На Тернопільщині виявили два поховання у кам’яних скринях-гробницях

Носії культури кулястих амфор є однією із головних культурних спільнот, що існували на зламі доби енеоліту і доби бронзи (кінець IV- перша пол. ІІІ тис. до н.е.). Свою назву ця культура дістала за характерними формами посуду — кулястими амфорами з невеликими вушками на плічках. Ареал поширення культури охоплює басейн Ельби на Заході і Дніпра на сході, сягаючи до побережжя Балтики на півночі і басейну Дунаю на півдні. Пам’ятки, що розташовані на території України належать до східної групи культури кулястих амфор. Хронологічні рамки існування східної групи дослідники визначають у межах 2930-2380 рр. до н.е.

Тип господарства населення культури кулястих амфор мав змішаний скотарсько-землеробський характер, що відзначався, переважанням скотарства над землеробством, а мисливство та збиральництво відігравали допоміжну роль.

Свідченням переважаючого саме кочового способу життя є й те, що поселення та стоянки фіксуються у значно меншій кількості, ніж могильники. Науковці припускають, що могильники, які найчастіше мали форму кам’яних скринь, і домінували на території східної групи (Волинь, Поділля, Молдавська височина), слугували своєрідним якорем для носіїв культури кулястих амфор, що змушував їх утворювати поселення. Спорудження таких поховальних споруд вимагало значних зусиль, в яких мали брати участь щонайменше кілька родин. Випадки багаторазового використання деяких могил не є поодинокими, це засвідчують також поховання про які ітиметься далі. Саме це може свідчити про життя протягом відносно довгого періоду окремих груп населення у в місцевості поблизу кам’яних гробниць.

Найбільше інформації про культуру кулястих амфор дають саме могильники, що представлені похованнями із кам’яними конструкціями. За весь час на Тернопільщині зафіксовано 41 випадок знахідок гробниць культури кулястих амфор. Усі вони були відкриті випадково під час земляних робіт, зокрема сільськогосподарського характеру із застосуванням важкої техніки. Одна із гробниць яка була виявлена на території нашої області представлена у експозиції Тернопільського обласного краєзнавчого музею і є доступною для ознайомлення для усіх бажаючих. Ця гробниця була виявлена випадково у 1964 р. поблизу с. Довге Тернопільського району, участь у її дослідженні брали археологи: І.К.Свєшніков, Ю.М. Малєєв, І.П. Ґерета, Є.О. Харитонов.

Багатий набір речей, що зустрічається у похованнях цієї культури можна розглядати як індикатор престижу похованих. Поряд з особливо ретельно обробленими крем’яними сокирами і долотами, часто є присутніми вироби з бурштину та кістки. До ефектних, декорованих предметів з кістки належать, насамперед, пластини Т-подібної форми, а також унікальні вироби, характерні для населення східної групи: так звані пряжки (аксесуари, що кріпилися до пояса), браслети та трубчасті тримачі. Цілком можливо, що як показником престижу могла слугувати і незакінчена кам’яна сокира.

Перше поховання у 2021 році виявили робітники у полі поблизу села Білий Потік Чортківського району. Прошурфувавши площу навколо провалля кам’яної гробниці, археологи зафіксували кам’яне прекриття гробниці. Під місцем провалля зафіксовано три людські скелети (за визначенням антропологів, кістяки належали трьом чоловікам 16—18 (20), 25—35 та 40—50 років.) та посуд.

Конструкція кам’яної гробниці була прямокутної форми із вертикальними стінами. Гробниця була споруджена із відшліфованих кам’яних плит червоного пісковика з ретельно обробленими краями, зашліфованими до ідеального стану та підігнутими один до одного краями плит, що складалось враження про суцільність стіни гробниці. Внутрішні розміри поховальної камери становили: 1,9 м довжини та 0,9 м ширини, із глибиною 0,9 м.

Першу групу інвентарю становлять предмети одягу та прикраси, що представлені кістяними виробами. У районі поясу двох скелетів було виявлено кістяні пряжки, а також у кутах «скрині» кістяну проколку і підвіску з ікла вепра.

Другу групу знахідок інвентарю поховань становлять крем’яні вироби: сокири, тесло та ножеподібні пластини.

Найбільш характерним типом знайдених посудин є куляста амфора з рівним дном, циліндричною шийкою та двома або чотирма вушками, прикрашена на шийці і верхній частині тіла рядками звисаючих трикутників, вкритих заглибленнями, що утворюють мотив так званої риб’ячої луски або ромбів. Значно рідше трапляється орнамент у вигляді округлих, вертикальних або дугастих заглиблень, відбитків шнура та мотив ялинки. Крім амфор відомі миски з дугастими стінками та низькі циліндричні покришки, прикрашені ялинковим орнаментом. Щодо технологічних особливостей виготовлення і складу керамічного тіста, слід зазначити, що у всіх випадках наявний великий відсоток домішок органіки, яка відображена пористим виглядом поверхні посудин.

Друге поховання культури кулястих амфор було виявлено між селами Озеряни та Ланівці колишнього Борщівського району під час глибокої оранки поля. Сама конструкція кам’яної гробниці була прямокутної форми із вертикальними стінами. Долівка теж була викладена плитою із пісковика. Камера гробниці була заповнена у придонній частині похованими, супровідними артефактами та ґрунтовими відкладами. Варто зазначити, що обидві гробниці були зроблені з плит місцевого каменю червоного пісковику.

Усі знахідки, зокрема і кістки скелетів, були у вкрай поганому стані, мокрі, трухляві та фрагментовані. Положення тіл простежити не вдалося. Вся площа саркофага була заповнена рештками скелетів, горщиками та великою кісткою тварини.

Антропологічний аналіз проведений у відділі біоархеології ІА НАНУ показав, що у гробниці розміщувалися кістяки, що належали п’яти особам: двом чоловікам 30—40 і 35—45 років, двом жінкам 20—30 років та дитині 10—13 років. Причому три кістяки, що фіксувалися візуально, належали чоловікам та одній жінці, одна з жінок та дитина представлені лише декількома зубами та коронками зубів (!).

Серед поховального інвентарю були виявлені такі види предметів: 11 ліпних горщиків та одна ліпна покришка, крем’яні вироби, а саме 2 сокири, відщеп та пластина, 4 бурштинових намистини, кістяна пряжка та 3 ікла кабана або свині.

Цікавими видаються висновки антропологів стосовно похованих у Білому Потоці та Озерянах. Усі чоловічі черепи з означених поховань належать до великої європеоїдної раси, як зрештою і черепи з інших об’єктів культури кулястих амфор України. За результатами порівняльного аналізу черепів у людей із поховань Білий Потік та Озеряни найчіткіше фіксується північно-західний напрямок антропологічних зв’язків. Найбільш морфологічно близькими до чоловіків із Білого Потоку та Озерян є чоловіки поморської культури території Литви і Прусії. Окрім цього, у одного із похованих чоловіків із Озерян антропологи зафіксували загоєну трепанацію (вірогідно — підчищення країв проникаючої травми). Подібна операція ще не була зафіксована у представників цієї культури території України.

Дослідники, цих поховань відзначають, що такі відкриття трапляються досить рідко, а у 2021 році їх було аж цілих два! Ретельно досліджені та зафіксовані поховання є досить цінним доповненням до вже наявної бази подібних поховань, мають також важливе значення для подальших досліджень культури кулястих амфор. Водночас, такі прецеденти яскраво демонструють правильне відношення громадян до виявлених ними об’єктів культурної спадщини, які одразу ж повідомляють спеціалістів про власні випадкові відкриття.

** Допис написано Тернопільським обл. центром охорони пам’яток культурної спадщини за матеріалами наукових монографій та публікацій:

Стародавнє населення Прикарпаття і Волині. Київ: «Наукова думка», 1974. С. 152-158.

Кадров, С., Малєєв, Ю. М., Шміт, М. Східна група культури кулястих амфор за даними радіовуглецевого датування. Археологія. № 1. 2000. С. 17-34.

Рудич, Т. О., Козак, О. Д. Антропологія поховальних комплексів культури кулястих амфор Білий Потік та Озеряни на Тернопільщині. Археологія і давня історія України. № 1 (46). 2023. С. 116-126.

Ягодинська М.О., Ільчишин В.В., Сохацький М.П. Нові дослідження поховань культури кулястих амфор на Тернопільщині. Археологія і давня історія України. № 1 (46). 2023. С. 101-115.

Szmyt M. Between West and East. People of the Globular Amphora Culture in Eastern Europe: 2950—2350. Baltic-Pontic studies, 8. 1999. Poznań: Adam Mickiewicz Universitet.