Ніч поезії і музики non-stop: як всидіти і не заснути?

Вже два дні ходжу як їжачок в тумані.  І мої ясні  очі, які набули яскраво-червоного відтінку,  світяться ніби від радості, але більше скидаються на очі планокура із солідним стажем. А знаєте чому?  Бо як, виявляється, я справжнісінький літературний гурман.

   От за що люблю Форум видавців найбільше – то це за «Ніч поезії і музики non-stop». Вже другий рік поспіль його відвідую. І якщо минулого року, я пішла додому  після двогодинного слухання через те, що засинала під поезієчитання, то цього року я вже мала практику, досиділа до кінця, умудрилася взяти інтерв’ю у вельми цікавої особи, написати матеріал про Ірену Карпу…  щоб не розписуватись і не відходити далеко від теми пишу коротко: за останні 3 дні я спала 5 годин. Це в сумі. В поїзді, годинку дома на дивані, в автобусі, знову в поїзді.  Але тим не менш, я щаслива і бадьора, не зважаючи на свій вигляд.

Отже «Ніч поезії та музики». Цього року її проводили уже 9-й раз. Більше ніж 5 годин на сцені свої вірші читали близько 40 поетів і грали 3 чудові гурти. О, і ледь не забула – ще був проект Nigredo на завершення. Але давайте все по порядку.

Для того аби всидіти весь той час на місці і слухати вірші, іноді не дуже вдалі, потрібно:

– мінімум один друг, який теж любить поезію, музику і не «ляля тополя» чи «ай-я всьо літала», а нормальну альтернативну музику, там всілякий джаз, блюз,  трасн і так далі, готовий до пригод і звичайно зі сталевими нервами. Краще коли є кілька таких друзів, але і одним обійтись можна.

– термос з міцною кавою без цукру. Як би весело там не було, а спати десь між другим і третім блоком  поезії таки захочеться, і вам буде по-цимбалах ота чудова дівчинка на сцені з любовною лірикою, чи той симпатичний поет з брутальщиною. Цукор беріть у вигляді цукерок. Глюкоза в крові теж не підпустить до вас сон.

– чули приказку «без сто грам не розібратись»?  Іноді без них таки і не розібратись. Але спочатку перевірте у паспорті, чи вам є вже 18 і, що важливо – не налягайте! Інакше ваша інтелігенція перетвориться у банальне свинство і поезію ви буде слухати у витверезнику від білочки. Або, що ще гірше – вас будуть переступати, аби добратися до виходу.

– їжа. На дієті ви чи ні – прорве на хавчик…  приблизно посередині дійства. Та, не беріть борщ у слоїку, і не готуйтесь до барбекю. Зробіть бутерброди, але щоб не дражнити сусіда, краще візьміть якесь печиво, бо повірте, запах ковбаси, на голодний шлунок може призвести до жахливих наслідків.

Ідете, купуєте квиточок ( а для таких крутих як я, зі значком «преса» двері відкриються безкоштовно), займаєте свої місця і чекаєте початку.

І тут на сцені з’являється Діля та Орест Криса. Поки вони співають – ви можете потанцювати і поспівати, і звичайно приготовити себе до першого блоку поезій. Тільки не дивуйтесь і не лякайтесь, коли до вас підійде особа, з явно не дружелюбним фейсом і намагатиметься зігнати вас із місця. Таке буває. Організатори перестарались і надрукували трішки більше квитків ніж місць. І в принципі, оця туша, яка захоче вас зігнати, за годину піде додому спати, або дивитися якусь тупу комедію, бо йому тут не цікаво.

На сцені появляються одні за одним поети, іноді відомі : Улдіс Берзиньшс, Раґнар Стрьомберґ, Богдана Матіяш,  Анна Малігон, Іван Малкович та Дмитро Лазуткін, а іноді не дуже: Іван Шамія, Любов Якимук, Антон Рудак та інші.

Почне грати ГИЧ-оркестр,  ви вставайте і танцюйте, не соромтесь, бо ж в усіх рученьки терпнуть і злипаються віченьки,  але лише найсміливіші наважуються розім’яти м’язи. А ви будете сидіти весь такий у комплексах, і гарантую – захочете потанцювати! Але буде запізно. Бо знову будуть читати поезію. Тут ви можете попити кави, підкріпитись, але не шуміть, інші ж бо слухають!

Знову музика –  ZAPASKA Feat BeBoBul. Тепер знову можна танцювати. До речі, ви помітите, як зменшилась кількість глядачів, але ні в якому разі не падайте в істеричний мімезис (наслідування) і не йдіть додому. Попереду найцікавіше. Як то кажуть «винос мозга».

Поезія і … О небо, що це??? На сцені з’являються великі хлопці в срібних каріматах, виносять свої інструменти і вивозять на інвалідному візку, у чорному платті зі штучного, мабуть, шовку,  його… це ZCUF  з dr. Adamom Nigredo.  Далі відбувається щось таке похоже на перфоменс , себто читання віршів під звуки, від яких тріщить по швах голова. Як ми потім уже в інтерв’ю з самим доктором Адамом дізналися – він хотів так людей настрашити. Аби ті замислились.  І той інвалідний візок-теж вистава… теж щоб ми про наслідки задумались…

Ви дивитесь у далечінь – світає. Дивитесь на той світанок і розумієте – це була одна з найпрекрасніших ночей у цьому році. І треба ще цілий рік чекати на таку ж . Проте вона буде вже інакшою…

P.S.  Близько 30-хвилин, я з другом намагалися загнати доктора Адама Нігредо у глухий кут, своїми запитаннями. Марно. Ми мабуть йому так набридли, що він аж втік від нас.  Те інтерв’ю я буду берегти, як зіницю ока, буду використовувати як антидепресант, і коли в мене вичерпаються усі теми, чи мені просто стане нудно, або  зварюю до кінця,  я його напишу. А зараз я йду спати. Надобраніч!

P.P.S. До речі, цього року на Ночі поезії і музики свої вірші читала теребовлянка Ляля Бо, чи то пак Вікторія Трач. Можемо гордитися землячкою.