення. До водних об’єктів місцевого значення згідно з Кодексом належать: поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї  області  і  які не  віднесені до водних об’єктів загальнодержавного значення … Про громаду – конституційного власника таких водних ресурсів у цьому Кодексі немає і слова.

До компетенції представницького органу громади — ради депутатів віднесли, зокрема, контроль за використанням і охороною; встановлення  правил  загального  користування водними об’єктами; обмеження,  тимчасова  заборона  (зупинення)  діяльності підприємств  та інших об’єктів в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції. Як побачимо далі, цю компетенцію звужено і то досить суттєво.

А громадянам — власникам фактично залишили здійснювати  громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів …

З іншого боку, громадський  контроль  за  використанням  і  охороною  вод та відтворенням  водних ресурсів за цим ж Кодексом здійснюється громадськими інспекторами з охорони довкілля, повноваження яких визначаються положенням, що затверджується  центральним  органом  виконавчої влади.

До відання Кабміну віднесли встановлення порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування, будівельні, днопоглиблювальні роботи, видобування  піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших  комунікацій на землях водного фонду, а також розробки  та затвердження нормативів скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти. До речі, чи є такі дозволи у тих, хто сьогодні масово десятками вантажівок протягом дня вивозить гравій та пісок на Дністрі чи на інших річках Західної України?

До  відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, в галузі управління і контролю  за  використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів у відповідності з Кодексом зокрема належить: погодження клопотань щодо використання поверхневих вод; погодження  документації із землеустрою у випадках та порядку,  визначених Земельним  кодексом  України  та Законом  України  “Про  землеустрій” щодо відповідності зазначеної документації водному законодавству …

Ситуація виглядає доволі непривабливо, зваживши на те, що нелегітимні ( не створені територіальними громадами) органи місцевого самоврядування та взагалі невідомо на яких законних підставах (свої землі громади за межами населеного пункту ніколи у державну власність з комунальної не передавали) органи виконавчої влади за ст. 59 Земельного кодексу мають право безоплатно (!) передавати у власність замкнені природні водойми загальною площею до 3 гектарів. Але ж водні об’єкти згідно з Водним кодексом можуть надаватися тільки у користування?! І такого терміну, як замкнена природна водойма у Водному кодексі взагалі немає. Є замкнений водний об’єкт. Що виправляє ситуацію: таких легітимних зазначених вище органів в Україні на сьогодні взагалі немає і тому кожне таке рішення є незаконним. А положення цього Кодексу ще більше ускладнюють можливість для таких оборудок з майном територіальної громади. Значить, користуємося положеннями Конституції, згідно з якою приймати будь — яке рішення про зміну форми власності водного об’єкту без рішення територіальної громади — власника взагалі не можна. Та й немає на сьогодні кому.

Щоправда, навіть у такому вигляді Кодекс дозволяє повернути громаді можливість використання водних ресурсів, які у неї на цей момент переважно вилучені по містах та селах України. І які досить часто використовуються для безконтрольного скиду відходів виробництва.

Згідно зі ст. 44 водокористувачі зобов’язані: використовувати  ефективні  сучасні  технічні  засоби і технології для утримання своєї  території  в  належному  стані; не допускати  порушення  прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським  об’єктам та об’єктам навколишнього природного середовища; своєчасно інформувати …  органи  місцевого  самоврядування про виникнення аварійних забруднень … Більшість перерахованих обов’язків на сьогодні водокористувачами не виконується.

Лише у разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також  в  інших  передбачених  законодавством  випадках права водокористувачів  можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров’я людей та  в інших державних  інтересах.

Загальне  водокористування  здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних  пристроїв  та  з  криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за  окремими  особами та без надання відповідних дозволів. 

Місцеві    ради   зобов’язані   повідомляти  населення  про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування.

На водних об’єктах, наданих в оренду, загальне водокористування  допускається  на умовах, встановлених водокористувачем,  за  погодженням  з  органом,  який надав водний об’єкт в оренду.

Водокористувач,  який  узяв  водний  об’єкт у користування на умовах  оренди,  зобов’язаний  доводити  до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об’єкті, наданому в оренду.

Якщо  водокористувачем  або  відповідною радою не встановлено таких  умов,  загальне  водокористування визнається дозволеним без обмежень.

Водні  об’єкти  надаються  у користування за договором оренди земель  водного фонду на земельних торгах (що важливо) у комплексі із земельною ділянкою.

Надання водних об’єктів у користування  на  умовах оренди здійснюється лише за  наявності  паспорта  водного  об’єкта.

Орендарі водного об’єкта зобов’язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування. При  визначенні  таких  місць  перевага  надається традиційно розташованим місцям масового відпочинку. На жаль, українська практика насичена випадками полювання незаконними орендарями без будь — яких документів про оренду з мисливськими рушницями та кулачними боями на рибалок, що вирішили реалізувати своє законне право. Що, очевидно, тепер закінчується кримінальними провадженнями та судом.

Навіть такий Кодекс дозволяє сьогодні територіальним громадам на цілком законній основі повертати у власність власні водні об’єкти. На щастя, у громад є Конституція та закони, що не суперечать їй.

 

Ігор Гурняк, Асамблея ГО МСБУ

загрузка...

Comments are closed.