Тернопіль: “Домашні пси безпритульних людей”

Щодня у Тернополі зустрічаємося з безпритульними тваринами. Особливо помітні пси, адже, як кажуть злі тьоті, вони надто небезпечні суспільству.
Вже вдруге моє нікчемне життя врятував безпритульний пес. Повертаючись додому в не такій вже й пізній порі — кілька хвилин по 22-ій, йшла неосвітленою вулицею масивом Тернополя, де живуть роми, також водяться люди, які втрачають над собою контроль через алкоголь, і це був епіцентр згаданого моменту. І супермену страшно стало б. Відтак, коли мій страх досяг форми ембріона, нізвідкіль з’явився масивний пес з номерним кульчиком, який засвідчив про його безпритульність. Склалося враження, ніби тварина давно чекала на мене і з типовим “ну, нарешті!” рушила поряд. На перехресті неподалік стало чутно небезпеку від багаточисельної п’яної компанії. Я всю дорогу говорила з псом, як з найліпшим респондентом, обіцяла віддати весь фарш і тушонку, аби тільки минути той п’янкий аншлаг. Пес, часом повертався до мене і позерно позіхав — кілька разів! — вісьмуючи то справа, то зліва від мене, з виразом “ага, ти не перша нависаєш мені, але ладно, кому зараз легко?”. Найкращий собака світу, такого ж гатунку породи, і якщо він спарвді з вулиці, то вона з’явилась не дарма! Бо хто б посмів наблизитися до людини, яку проводжає пес ростом з майже метр і з яскраво вираженими здоровими іклами? Коли ми благополучно минули “тіпочків” з голосними, масними вигуками і вийшли на безпечне світло, я просила песика піти зі мною далі — віддячити хотілося усім їстивним, — він зупинився і більше не пішов, довго спостерігав з-під ліхтаря, як я віддалялась.
Їм не треба від нас нічого: ні наших недоїдків, ні жестів уваги – погладжувань шерсті, ані нашого дому. Але чомусь безпритульним псам важливо, щоб ми безпечно подолали небезпеку… Дякую тобі пес, і байдуже що не читаєш мене в інтернеті, ти й так про все знаєш.
“Домашні пси бродячих людей”. То якраз той випадок.