Складність ситуації. Чергове “перемир’я”

На другий день по зустрічі, ми отримали змогу ознайомитись з тим, що підписала, так звана «Трьохстороння контактна група». Завдяки офісові ОБСЄ. Чому це не зроблено у інший спосіб, залишається лише здогадуватися. Можливо, через те, що це не єдиний документ, який підписали? Хто знає.

Проаналізуємо те що є. По пунктах.

 1. Забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї.

Деклараційний заклик не підкріплений механізмом. Наказ Порошенка стосується лише української сторони. Тому, за великим рахунком, мова йде про одностороннє припинення вогню. Терористи можуть трактувати даний пункт як завгодно і, за необхідності, його порушення приписувати міфічним непідконтрольним «партизанським» формуванням. А російських військ на території України, за версією сторони, яку репрезентує Зурабов, взагалі НЕМАЄ.

Без наявності моніторингової/верифікаційної групи – порожній звук. Повертаючись до «російських падлянок» під вихідні, така група, за найсприятливішого сценарію, може бути створена, що найраніше, під кінець наступного тижня. Не раніше. А ще треба продумати «мандат», склад тощо.

Кожна зі сторін трактуватиме даний пункт у, лише їй вигідному, світлі. І кожна, під своїм кутом зору. Для прийняття вищеназваного Закону, для початку, його необхідно розробити (ким? І коли?), подати до Верховної Ради (якої?), пропустити через відповідні комітети, «занести» у залу. Прикиньте, бодай, по часу. Не зупинятимемось на деталізації. Оскільки, це може бути, як Закон про утворення якихось федеративних  квазіокругів («республік»?, а чому – ні?) на захопленій території, так і Закон в річищі загальноукраїнського напрямку на децентралізацію влади (хай, навіть, на разі, лише декларованої).

На додаток до аналізу п.2, не зовсім зрозуміло, чи йдеться про ВСЮ довжину кордону з Росією, чи лише ту її частину, яку не контролює українська сторона. Знову ж таки, потребує правового трактування термін «зона безпеки».

Де-юре, даний пункт можна застосувати винятково щодо терористичних угруповань, так як, на скільки нам відомо, особи затримані українською стороною перебувають під вартою за судовими рішеннями, тобто ЗАКОННО. Заручників у держави, АПРІОРІ, взагалі бути не може.

Пояснення щодо Закону у п.3. Не позаздримо творцям Закону що намагатимуться аргументувати звільнення від відповідальності осіб, які організовували й проводили «паради» захоплених українців, знущання над активістами, вивішували тіла загиблих на ЛЕП. Ну, хоча б, їх.

Його необхідно вести перманентно.

Викликає запитання: У який спосіб?

Знову відсильна норма. Аналіз до п.3 – актуальний.

Куди?

Подібна Програма необхідна для всієї України. Донбас може проходити окремим пунктом, але, в контексті, загальнодержавної. Жодної винятковості.

На перший погляд, питання технічне, оскільки зустріч відбувалась в Білорусі. Хіба що, гарантії розповсюджуються й на території України? Тоді – інша справа.

Як бачимо, сам Протокол – не більше як декларація про наміри. Майже кожен пункт носить відсильний характер і потребує правової аргументації у вигляді окремих документів. Чи ці документи вже опрацьовані і підписані, чи лише перебувають на стадії опрацювання ми не знаємо. Від цього – незатишно.

Буде великою помилкою «порошенківської дипломатії» щось розробляти й ухвалювати без широких консультацій з громадськістю (тут і польові командири). Українська дипломатія – класРосійської школи дипломатії. Про це треба не забувати. Подобається це нам, чи ні.

Так само не будемо дискутувати на тему, а хто такі ті підписанти і кого представляють. Це – похідні запитання. І – риторичні.