Тернопіль. З історії людей та ідей

Найбільший на сьогодні нарис історії Тернополя у форматі «для всіх» — «Тернопіль: місто, люди, історія (від давнини до 1991 року)» історика Володимира Окаринського представили цими днями у книгарні «Є». Модерував захід Юрій Матевощук.

Як зазначено в анотації: «Через людський вимір книжка показує Тарнополь/Тернопіль від доісторичних часів, його заснування й розбудови в пізньому Середньовіччі, аж до завершення найтрагічнішого для міста «короткого» ХХ століття, – 1991 року». В передмові автор каже, що «запропонована читальникам нова книжка не є повторенням попередніх праць – це підсумковий, у чомусь скорочений, у чомусь уточнений нарис історії міста. Разом з тим це привід Вам самим зацікавитися містом та здійснювати дальші студії та дослідження».

На презентації новинки її літературний редактор, почесний краєзнавець України Богдан Мельничук вказав, що книжка відрізняється від попередніх не тільки фактажем, а й тим, що «населена» живими людьми. Бо, як знову згадати передмову, історичні трафунки й вакханалії — «це лише канва, системи координат, геополітичні структури, в яких протікало набагато цікавіше, динамічне й рутинне, консервативне і змінне, депресивне й оптимістичне, ідеалістичне й цинічне, і т.д. життя».

Викласти все з мовленого на більш як двогодинній зустрічі, не видається мені чимось реальним (та й потрібним) тому пропоную нотатки з почутого, а детальніше, ясна річ, у книжці.

То розкажи історію

— Як хтось дізнається, що ти історик за професією, то каже: давай, розкажи історію. Цю книжку створював як історію про людей, ідеї, місто. Вона результат довготривалого зацікавлення, що почалося, коли я був ще підлітком. У 2003-2004 роках вів сторінку «Ретро-Тернопіль» в «Тернопільській газеті». Потім був співавтором книжки «Тернопіль/Tarnopol: історія міста», написав кілька розділів про Тернопіль і область в «Тернопільщина. Історія міст і сіл». Досліджував окремі проблеми, пов’язані з історією Тернополя. І якось так усе з того вилонилося. Останніх чотири-п’ять років працював конкретно над цієї книжкою. Останній рік шукав гармонію змісту й форми: відбирав ілюстрації, грався з правописами — часом пишу «Скрипниківкою», але вирішив обрати сучасний варіант, а Богдан Мельничук допоміг знайти гармонію, задля колориту використали вкраплення застарілої лексики та місцевої говірки. Сподіваюся, вийшов стравний продукт. Ця книжка — не питомо наукова, але не зміг відступити від деяких академічних принципів. Приміром, тут є списки літератури — наукової, довідкової, зібрана бібліографія тематичної мемуаристики, есеїстики, романістики, публіцистики. Також розміщена хронологія міста; синхроністична таблиця (там зіставив події з історії міста, історії світу й історії України) та візуалізація ста видатних тернополян різних часів. Тож видання можна назвати путівником знань про Тернопіль.

Про пристосуванство й торгівлю

— У тих, котрі жили на цій території з часів найдавніших і нині, є одне важливе спільне — простір. Почали тут селитися 200 тисяч років тому. Згодом виникло невеличке укріплене поселення — оппідум Тарнополє за локаційним привілеєм 1540 року, потім — містечко з важливою торгівельною функцією. Воно одразу отримало величезний бонус під назвою став. Система ставів простягалася на одинадцять кілометрів і сягала Верхнього Івачева. Тернопіль мав доброго господаря — графа і коронного гетьмана Яна Тарновського, котрий, щоправда, рідко коли тут бував, бо мав Тарнув та Сандомєж. Але допоміг добре стартувати місту, приміром, надав право влаштовувати три ярмарки в рік. І Тернопіль як почав з 16 століття, і так до 20 століття перш за все, був центром торгівлі. Це стереотип, що нацією торгашів були жиди та вірмени — у Тернополі переважна кількість купців була русинами, тобто українцями. До речі, Іван Франко написав статтю «Тернопільська моральність», де описав дев’ять способів обману в торгівлі. Чому тернопільська моральність? Висновки робіть самі, а найкраще прочитайте ту статтю.

— Ще одна риса — пристосуванство. Вона була вимушена, бо в багатьох випадках люди не могли вибирати. Хтось підрахував, що було вісімнадцять нападів татарських і турецьких на Тернопіль, з тим всім треба було жити. Наїзди шляхти. Приміром, Олександр Острозький залишив місто у спадщину дружині Анні, а його брат Януш це рішення не дуже сприйняв. Організував збройний наїзд. Тернополяни відбивалися, поранили одного шляхтича. Януш був прикрим чоловіком і не вступився, поки не отримав викуп за травмованого. І далі теж було не ліпше. До речі, зі всієї Польщі перший пам’ятник Пілсудському поставили в Тернополі. Станіслав Людкевич у вересні тридцять дев’ятого сказав приблизно так: слава радянській владі, що вона нас визволила, і на то нема ніякої ради.

— Влада взагалі змінювалася дуже часто. Але, приміром, прихід Австрії замість Речі Посполитої для пересічного ремісника не був аж такою трагедією. Прийшла Австрія, то прийшла — любимо її, бо іншого вибору нема. До того ж власник міста залишався тим самим — Потоцькі. До речі, саме вони звели домініканський костел, заклали перший парк, який простягався від замку і до нинішньої території подвір’я третьої школи. Стара липа — його останній артефакт. Потоцькі були тими власниками міста, котрі намагалися його прикрасити й поліпшити, бо, на відміну від попередніх, жили тут більше часу.

Дерев’яні тротуари, газові ліхтарі

— Рис міста Тернопіль набуває в час, коли стає частиною королівства Галіції та Лодомерії або «Голиції та Голодомерії», як то жартували, бо Галичина була найбіднішою провінцією монархії. Зокрема, Тернопіль отримує тротуари, ліхтарі, ратушу. Тротуари, звісно, дерев’яні, а ліхтарі, звісно, газові, а ратуша — звісно, її спершу орендували в багатого купця, а вже потім збудували свою. Що цікаво — площа Тернополя  з передмістями тоді була така ж, як нині, за 300-400 років місто не розрослося.

— Час формування сучасного суспільства, як ми то розуміємо, припадає на початок 19 століття, бо до того люди ментально жили в глибокому Середньовіччі. Свідомість була патріархальна, релігійна, вчитися було не обов’язково, бо професія переходила в спадщину, а батько всього навчить, люди рідко змінювали місце проживання. На початку століття в Тернополі нарешті з’являється гімназія.

Місто стає другим після Бродів центром єврейської культури та науки. Йозеф Перль — автор першого роману на івриті, до того ж написаного сатиричній манері. Він же — відомий у Європі педагог і меценат. Йозеф Перль заснував першу в Австрійській імперії світську приватну єврейську школу.

Коротко про Махна

— Як це називають у школі — промисловий переворот — додав свого. З’явилися робітники. Маркс мав рацію, коли писав, що їм велося не найкраще. Зароджується потужний соціалістичний рух. Що цікаво, одні з провідних його постатей навчалися в Тернополі, деякі тут починали свою кар’єру (не завжди легальну). Цікавий збіг. 1910 рік. У Тернополі за контрабанду зброї затримали російського підданого, уродженця Катеринослава (тепер Дніпро) Петра Аршинова. Австрія рік протримала його у в’язниці, а потім видала Росії — ті йому впаяли 20 років Бутирки, де він познайомився з молодим хлопцем — Нестором Махном. Ідеї Аршинова мали на нього значний вплив. Тож, якби не Тернопіль…

— Наступний злам століть приніс модерн. Це розвиток культури та мистецтв. Це віденський сецесіон у архітектурі, від якого залишилися жалюгідні крихти. Це ряд митців, котрі народилися у місті чи жили тут. Лесь Курбас, Євген Мандичевський, Микола Вороний, Микола Бенцаль…

— Не зважаючи на те, що польська влада не толерувала вияви національного та не підтримувала їхнього розвитку,  тернополяни в період між двома світовими війнами самі створили свій громадський сектор — діяли кооперативні, молодіжні, спортивні, просвітницькі організації. Мене дивує сліпе захоплення добою панування австрійської чи польської влади — треба спокійно та розважливо до всього ставитися. Для Тернополя ніколи не було золотої доби.

До незалежності

— Прихід «совітів», Друга світова — мабуть, найтрагічніша доба в історії Тернополя. Створення ґетто, знищення євреїв. Битва за місто. Олександр Семенів ґрунтовно дослідив цю тему в книжці «Тернопіль у вогні», я не переписував його працю, а намагався розповісти по-своєму, в тому числі, використовуючи спогади очевидців, деякі з них були досі неперекладені українською.

— Кажуть, після війни місто було знищене на 85 відсотків. Три роки адміністративний центр перебував у Чорткові, Кременці та Збаражі. Перші 10 років тривала відбудова міста. Зокрема, відновили замок, домініканський костел, церкву Різдва Христового. Місто набуло кардинально іншого вигляду, хоча, можливо, десь підсвідомо чи свідомо автори генплану використали знахідки попередників. Приміром, парк Слави на місці так званого Нового городу, а на місці пагорба слави був колись пагорб на честь Берестейської унії.

— Тернопіль став індустріалізованим містом. Розділ про цей період назвав «Між соцреалізмом і нонконформізмом». Розвивалося неформальне культурне життя. Один зі старожилів розповідав, що рок-н-роли він грав з 1968-го року — а це тільки трохи пізніше, ніж у Львові, який разом із Києвом були флагманами.

— Дуже веселою добою була перебудова. У міських відеосалонах за один «дерев’яний» (тобто рубль) можна було переглянути фільм зі Сільвестром Сталоне чи «Емануель». З’явився польський базар, до речі, поляків у нас чогось називали «шнеками». Це час появи кооператорів, рекетменів, які з перших стригли купони.

— У 88-89 роках починається неформальний суспільно-політичний рух. Мало хто знає, що Ігор Пушкар у першій половині вісімдесятих створив екологічне товариство — перше неформальне товариство Тернополя та одне з перших товариств України екологічного спрямування.

— Засновують першу крайову організацію «Руху». Першими демонтують серед обласних центів пам’ятник Леніну. А ще випускають першу еротичну газету «Пан + пані».

— Хто не читав Дністрового «Пацики» чи «Місто уповільненої дії», то що може знати про Тернопіль кінця 80-их і початку 90-их? Читайте Дністрового. А ще есеїстику Василя Махна, і тексти Сергія Ухачевського, котрий в дуже гострій, криміналізованій манері писав про місто часів перебудови. Або слухайте оповідки Зоряна Безкоровайного. Розбори в 90-их між районами теж згадав у книжці, бо вони є частиною історії. Книжка закінчується на 1991 році — референдумом 1 грудня.

Записала Анна Золотнюк.

Фото авторки.

 

загрузка...

Comments are closed.