Наші рідні, але такі зимні і смердючі клозети у Тернополі (фото)

Туалети Тернополя – “це наше все”. На мою думку стороння людина (турист) може судити про поряд у місті саме після візиту до громадської вбиральні, це так само як піти на ринок в чужому місті, одразу відчуєш “рівень”. Сьогодні розкажу про один із них…

Наші кльозети це стидосрам..чи срамостид..не знаю як краще сказати, суть незмінна. Йоханий бабай..то газенваген, шо война ще ся не скінчила, скільки можна травити людей? Душогубки в чистому вигляді..а що казати про хоробрих касирів. Я завжди уявляв таку картину.. питає ввечері доця маму, а де працюєш? В туалеті.. А тато?.. а тато возить машиною те, що до мене в туалет приносять.. І все за гроші..

До мене часто приїздять групи (туристи), здебільшого молодь, яка звісно, що після довгої поїздки хоче привести себе у порядок, вимити руки та сходити у туалет. Далеко не всі хочуть платити по 2 гривні за такі послуги, бо знають, що є безкоштовні, на вокзалі до прикладу. Останній до речі здається не працює.. (тернопільський вокзал)

Отож, коли у мене є така нагода, стараюся водити людей у ті платні місця за які не стидно та у яких є відповідні умови, до прикладу вбиральні у готелях. Але стається так, що дітей “припирає” біля Перемоги, не залишається нічого іншого як сказати про той туалет.. Наперед вибачаюся. люди обурюються..скромно додаю, що Тернопіль має таку сторону і проблеми…

В даній замітці хочу акцентувати вашу увагу на тому, що стан наших туалетів, як на мене, цілком співмірний із якістю нашого життя, ми те, що ми їмо, стан наших вбиралень – це наше ставлення і потреба до їхньої якості, якби це дійсно було комусь потрібно, думаєте у центрі Тернополя не з’явився хочаб 1 якісний акуратний туалет? Звісно, що був би і не один, але місцевий житель ще “не відвик класти у кукурудзу, як у старі добрі часи”, прикладом цього є обос…ні під’їздки, дворики..ось де культурна і моЩь. І цим все сказано, якщо воно звикло сця..и в кущі, то ніколи в охайний туалет не піде.

Нещодавно в черговий раз став свідком того як якесь чмо сця..о у дворику біля колишнього кафе “Женя-Женічка”. Йду я з добрим настроєм від костьолу до площі, а воно стало поряд смітника, в центрі міста, витягнуло хазяйство і без жодного остраху лиє.. Та най би тебе трафило…панє капітанє що розум втратили?? Далі воно йде до шаурми, тими руками їсть і продовжує свій робочий день… Хочеться копати в сра..у таких упирів, щоб воно він переляку поналивало собі на руки, на голову і потім довго згадувало той трафунок…ходило смердюче пів дня..

Кзьотез у парку Шевченка…це теж історія..особливо по святах, коли багато людей, похід туди це як лотерея, завжди очікуєш пригод і удару в спину, може повезе, а може й ні.

Ще одним об’єкт вражає на центральному ринку. На стінах кабінок написано чимало оголошень про те, хто та що «дає», куди та за яким телефоном звертатися в разі потреби + аромат хлорки, враження таке ніби стоїш в ній по коліна.

Але все ж найбільше вразив мене колишній туалет в парку Топільче… Згадували, що то була колишня електростанція, коли парк будували, точно сказати не можу. То для мене звісно стало подвигом, туди залізти, але все ж, інтер’єр цього “елітного закладу” дуже оригінальний. Об’єкт розташовано навпроти Дружби,9, поряд із сходами, що ведуть до підвісного мосту.

Мені здається, що туалети в Тернополі мають бути саме таким, щоб кожного разу нагадувало деяким місцевим жителям про їхню справжню сутність. Думаю ситуація у цій сфері не змінитися ще дуже довго.. Кожного разу пригадую час коли студіював у Львові, зійшов з поїзда, спустився в центр, зайшов в підземку, мило, вода, дзеркало, туалет, уже відчуваєш себе людиною, а в нас..

Висновок..

Будьте людьми, все що ви “понакладаєте на понадиваєте” нюхати вашим дітям, у парках, дворах… Потім не жалійся колєзі, шо син мав тебе в попі, він в дитинстві бачив твої добрі приклади…

Тадеуш Райтман