Син і батько співпрацювали з НКДБ, щоб урятувати свою родину від висилки в Сибір. Частина друга

№ 75/XI2 Протокол допиту Івана Івановича Деца

 Р 31. Справа ч. : 182/47

 Дец Іван Іванович А/в РО МГБ. Залозці, дня 18.11.1947 р.

 Матеріали, на основі яких взято об’єкта на слідство: 

Протокол допиту. (Мовою оригіналу, продовження.)

«За два дні, то є 5.5.1945 р., прийшов до мене Микита разом з двома іншими повстанцями. Їх я не знав. З Микитою ми привитались, він розпитував мене про втечу зі шпиталю (Як втікав, куди), де був на фронті, як мене ранило і т.п. Про те, що мене випустили на агентурну роботу, йому не згадував нічого. Микиті сказав я, що буду скриватися. Просив його, щоб передав на зв’язок мойого товариша. Тоді Микита звернувся до Гримчука, розпитав його про біографію, де був, що робив і т.п. Приобіцяв, що на другий день, вечором, забере його з собою і дасть на зв’язок. Другого дня прийшов Микита, забрав Гримчука й відійшов. Я ще був хворий й залишився вдома. Скривався сам. В село нікуди не виходив, щоб мене не бачили люди і хтось не всипав більшовикам. Про мене знав тільки дехто з родини. Вдома скривався до часу, як повстанці повісили Підгурського  Василя з с. Вертелки за донощицтво більшовикам. Підгурский мешкав в сусідстві. Я боявся облави і перейшов до Вертелецького ліса. Два тижня після моєї “втечі” зі шпиталю батькам прийшла посмертна картка по мені. Посмертна картка прийшла тому, що мене раненого (впав з гармати) забрала друга військова частина, що їхала позаду. В моїй частині не знали, де я подівся, й думали, що згинув. На цю посмертну картку батько бере до сьогоднішнього дня платню по мені “вбитому” – по 70 крб. місячно. В лісі перебував сам. Криївки не мав. Харчі приносила мені мати. Зброї не мав. Сам скривався до місяця червня 1945 р. В місяці червні 1945 р. стрінувся в с. Вертелка з кущевим Ярославом. Я вже був здоровий і він забрав мене до куща, як бойовика. Запізнав мене з оргроботою, часто говорив на політичні теми (міжнародне положення), нашу боротьбу, доцільність боротьби і т.п. До куща Ярослава в той час належали такі повстанці: Заяць Антін (Крук) з с. Ренева, Залозцівського рну, Маркевич Степан (Явір) з с. Вертелки і Гоцяк Василь (Микита). Ярослав постійно був в терені. Нас трьох творило окреме звено. Відповідальним за звено був Микита. В той час перебували ми в лісі біля с. Вертелки. Криївок не копали. Ходили до сіл: Мильне, Бліх, Ренів, Вертелка та збирали вісті до звітів, а також організовували для себе харчі. Заходили до різних людей (прізвищ не пригадую). Більш жодної роботи не робили. В другій половині 1945 р. батька покликали кілька разів до РО НКГБ в Залозцях. Я в той час вже був при кущі. До дому заходив майже кожного вечора й стрічався з батьком. Батька самого не покликали, а покликали також більше господарів. Я розпитував батька чого його покликають. Батько оповів мені, що він підписував заяву співпраці з більшовиками й забовязався доносити про повстанчий рух і людей, які допомагають. Тому його й покликали. Хто покликав його, я не питав і батько мені не говорив. Цьому більшої уваги не присвячував, бо покликали також більше людей. В РО НКГБ питали його, чи до села заходять повстанці, до кого заходять і що говорять люди. До мене батько говорив, що він нічого більшовикам не розказує, мовляв, нічого не знає. (Чи так оповідав мені, як було вдійсності – не знаю). Взагальному на ці теми говорили ми дуже мало. Як я приходив до дому, батько часто розпитував мене, де перебуваємо, що робимо, до кого заходимо, скільки нас є і т.п. Це йому я розказував, а про те, що він може доносити, я й не думав. Люди говорили, що вся сільська адміністрація співпрацює з більшовиками і є сексотами. Цьому, одначе, я ваги не присвячував (від приходу більшовиків в 1944 р. батько мій працює крамарем до сьогодні). Кромі нас трьох до куща Ярослава належали такі люди: Барилішин Іван (Швед) з с. Вертелки, Михаліцький Павло (Гармаш) з с. Вертелки, і Потап. Де вони перебували, не знаю. Осінню 1945 р. ми викопали дві криївки в с. Вертелка (звено Крука, що в той час відповів за наше звено). Одну криївку викопали в мене вдома, а другу на господарстві Шведа. Пізніше викопали ще одну криївку в домі підпільника Гармаша. Цілу осінь 1945 р. квартирували в хатах, в с. Вертелка. Квартирували майже в кожній хаті, харчувались поміж населення. Більшовики жодних акцій не робили. Около 4 січня 1946 р. батька покликали в РО НКГБ в м. Залозцях. Покликав нач. РО НКГБ. Як тільки батько прийшов, начальник запитав його про мене. Батько відповів, що я пішов до ЧА і там загинув.

Літом 1945 р. по мені прийшла посмертна картка. Начальник (прізвища не знаю) заперечив батькові це і сказав, що я є вдома й ходжу з повстанцями. Подав батькові факт, що я був в селі Реневі й збирав білля для бандерівців. Батько старався це заперечити й дальше твердив, що я загинув на фронті. Начальник розлютився й сказав до батька, як він дальше буде так говорити, то його заарештують і цілу родину вивезуть в Сибір. Дальше начальник говорив: “Ми знаємо, що він прийшов зі шпиталю зі Львова. Його пустили щоб він співпрацював з нами. Він мав зголоситися до нас, одначе не зголосився”. Про те, що я погодився на співпрацю з більшовиками, батькові ніколи не розказував. Батько зорієнтувався, що більшовики знають про мене точно, і признався, що я ходжу з повстанцями, а додому прийшов літом 1945 р. Почувши це, начальник звернувся до батька з словами: ”Я тебе звільняю. Ти йди додому і, як стрінешся з Іваном, скажи йому, що він мусить з нами співпрацювати, бо погодився на це”. Тут батько запитав його, як я можу співпрацювати з більшовиками, як я є при повстанцях. На це питання начальник дав таку відповідь: “Він може бути дальше в бандьорах, але тобі мусить розказувати про все: що вони роблять, куди ходять, скільки їх є, хто вони такі, до кого заходять, де квартирують, де їхні магазини, хто дає їм їсти, куди підходять до села й хто виносить їм їсти до ліса. Це все він може розказувати тобі, а ти будеш доносити нам”. Як начальник скінчив, батько запитав його, що буде, як я не погоджуся на таку роботу. Тоді начальник сказав: “Якщо він тебе не послухає, то ми тебе з цілою родиною вивеземо на Сибір, а господарство зліквідуємо”. Батько приобіцяв йому, як прийде додому, то буде про це зі мною говорити. Дня 5 січня 1946 р. я зайшов додому й стрінувся з батьком. Питав чому його покликали до району. Тоді він розказав мені вищенаведену  подію. Почувши це від батька, я признався йому, що зі Львова не втік, а мене більшовики спеціально випустили на агентурну роботу. Я погодився, що буду слідити за повстанцями й про все повідомляти більшовиків. Ми з батьком почали радитися, що робити. Тоді батько сказав до мене, що я мушу йому дещо розказувати, а він буде це доносити більшовикам. Якщо так не будемо робити, говорив батько, то цілу нашу родину вивезуть в Сибір. Я подумав над тим і шкода мені було родини, приобіцяв батькові, що буду йому розказувати про нашу роботу, а він дещо буде доносити більшовикам. На цьому ми з батьком закінчили й розійшлися. Дальше квартирували ми в селі в господарів. Ярослав вже був з нами. Час від часу відходив в терен, куди – не знаю. Тепер ми вже жодної роботи не робили, тільки Крук збирав вісті з с. Вертелки й давав їх Ярославові. Два дні перед приходом гарнізону, то є 14.1.1946 р., Ярослав, Швед і я поїхали до с. Бліх, Залозцівського району, роззброювати станицю “істребків”. В селі Вертелці ми стрінулися з повстанцями з відділу ком. Чорного, чоти Дуба. Разом з ними (їх було 14ть) поїхали до села Бліх. “Істребків” роззброїли без бою. Від них забрали зброю і застрілили трьох більшовицьких вислужників (агентів), що були при “істребках”. Забрали один кулемет, один СКТ і 10ть крісів. Ще тої самої ночі ми повернули до с. Вертелки. В селі командир Дуб дав Ярославові кулемета й кудись відійшов, разом з своїми стрільцями. Ми пішли на квартиру до якогось господаря. В селі Вертелці квартирував цілий кущ Ярослава. Тому, що було забагато людей, Ярослав Потапа, Явора й Крука відіслав копати криївку до с. Ренева, Залозцівського рну. Там вони криївку викопали, але де не знаю. Дня 15.1.1946 р. Ярослав післав Потапа, Явора і Крука по звіти до с. Ренева. Хто подавав інформації з с. Ренева не знаю. В с. Вертелці залишився Ярослав, Швед, Гармаш, Микита і я. Тої самої ночі в селі хтось стріляв. Ми не знали, хто це стріляє, і Ярослав сказав, що мусимо йти квартирувати до криївки, бо може бути облава. Ми пішли квартирувати до криївки, що була в мене вдома. До цієї криївки пішло нас чотирьох, а Микита пішов додому (він мав вдома також криївку, в печі). Про цю криївку, де ми сиділи, він не знав. Другого дня, ранком, мати принесла нам до криївки їсти і сказала, що до села приїхало 40 більшовиків і кажуть, що будуть в селі квартирувати через два тижні. В криївці сиділи ми два тижні й нікуди не виходили. Харчі брали з мойого дому. Тому, що продихами з криївки йшла пара, Ярослав сказав, що мусимо перенестися до другої  криївки. По двох тижнях ми перейшли мешкати до криївки, що була викопана в домі Шведа. Ярослав послав мою матір до Микити й вона привела його до нас. Тут сиділо вже нас 5ох. Харчі до криївки приносили нам родичі: моя мати, мати Гармаша і мати Шведа. Ночами більшовики ходили по селі та робили засідки. Ярослав не дозволяв нікому з криївки виходити. В криївці читали ми книжки, газети, чистили зброю, грали в карти й писали листи до дівчат. Ярослав писав до Кирилюк Анни. Гармаш до Шевчук Анни, Швед до Сиротюк Анни, а я до Кирилюк Марії. Всі листи провірював Ярослав. Ці дівчата писали листи також до нас. Листи передавали ми своїми матерями. Дівчата подавали нам розвідку: де є гарнізони, що роблять, куди ходять по селі і т.п. В криївці сиділи ми до дня 27.3.1946 р. Ярослав не дозволяв нам виходити й ніхто з нас нікуди не ходив. 

Дня 27.3.1946 р. більшовики арештували родину Гармаша. Ярослав сказав, що сидіти в цій криївці неможливо, й ми з неї вийшли. З криївки пішли ми до ліса. В лісі було дві криївки, що ми викопали осінню 1945 р. Вони були завалені. Обі були в шостому кварталі Вертелецького лісу, у віддалі 150 м. одна від другої. В лісі квартирувати було ще неможливо, бо був сніг й ми перейшли квартирувати в очерет під с. Вертелку. Сиділи ми в буді, що збудували ще осінню 1945 р. Кожному з нас приносили харчі з дому. Дня 3.4.1946 р. гарнізон з с. Вертели виїхав. До нас прийшов Потап, Крук і Явір. Ми всі квартирували в очереті. Мали дві буди. Вивчали історію України, 12ть прикмет характеру українського націоналіста й переводили військовий вишкіл. Вишкіл переводив Потап. Щовечора йшли до села і я заходив до дому. Про це, як ми перебули зиму й де перебуваємо тепер, розказував батькові. Батько говорив мені, що він про ці дві криївки не доніс, бо боявся, щоб більшовики нас не постріляли. Два рази покликав його начальник гарнізону й питав, чи не приходять до села повстанці. Батько говорив йому, що, від часу приходу гарнізону, мене не бачив. Що і коли я розказував батькові, не пригадую, бо був вдома кожного дня. Батько знав все, що я знав. До району його покликали дальше. Цього, що я йому розказував, він не записував. Скільки нас, батько бачив кожного вечора сам, бо ми всі заходили до мойого дому. На початку місяця травня 1946 р. (около/5) на вертелецькому хуторі Заболото я стрінувся з пров. Тарасом, хорунжим Круком і Маєм. Вони прийшли на стрічу до кущевого Ярослава. Про їхні псевдо довідався я від Крука, що був при кущі Ярослава. Він говорив, що Тарас  це обласний провідник, а Крук командир. Зі стрічі ми пішли до села на вечерю. Ярослав, Потап, пров. Тарас і хор. Крук зайшли на вечерю до Сусли Григорія, а ми до Маркевича Олекси, в с. Вертелка. Після вечері нас обох з Явором Ярослав відіслав до ліса викінчувати криївку, Тарас, хор. Крук, Ярослав, Потап, Швед, Гармаш і Микита пішли квартирувати в очерет на ставі. Тої ночі додому не мав змоги зайти. Другого дня, вечером, ми оба з Явором пішли до села й всіх стрінули в селі. Тарас і хор. Крук відійшли з села до Вертелецького лісу, разом з бойовиком Маєм. Я сподівався, що вони квартирують в лісі, одначе точно не знав. Того самого вечера я пішов додому й розказав батькові, що в селі був Тарас обласний провідник (подав його зовнішній опис) і хорунжий Крук командир (подав зовнішній опис). Батькові сказав, що вони днем квартирували в очереті на ставі, а вечером відійшли до ліса. В половині місяця травня 1946 р. до Вертелецького ліса прийшли стрільці з відділу ком. Чорного. Вони квартирували окремо від нас. Мали криївки, одначе про них я не орієнтувався. Було й так, що квартирували разом з нами в кущах. Їх було п’ять: ройовий Когут, стрільці Зелений, Дим, Тятива й Корінь. До них часто приходив чатовий Дуб і чот. Довбуш. Ці стрільці брали харчі в с. Вертелка. Кожного вечера стрічалися з нами й разом йшли ми до с. Вертелки на вечерю. На вечерю ходили до Михаліцької Анни, Ярошевського Михайла, Кирилюка Олекси та Сиротюка Антона. Кожного дня Сиротюк Катря і Анастасія (дочки Сиротюка Антона) виносили до ліса харчі для стрільців. При кінці місяця травня 1946 р. до Вертелецького ліса прийшов райпровідник Залозцівського рну Рух, разом з бойовиком Круком, що був при кущевому Ярославі. Що Рух є провідником Залозцівського рну, сказав мені бойовик Крук. Пров. Рух з нами був около трьох годин і відійшов в напрямі хуторів Манюки. Я орієнтувався, що там повинен мати криївку бойовик Май. Другого дня (по приході пров. Руха) до ліса прийшов кущевий Ярослав. Тому кілька днів Ярослав був відійшов кудись в терен. Ярос лавові ми сказали, що був пров. Рух і відійшов в напрямі хуторів Манюки. При кінці місяця травня всі бойовики, що належали до куща Ярослава розійшлися в терен. В лісі залишилось нас трьох: Явір, Швед і я. Квартирували ми наверха, кожного вечера ходили до села Вертелки. Харчі брали в своїх домах.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ